Новини для українців всього свту

Tuesday, Apr. 20, 2021

Тетяна Міхіна: «Глядач не повинен іти попереду актора»

Автор:

|

Квітень 07, 2021

|

Рубрика:

Тетяна Міхіна: «Глядач не повинен іти попереду актора»
Тетяна Міхіна

Тетяна Міхіна — талановита українська акторка театру та кіно, окраса Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка.
— Зізнаюся, що люблю ваші роботи в театрі, та хотілося б вас бачити частіше ще й у кіно й серіалах! Поки що на екранах вас не дуже часто показують. Не дуже активно запрошують, чи ви не погоджуєтеся на пропозиції?
— У нас серіальна культура вже більше розвинена, і спершу я дуже нервувала, що мене не запрошують, адже є актори, котрі буквально не сходять зі знімальних майданчиків! Але потім збагнула, що насправді для мене це великий комплімент, адже я не пасую під шаблони, які пропонує наша кіноіндустрія. І дяка Богу, що ті проєкти, в які я потрапляла, мають своє обличчя. Ось зараз має вийти на екрани великий проєкт — українсько-словацький історичний телевізійний серіал «Слов’яни», що ґрунтується на давньослов’янській міфології.
— Я була на зйомках у Голосіївському парку! Гарний має бути серіал, принаймні, з того, що тоді побачила…
— Дуже гарний і цікавий. Все відбувалося професійно — вдень фільмували не по 20 сцен, як у нас зазвичай, а лише три, і ти мав змогу попрацювати, відшліфувати свій образ. А нещодавно на телеканалі ICTV показали пілотну серія детективно-пригодницького ретро-серіалу «Найкращий сищик» — у мене там теж дуже цікава роль однієї панянки, яка нібито має горб на спині, але потім глядач розуміє, що це просто хитрість, і вона перетворюється на вродливу жінку. Дуже цікавий образ, що має розвиток. Сподіваюся, що зйомки серіалу продовжать і я зможу дослідити й цю жінку. Мені цікаво на телебаченні, але іноді у мене виникають певні запитання, на які мені ніхто не може відповісти, тому що в театрі я вже більш-менш розумію, як усе відбувається, а от у кіно — зовсім інший підхід. Й іноді актори, які багато залучені в театрі, дуже рідко потрапляють у кіно, і навпаки — актори, дуже визнані в кіно, рідко потрапляють у роботи в театрі. Це якась така специфіка.
— Ви ще просто не знайшли свого кінорежисера…
— Ні, ви неправильно сказали, це кінорежисер мене ще не знайшов.
— Наскільки режисери дозволяють акторам наділяти образ героя умовно власними рисами?
— Це залежить від режисера, тому що режисер — це особистість, яка все бачить чіткіше, ніж акторський склад, який він обрав. Декотрі режисери ідуть від актора, від його побажань, від акторського бачення, декотрі режисери — диктатори, і вимагають дотримання саме свого бачення й будування своєї конструкції. Але гарний актор може прийти до свого бачення і з одного боку, і з іншого.
— То, можливо, й добре, коли режисер трішки диктатор? Чи все ж краще працювати в демократичних умовах?
— Я вважаю, що режисер має насамперед бути особистістю. А диктатор він чи не диктатор, для мене не важливо (сміється). Я працювала і знаходила спільну мову з багатьма режисерами, й вважаю, що це — мій підкорений Еверест, і я можу знайти спільну мову з усіма. Головне, щоб це була особистість, якою я захоплювалася б, людина, в яку я можу повірити. Бо якщо не вірю людині, у мене буде багато запитань.
— Ви в школі виділялися якоюсь особливою пам’яттю? Вірші гарно вчили? Можливо, в дорослому віці це вам допомогло вчити великі громіздкі тексти?
— Ні, не відзначалася, але я 14 років танцювала! Займалася в національному ансамблі танцю і мріяла про кар’єру танцівниці. Але так сталося, що мене взяли до театрального інституту, і саме цей танцювальний досвід дав мені змогу швидко запам’ятовувати тексти. Можливо, й те, що я заспівала, також із цим пов’язане. У мене немає музичної освіти, але я відчуваю музику завдяки танцям і відчуттю свого тіла. Тіло для актора — це неймовірний інструмент, який треба постійно розвивати. Воно може підказати або дати ключ до будь-якої ролі. Якийсь період я взагалі знаходила свого персонажа від тіла, тобто, поки я не зрозумію, як ця людина має рухатися, які у неї жести, я не могла збагнути, про що цей персонаж.
— Як вам удається тримати таку чудову фізичну форму, в спортзалі й у салоні краси сидите постійно?
— Ні, не сиджу постійно, але, звісно, знаходжу час і на салони, і на спорт. Переконана, що на нас передусім впливають фізичні навантаження — людина має рухатися весь час, це формує не лише наш фізичний вигляд, а й психіку. Має бути постійний рух: не сидіти на місці, подорожувати, багато читати, всі свої поразки відчувати, як перемоги, тому що життя настільки непередбачуване, що вже не розумієш, де ти втратив, а де навпаки переміг.
— До речі, вам належить фраза, що для актора жест важливіший за слово. Що саме ви в неї вкладаєте?
— Я це справді колись сказала, але зараз можна це по-іншому трактувати: актор — це як фортепіано: у тебе багато клавіш і ти маєш змогу натиснути в певний момент будь-яку. В один момент — натискаєш свою фізичну форму, в інший — вмикаєш голос, в наступний — якісь свої психічні переживання, або вмикаєш свій мозок, мислиш, і чим швидше це робиш, тим ти талановитіший і професійніший актор. Важлива швидкість, глядач не повинен йти попереду актора, актор має вести глядача, а глядач має дивуватися, як це відбувається, бо йому набридає спостерігати, якщо він уже зрозумів, як той актор працює.
Розмовляла Любов Базів, «Укрінформ»

About Author

Meest-Online