Новини для українців всього свту

Thursday, Aug. 5, 2021

Тарас Цимбалюк: «У «Кріпачці» мене реально роздягали»

Автор:

|

Липень 07, 2021

|

Рубрика:

Тарас Цимбалюк: «У «Кріпачці» мене реально роздягали»
Тарас Цимбалюк

Цього року престижна українська кінопремія «Золота дзиґа» вперше запровадила нову номінацію під назвою «Найкращий оригінальний серіал». Серіалом-першовідкривачем, який отримав прем’єрну «дзиґу», став «Спіймати Кайдаша». Роль мовчазного Карпа у ньому виконав Тарас Цимбалюк.
— Ви закінчили університет Карпенка-Карого за спеціальністю актор театру і кіно. Але в театрі пропрацювали дуже мало. Чому?
— Я ж не місцевий — приїхав із Корсуня, потрапив до Молодого театру й одразу в мене настала колосальна зайнятість, хоча платили просто мізерні гроші. Спершу прогулював репетиції, а тоді збагнув, що мені потрібна якась нормальна робота.
— Тобто, не в театрі?
— Атож, я бігав по кастингах і пробах, пропонував себе, де тільки можна.
— Не було страшно, обираючи собі цей шлях?
— Якщо не ходиш ні на які проби, а сидиш удома й чекаєш, тебе мало куди покличуть. Треба бути супертипажним суперменом, щоб тебе гукали зніматися. Це зараз кастинг-директори просто по світлинах акторів знаходять. А раніше ми телефонували одне одному, я тероризував запитаннями своїх знайомих, які вже десь знімаються, або просто приїжджав на проби, де мене не чекали! Мені кажуть: «Там шукають дівчат на якийсь кліп». А я кажу: «Їду! Може, потраплю в базу і на наступний кліп візьмуть мене».
— То це не везіння, а планомірна тяжка праця?
— Звісно. Один проєкт примножує шлях до іншого. Все це — один великий процес.
— Приблизно, у скількох фільмах зіграли до того, як змогли відмовлятися від певних ролей, а не хапатися за кожну?
— Це тільки за останній рік, мабуть, так сталося.
— Тобто, вже після серіалу «Спіймати Кайдаша» і фільму «Чорний Ворон», де ви дебютували в головній ролі у повному метрі?
— Тарас Ткаченко, режисер «Чорного Ворона» знімав серіал «Опер за викликом», а я туди потрапив на епізод. Я бачив, що він на мене якось так дивиться інакше, а тоді пізніше второпав, що він придивлявся, шукав Ворона, й узагалі акторів на той проєкт. Хоча я тоді був повністю голомозий і якось не в стилі тієї епохи, але через певний час він мене покликав на проби.
— Він дуже вірив у вас…
— Тарас узагалі дуже глибока людина, дай йому, Боже, зустріти на своєму шляху людей, які допоможуть йому розкрити весь свій потенціал і по максимуму реалізуватися.
— Ви частенько знімаєтеся в історичних проєктах, де перевтілюєтеся то в коваля з ХІХ ст., то у ватажка повстанців, то в семінариста. Як готуєтеся до цього?
— Ну, як готуюсь? Коли «Кріпачку» починали знімати, були суто фізичні методи підготовки — їздив на кузню і наприкінці свого навчання вже просто з бруска звичайного металу робив підкови, сам керував і піччю, і міхи роздував, все сам робив. Їздив на стайню, фехтував.
— Чи достатньо в Україні серіалів зараз знімають?
— Певна річ, недостатньо. За останні три роки у нас усього кілька робіт цікавих з’явилися: «Перші ластівки», «Козаки. Абсолютно брехлива історія», «Спіймати Кайдаша», «І будуть люди», «Кріпачка». Їх купують за кордон, вони цікаві тут.
— Але здебільшого на телебаченні показують однотипні серіали про поліцію та медиків: покохала-полюбила, розлюбив…
— І все по двадцятому колу…
— А відповідь телеканалів одна: це — рейтинґові серіали. Ми дивуємося, хто ж робить ці рейтинґи? Адже здається, що ніхто вже телевізор не дивиться, але це хибна думка — понад 80 % українців беруть всю інформацію з телевізора…
— Все старше покоління — це лише телевізор. Їх до YouTube чи до Інтернету загалом привчити дуже важко. І звісно, телевізор на них впливає. І серіали, й новини, через які сприймається політична ситуація в Україні.
— А ви політикою цікавитесь?
— У нас в країні йде війна, тому бути аполітичним неможливо. Тим паче, на превеликий жаль, наше кіновиробництво, наша кіношна індустрія йдуть паралельно з політикою — влада змінилась, пітчинг зніс усі повні метри, це нікому не цікаво. Прийшла нова влада — свої закони.
— У вас були проєкти в Росії до війни?
— Були.
— А останнім часом в якихось спільних міжнародних проєктах залучені?
— Кілька разів кликали до Польщі, я тільки починаю про це думати.
— Зараз ви залучені в українсько-польський історичний серіал «Кава з кардамоном» про заборонене кохання між українкою та поляком у Львові XIX ст. Ви граєте семінариста — це також така роль, яку просто так, прочитавши текст, на себе не вдягнеш?
— Роль цікава і я плавно в цю справу занурювався. Це дуже нетривіальна, нетипова, цікава історія за романом Наталії Гурницької «Мелодія кави у тональності кардамону». У нас більше десяти героїв — поляки, вони розмовляють у кадрі польською. Ми розмовляємо українською. Мій герой — українець, патріот і борець за справедливість. Там же показано політичні перипетії й він відстоює інтереси України. Серіал вже запланували показати в Польщі. І «Кріпачку», до речі, також.
— Як працюється в такому ритмі, коли зйомки відбуваються одночасно в кількох містах? Щось — у Києві, щось — у Львові?
— Чудово! Насправді, я зрадів, коли дізнався, що буде Львів — це дуже прикрашає проєкт. Львів у кадрі звучить шикарно і справжня архітектура завжди буде відрізнятися від декорацій, зроблених у павільйоні. І тому, якщо є можливість знімати у Будинку вчених чи у соборі Святого Юри, це величезний плюс.
— Ваш тато — історик за фахом, цікаво, як він сприймає історичну достовірність цих фільмів? Ви з ним обговорюєте роботу?
— Ще б пак. Він постійно все аналізує, дивиться і бере пряму участь в усьому. Особливо це було видно у моїй підготовці до фільму «Чорний Ворон», він мені давав літературу, статті, розповідав, що це таке взагалі, щоб я зрозумів. Увійти в цей образ було непросто.
— На початку кар’єри ви грали не головні ролі, й здебільшого — коротко стрижених охоронців?
— Авжеж, був певною мірою заручником свого зовнішнього вигляду, іноді це були поліціянти або якісь охоронці.
— Зараз ви часто змінюєте образ — то у вас довге волосся, то поголена голова, то вуса, то борода. Як далеко ви зайшли б в експериментах над зовнішністю? Схуднути на 10 кг чи набрати вагу для вас не є проблемою?
— Природно, я пішов би на це, щоб максимально розкрити в кадрі діапазон можливостей. Це цікаво. Коли хочеш бути різним, тобі дуже допомагає твій зовнішній вигляд. Навіть, коли ти в історичному костюмі, це вже дає потужне внутрішнє наповнення, а коли змінюєш ще й свій фізичний образ — це суттєво допомагає зануритися в кадр.
— Волосся фарбували?
— Ще ні.
— Вас називають секс-символом сучасного українського кіно, як живеться в цьому статусі?
— Нормально (посміхається).
— Після якого фільму вам цей титул дістався?
— Мабуть, після «Кріпачки», там мене реально роздягали — я постійно в одному фартусі, весь натертий гліцерином, наче пітнію весь час. От, мабуть, цей образ і зіграв.
— Це ніяк не впливає на ваші стосунки з коханою?
— Для нас — це предмет якогось стьобу, ми на цьому не концентруємось. Я — точно.
— Але, тим не менше, це чудово, що в Україні нарешті з’являється інститут зірок, а тим паче — є свої секс-символи…
— Приємно, що знімають хороші проєкти й у них виділяють якихось акторів, вони запам’ятовуються, це природний процес.
— Ви брали участь у шоу «Танці зі зірками». Це теж один із проєктів, який спрацював, мабуть, на вашу впізнаваність…
— Я знав, що танці — це складно, але свідомо на це пішов. Досвіду не було жодного. Хіба що, танцював пару років у першому класі — ми ходили якийсь квадрат з дівчинкою, вальс, щось таке дуже мінімальне і вже давно забуте. Я казав продюсерам, що взагалі не танцюю. А вони: «Все одно навчишся, всі навчаються». Моя партнерка мене навчала, професійна танцюристка. І ще два хореографи поруч.
— Практика цікава і корисна. Можливо, колись десь іще й застосуєте?
— Аякже, я хотів би десь це використати — чи в кіно, чи може в якомусь мюзиклі.
— Подейкують, ви пишете сценарії?
— Ні, такого немає, на карантині я писав стендапи. Нишком над ними працюю, і наразі не можу озвучити, що це саме буде.
— В ролі шоумена себе бачите, або ведучого?
— Ведучим хотів би себе спробувати. Я вів відкриття церемонії кінофестивалю «Молодість», і мені сподобалося.
— Зараз артисти стали набагато ближчими до глядачів, ніж раніше, завдяки соціальним мережам…
— Так, підписався на Instagram, і він тобі щодня сторіз викладає — що поїв, що вдягнув, де був. Це все так і є.
— Вам така надмірна увага не заважає?
— Я не дивлюся сторіз. Узагалі. Нічиїх. Жодних. Бо це вже просто занадто! Коли глянув, що моя активність у соціальних мережах більше, ніж чотири години на день, подумав: треба себе обмежувати. Дехто заходить занадто далеко: є люди, які передивляються все в Тік-Ток, Instagram, Facebook, вони там сидять постійно, це вже трохи страшно, що так летять їхні дні.
— Після фільму «Чорний Ворон» ви зробили татуювання ворона. Після кожного успішного проєкту будете якусь міточку на тілі робити?
— Та ні. Мене завжди приваблював ворон, подобався цей птах, я зіграв Чорного Ворона і зустрів людину, яка круто намалювала мені тату ворона — от так усе зійшлося.
— Над чим іще працюєте?
— Це буде новий серіал, така пацаняча історія — стрілянина, спецзагін, бійки. Це все, що я можу наразі розповісти.
Розмовляла Любов Базів, «Укрінформ»

До слова
3 липня Тарас Цимбалюк одружився. Він пішов під вінець разом зі своєю коханою Тіною. Вона запостила фото, на якому молодята позують за столом на тлі гір у халатах із написами Mr. Tsymbaliuk і Mrs. Tsymbaliuk. Датою одруження пара обрала річницею їхніх стосунків.

About Author

Meest-Online