Канада — третя країна за кількістю етнічних українців після України та Російської Федерації (РФ). Понад 1,2 млн канадських українців мешкає там. Чимало з них досягли значного успіху та стали справжніми зірками зі світовим ім’ям. Одним із таких визнаних майстрів своєї справи є 53-річний голівудський актор Трой Рупташ.
Він народився і виріс в провінції Альберта. Обоє його батьків — етнічні українці. Трой зробив успішну кар’єру актора і вже 20 років знімається у голівудських фільмах і серіалах. Зокрема, його можна побачити у таких роботах, як «Здичавіла», «Молодий татусь», «Надприродне», «Відчайдушні домогосподарки», «Менталіст», «Втеча з в’язниці», «Темний ангел», «Марон», «Копай дві могили», «Історія морського піхотинця» та багато інших. Минулого місяця Трой Рупташ разом із своєю сестрою вперше побував в Україні.

«В Україні почуваюся, як удома»
— Це був перший ваш візит до України?
— Атож. Більше того, я і моя сестра — перші з нашої сім’ї, хто побували в Україні. Я дуже щасливий, що нарешті зміг завітати сюди. Це неймовірне відчуття! Почуваюся тут, як удома. Це складно пояснити, бо дуже сильні емоції наповнюють мене, коли ходиш усіма цими вулицями, чуєш людей і розумієш, що саме звідси твоє коріння.
— Хто з ваших батьків має українське коріння?
— І мама, і тато. Мама досі вміє розмовляти українською, а тато — дуже мало.
— А як ваша українська?
— Ще не дуже. На жаль, не знаю української, але дуже хочу знати. Особливо після цієї мандрівки. Я купив собі книжку, щоб вчитися читати кириличний текст і вивчати нові слова.
— Почуваєтеся українцем?
— Я завжди почувався українцем, особливо у дитинстві. Мама тоді часто балакала українською та любила варити традиційні українські страви — борщ, вареники тощо. До того ж, моя бабуся співала нам українських пісень. Вона ходила до української церкви. Коли я виріс, то спершу жив у Торонто, де грав у театрі, а потім у Нью-Йорку. Останні 18 років мешкаю у Лос-Анджелесі, де знімаюся у фільмах. За цей час не забув, ким я є і звідки. Останній рік провів за дослідженнями сімейних архівів, побував у будинках, де виросли мої батьки, записав інтерв’ю із місцевими українцями. Ця робота мене дуже захопила і надихнула, я відчув, що роблю щось важливе. Так виникла ідея фільму, який планую зняти у Канаді.

«Що більше фільмів про Україну покажуть в Америці, то краще»
— Що це за фільм?
— Він називається They Who Surround Us. Дві світлини, які я знайшов під час своїх досліджень, наштовхнули мене на думку, що варто зняти кіно про цей непростий досвід людей, котрі поїхали з України в Канаду. Перша — це фотографія Степана Бойсана, брата моєї бабусі. Його заслали до Сибіру, і ми думали, що він там помер. Але з’ясувалося, що він вибрався звідти і воював в УПА. Друга світлина — фото прадіда Олекси Рупташа і його сім’ї, які стоять біля свого будинку. Дивлюся на них і відчуваю, що всі вони — моя рідня, з якою ніколи не зустрінуся. Тому виникло бажання розповісти їхні історії, надати голос тим, хто завжди нас оточує — нашим предкам. Більше того, робота над сценарієм фільму містичним чином переплелася із реальною історією.
— Як саме?
— Щоб написати сценарій цього фільму, я працював за системою creative dream work. Я люблю залучати свою підсвідомість, щоб продукувати якісь оригінальні та незвичайні ідеї. Для цього записую свої сни у нотатник. Це може здатися безглуздим, але перед тим, як лягати спати, я пишу: «Шановне внутрішнє «Я», якщо забажаєш, будь ласка, покажи мені сни і картинки, які допоможуть мені створити щось нове. Я готовий слухати, будь ласка, допоможи запам’ятати мені всі ці сни та картинки. З любов’ю та повагою, Трой». Після того будь-який сон, який присниться, записую, навіть, якщо прокидаюся серед ночі. А кілька місяців тому, мені приснився ліс. Чим далі я йшов у той ліс, тим чіткіше чув жіночий спів. Це був дуже сильний образ, який став основою сценарію фільму «Ті, що оточують нас». Події фільму відбуваються у 1970-ті рр. і йдеться про канадського фермера Романа, котрий народився в Україні. Його рідних вбили на його очах, коли був ще малим хлопцем, сам він дивом вижив, небайдужі люди змогли сховати його і перевезти за кордон. Роман забув про ті події. Однак, через драматичну смерть дружини, він починає їх згадувати. Він чує голос жінки у лісі і йде туди.
Зі сестрою ми завітали у селище біля Чернівців, звідки походить родина тата, а також у Журавно Львівської області, звідки походять родичі мами. У Журавно сталося справжнє диво. Там ми знайшли нашу рідню, про існування якої навіть не здогадувалися! Як виявилося, Степан Бойсан, мій двоюрідний дідо, одружився із своєю подругою Марією і у них народилася донька Оля. Її малою з матір’ю заслали у Сибір, але вона змогла зістрибнути з потяга, втекти і вижити. У неї народився син, а у сина — двоє дітей, і вони всі досі живуть у Журавному. Оля сказала, що чекала на цю мить 73 роки. Також вона розповіла, що тіло її тата знайшли у лісі.
— Ви будете режисером стрічки і, вочевидь, зіграєте якусь роль?
— Авжеж, я буду режисером і зіграю роль Романа.
— Вже знайшли продюсерів? Можливо, влада якось допомагає?
— Ідея цього фільму є близькою для багатьох людей у Канаді, тому чимало українців долучилися до проекту створення фільму і, відповідно, фінансування. Ми вже зібрали певні кошти на інтернет-платформах, власне, завдяки ним зміг приїхати сюди, щоб розвинути свій проект. Мій продюсер займається зараз тим, щоб знайти більше фінансування. Також заручилися підтримкою фундації Тараса Шевченка та Посольства України у Канаді. Україна дуже цікава і колоритна країна, однак для більшості людей за океаном вона залишається загадкою. Українська культура майже не представлена в Голівуді. Хочу це змінити. Канадсько-українській фільм «Гіркі жнива» мені не зовсім сподобався, бо надто вже «вилизаний» і не передає сповна української автентичності. Однак, безперечно, що більше фільмів про Україну покажуть в Америці, то краще.

«Персонажі стають природною частиною мене»
— Чому ви завжди граєте «поганих хлопців»?
— Мене про це часто питають. Я люблю грати складних персонажів, психологія «поганих хлопців» є значно цікавішою. Мої улюблені актори — Шон Пенн і Ґері Олдмен, вони чудово справляються із такими ролями.
Однак, я грав і в комедіях. Хоча, справді, більшість моїх персонажів — трішки «дивні».
— Як ви готуєтеся до своїх ролей?
— Коли вчу акторів у Лос-Анджелесі, то розповідаю їм про лінзи, крізь які ми бачимо світ. Кожен із нас бачить ту чи іншу ситуацію в інший спосіб. Так само із ролями у кіно — вони також унікальні персонажі, із своїм світом. Тому важливо уявити і збагнути весь попередній досвід тих постатей, які доводиться грати. Потрібно створити правильне уявлення про героя, «копати глибоко», щоб не просто промовляти слова, а діяти, бути цим персонажем. Припустімо, коли ви йдете вулицею і бачите змію, то не думаєте, як реагувати на неї? Бо маєте спонтанну реакцію, виникає природний страх. Вам не треба вдавати страх, бо ви справді налякані. Так само з ролями у кіно. Персонажі стають природною частиною мене, коли готуюся до своїх ролей.
— Ви також малюєте картини. Ви ще й професійний художник?
— Ні, я не професійний художник, бо живу за рахунок своєї акторської кар’єри. Маю дуже візуальний стиль мислення, тому люблю малювати ті образи, які з’являються у моїй голові. Однак інколи й справді продаю свої роботи, коли люди хочуть їх придбати. У школі я професійно займався фігурним катанням і здобув навіть кілька нагород. Але у підсумку поєднав своє життя з кіно.
— Коли приїдете додому, що розкаже рідним і друзям про Україну?
— Я їм скажу, що вони мають туди приїхати і подивитися на цю чудову країну! Україна одна із тих країн, куди варто їхати у відпустку. Львів — прекрасне місто, наступного разу хочу побувати також у Києві, бо, на жаль, не мали часу туди завітати. Сподіваюся, що поїдемо разом із батьками. Щоб пам’ятати про ті події, навіть зробив на руці татуювання, де українською написано: «Справжня людина не може жити без мети». Також планую нанести на руку ще й Тризуб. «Ті, що оточують нас» — велика відповідальність, і сподіваюся, що зможу зробити все, що запланував. Тому в Лос-Анджелесі буду дуже хутко працювати, щоб встигнути зробити цей фільм.
Розмовляв Юрій Мартинович, ZIK