Новини для українців всього свту

Monday, Oct. 18, 2021

Станіслав Кульчицький: «Чому, ідучи назустріч полякам, ми повинні зневажати свою історію?»

Автор:

|

Листопад 05, 2015

|

Рубрика:

Станіслав Кульчицький: «Чому, ідучи назустріч полякам, ми повинні зневажати свою історію?»

Станіслав Кульчицький

Відомий польський історик Ян Жарин, котрий на останніх виборах у Польщі став сенатором від партії «Право і справедливість», зробив досить контраверсійну заяву. Зокрема, він сказав: українці не стануть повноцінною нацією без усвідомлення того, що Волинська трагедія була ґеноцидом польського народу. Крім того, сенатор порадив українській владі змінити ставлення до ОУН-УПА й припинити її вшанування. Ці слова викликався прокоментувати Станіслав Кульчицький, відомий український історик і завідувач відділом Інституту історії України Національної академії наук України.
— Як ви ставитеся до таких заяв і таких пропозицій?
— Звісно, що негативно. Це — той епізод в історії українсько-польських відносин, із приводу якого поляки й українці дотримуються протилежних думок, і тут нас не може щось об’єднати. Передусім, треба визнати, що Волинська різанина справді була. Невідомо, яку кількість поляків вирізали ті селянами, котрі кинулися на них під керівництвом УПА. Така акція тривала впродовж одного-двох днів. Ясна річ, що це всі визнають, адже як можна не визнавати факти? З іншого боку, на цій же території в 1940-1942 рр. вирізали цілі українські сім’ї. Можна сказати, що йшла етнічна війна. Якщо взяти сумарну кількість загиблих українців і кількість загиблих поляків, то не можу сказати, що кого було більше. Але була взаємна ненависть. Причому, викликана не якимись національними гаслами, під якими воювала УПА, а суто матеріальними, земельними суперечками.
— Можливо, нам варто визнати факт ґеноциду з нашого боку, а полякам — з їхнього?
— Коли Александр Квасневський вперше приїжджав в Україну, він оголосив цю формулу: «Прощаємо і чекаємо прощення від вас». Тоді в Інституті історії України з’явилася монографія про Волинську трагедію, передрукована також і польською мовою — щоб уряд визначив своє ставлення до таких важких проблем з історії між двома країнами. Потім з’явилася велика колективна монографія про ОУН та УПА, де були висвітлені всі ці проблеми. Звісно, поляки не з усім згодні, але ж вони не згодні багато в чому. Наприклад, вони вважають Львів і Вільнюс своїми. Але так склалося в історії. Як росіяни в українських містах у певні часи становили більшість населення, так само і поляки починали становити більшість населення на сході своєї країни. Є багато суто історичних причин, які ми не можемо усунути, тому що це — вже минуле.
— Справді, ми не можемо змінити історію, але які заяви мають пролунати на рівні двох держав у цій ситуації?
— Гадаю, що заяви вже пролунали в часи президента Квасневського. Ясна річ, що ми повинні згуртуватися, нам потрібні особливі відносини. І це — не з любові поляків до українців, а з побоювання поляків, щоб їх не проковтнула Росія. Тому об’єктивно маємо стримувати свої емоції.
— Польський історик також вважає, що ми не повинні шанувати ОУН-УПА…
— Що я можу сказати? По-перше, ОУН народилася в Польщі тому, що поляки створювали свою державу 1918 року, а потім воювали зі Західно-Українською Народною Республікою і перемогли її 1919-го, а потім воювали з Росією та Радянською Україною і майже перемогли їх. Вони утвердили східні кордони Польщі, де проживала значна кількість українського населення. Вони хотіли бути самими собою, а їх почали колонізувати. У відповідь вони піднялися на боротьбу — причому, коли поляки 1923 року вже набули легітимних прав на Галичину. Тоді вони зобов’язалися — і це було записано у польській конституції — надати українцям усі права для розвитку своєї культури. Але зроблено цього не було. 1930-го виник колосальний конфлікт, так звана пацифікація, коли польська армія пішла в українські села і почала карати селян так, як це робили російські жандарми у XIX ст. Так народилася ОУН. А вже у часи війни, коли була окупована Польща, по один бік народилася польська Армія крайова, а по інший — Українська повстанська армія. УПА керувалася ідеологією, яку ми зараз не поділяємо — войовничий націоналізм та «Україна для українців». Тоді йшла жорстока боротьба без лінії фронту. І ми ставимося до цього з розумінням. Але на своїх кашкетах вони носили тризуб, користувалися нашим національним жовто-блакитним стягом набагато раніше, ніж ми самі взяли цей прапор за державний. Тобто вони воювали за незалежність України та виборювали незалежність України. Як можемо ставитися до них негативно? Бо поляки ж вшановують Армію крайову. Чому, ідучи назустріч полякам, ми повинні зневажати свою історію?
Розмовляла Тетяна Гайжевська, «Оглядач»

Коментар експерта
Маркіян Мальський, професор, завідувач кафедри міжнародних відносин Львівського національного університету ім. Івана Франка:
— Трактування Волинської трагедії має довгу історію з обох сторін. Це завжди накладало свій відбиток на стан українсько-польських відносин. Зазвичай, питання Волинської трагедії завжди загострювалося напередодні і під час виборів у Польщі. Проте мені здається, що вже напрацьований добрий механізм вирішення цього питання. Зокрема, у нас створений Українсько-польський форум партнерства, куди входять наукові та політичні авторитети з обох країн, котрі напрацьовують механізми міждержавного примирення, до речі, добре відомі у Польщі. Адже поляки йшли цією самою дорогою, коли почався процес примирення між Польщею та Німеччиною. До нього були залучені й ієрархи Церков, і моральні авторитети, і політичні сили обох народів. І цей процес дав дуже позитивний результат. Тож мені видається, що у наших стосунках потрібно наголошувати саме на механізмах взаємного пробачення, взаємного порозуміння та взаємного примирення. Це примирення має будуватися на кількох важливих фундаментальних факторах. Перший — це історична об’єктивність і справедливість, визначення якої потрібно доручити експертам та історикам обох держав. Вони повинні нарешті встановити реальний хід подій, участь усіх сторін, факти провокації цих подій третіми силами, встановити число загиблих із обох боків. І, таким чином, на базі цієї історичної правди має бути здобутий другий фундаментальний фактор — історичне розуміння. Треба дати оцінки, взаємно покаятися та передати естафету вшанування пам’яті та могил жертв уже молодому поколінню. Саме така дорога приведе до єднання між Україною та Польщею.

До слова
Польський інформаційний портал W Polityce розповів про причини вбивства Путіним Леха Качинського в Смоленському теракті 10 квітня 2010-го. Путін, як вважає видання, вирішив помститися президенту Качинському, котрого вважав своїм особистим ворогом, за рішучу підтримку Грузії у війні з Росією. Лех Качинський перебував у відносній безпеці до тих пір, поки Путін не догледів нового «польського Януковича» і «друга Росії» — прем’єр-міністра Дональда Туска. Це був той рубіж, після якого чекістська верхівка Росії зайнялася тільки одним питанням — як розчистити дорогу своїй маріонетці або його однодумцю з компанії «друзів Росії». Ставка Кремля на Дональда Туска, його сподвижників і електорат запустила механізм фізичного усунення Леха Качинського.
Коли поглянути на зруйнований Донецьк, на убитих в Маріуполі і на повсюдний страх в Європі, стає зрозумілор, що теракт у Смоленьську був попереджувальним. Сигнал для всіх потенційних послідовників президента Качинського, що Росія не пробачить, якщо їй суперечити. Нагадаємо, що Лех Качинський зібрав п’ятьох президентів і стояв із ними в Тбілісі проти російського вторгнення. Він ініціював ланцюг подій, які призвели до того, що Москві довелося зупинитися. З точки зору Кремля це був непростимий гріх. Росія не прощає, коли не йдуть її шляхом і більше ніхто не наважується ступити на інший.
Ніхто не підняв танків проти росіян у Криму, ніхто не приїхав до Донецька, ніхто не приїхав навіть у безпечний Київ. Польський президент сидів тихо, прем’єр-міністр утік разом із дітьми, міністр закордонних справ зблід, бо випадково образив Росію по радіо. Зблідли й інші європейські політики. Вони насилу погодилися на санкції. Польща боїться, Європа боїться. Україна залишилася одна. Сьогодні Україна, завтра — країни Балтії, післязавтра — Польща. Смоленськ чудово виконав свою попереджувальну роль», — резюмує підсумки видання.
І тепер «друзі Росії» в Польщі за будь-якої нагоди ініціюють розбрат українським і польським між народами. Сьогодні вони спекулюють на Волинській трагедії. А що буде завтра?

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply