Новини для українців всього свту

Tuesday, Oct. 26, 2021

Софія Андрухович: «Ми здатні зрозуміти та відчути одне одного»

Автор:

|

Листопад 19, 2015

|

Рубрика:

Софія Андрухович: «Ми здатні зрозуміти та відчути одне одного»

Софія Андрухович

Незабаром у Торонто завітає відома українська письменниця Софія Андрухович, донька Юрія Андруховича.

Про пам’ять
— Тема взаємин українців із власною пам’яттю звучить уже давно. З одного боку, ми мало що пам’ятаємо. А з іншого — якісь історичні травми прориваються на поверхню навіть в умовах амнезії. Які твої стосунки з пам’яттю?
— У мене зацікавлення історією починає бурхливо розкриватися саме зараз. Зі зрозумілих причин це відбувається з нами всіма. Це дуже добре, але й украй болісно та страшно. Більшість тем — страшні, тому людина заради самозбереження про них забуває. На жаль, немає способу оминути біль. Шлях єдиний: крізь нього треба поступово пройти і пережити повною мірою. Зараз читаю переклад, який щойно закінчив Андрій Бондар. Це — книжка про Румунію. І там бачу багато схожого з Україною. Наприклад, Румунію часів Чаушеску сучасні румуни пам’ятають неймовірно спотворено. Вони відмовляються говорити та згадувати про злочини режиму Чаушеску. Або вдаються до крайнощів: вихваляють той час, вигадують щось самі, підмінюючи вигадками справжні спогади.
— А родинні історії?
— Я двічі підходила до ідеї написати повноцінну книжку про мого прапрадіда, але так і не наважилася це зробити. Він був художником, розписував церкву в селі Яблуниця. Карл Скочдополь був судетським німцем, вчився в Академії мистецтв у Відні, до речі, в той час, коли там вчився і Гітлер. Після Академїі доля занесла його на Галичину в Станиславів, де він одружився з моєю прапрабабусею. До неї, згідно з сімейними легендами, залицявся Денис Січинський, але мій прапрадід був практичним і прагматичним чоловіком, він переконав її, що треба вибрати чоловіка, з яким вдасться жити нормальним сімейним життям. Завжди мріяла написати про це велику історію — розпитувала тата, шукала документи, але в мене наразі замало інформації. Й я вирішила, що вигадувати немає сенсу. У випадку такої конкретної життєвої історії фантазію слід тримати в узді.
— Але історія — це певна проекція. Правди тут не існує — існують тільки певні репрезентації. Світи створюють письменники…
— Гадаю, що завдання історика — бути об’єктивним, якомога ближчим до документів. Він не може дозволити собі дати волю фантазіям. Історик мусить складати пазл, реставрувати інформацію, скласти з окремих фрагментів достовірну картину. А письменник має право на все — на жаль, чи на щастя. Він може з цим робити все, що заманеться. Це дає більше свободи, але й ховає у собі багато небезпек. Бо йдеться про особисту відповідальність, про дуже високий рівень свідомості. Написане істориком можна виправляти, йому набагато простіше закинути нечесність, несправедливість чи неправоту. А письменник будь-що може списати на творчий задум.
— Може написати, що Гітлер був хороший?
— Так, і це не обов’язково свідчитиме про те, що письменник — повний негідник. Можливо, він вкладає якусь мету в цей прийом. Наприклад, хоче спровокувати читача на злість, чи відторгнення. Такий гротескний прийом може підкреслити абсурдність такої точки зору. Але треба бути ювелірно обережним. Чим дражливіша тема, тим більше зусиль потрібно. І чим менш дослідженим є період, про який пише письменник, тим небезпечнішими є викривлення. Гадаю, що читач повинен мати перед очима книжку з адекватними історичними матеріалами, щоб не повестися на казку письменника. Відповідальність читача — не менш важлива.

Про Майдан
— Чи могла б ти розповісти свою історію Євромайдану?
— Спадають на гадку дуже тривіальні фрази. Не знаю, чи є людина, для котрої Майдан не став би переломом у житті та сприйнятті. Для мене це був період, коли постійно відчувалася присутність Бога. Я не кажу про релігійність. Те, що раніше видавалося мені наївним і неіснуючим, на Майдані проявилося в реальності. Наприклад, я ніколи не була свідком прояву такої доброї відкритої та жертовної людської природи.
Мій особистий найяскравіший досвід — це наша з Андрієм історія, коли ми від відчаю та болю одночасно придумали у Facebook сторінку перекладів новин і блогів про події в Україні. Зараз розумію, що це було по-дилетантськи зроблено, але тоді це видавалося чимось єдино можливим. Усього іншого постійно видавалося замало: допомагати їжею та ліками, відстоювати там якийсь час. І щойно перекладацький проект дав відчуття того, що ми — на своєму місці. Тепер розумію, що реальна користь і відчуття від діяльності були непропорційними. Але йшлося про потужність зусилля. Я це робила так, ніби рятувала людські життя. Ця сторінка зараз підвисла, але ми шукаємо продовження та вихід на серйозніший рівень.
— Як відходили від цього, коли вже перестали стріляти, коли втік Янукович?
— Почуття були майже нестерпними: існували причини для горя та причини для радощів, але їх не було, а були гіркота та розгубленість. І тут мені на допомогу прийшла моя книжка. Під час Майдану я писати не могла. І в період, коли треба було якось жити з тим болем, у щось його трансформувати, я плідно пішла в роботу та закінчила книжку.
— Але ми якось не встигли відпочити — одразу почалася анексія Криму, потім — події на Донбасі. Яка твоя позиція в дискусії про «наш» чи «не наш» Крим і Донбас?
— У цих питаннях я — дуже слабка: з мене ніякий аналітик, тому все, на що здатна — це слухати інтуїцію. А вона каже однозначно: не можна відпускати. Час від часу на ці теми читаю Олександра Бойченка, він так дотепно пише, так логічно формулює, що я в жодному випадку не здатна була б вступити з ним у якусь розумну дискусію. А водночас маю чітке переконання, що він — неправий. Відмовлятися від проблем — неправильно. Вони — страшні, але правда в тому, що коли ми начебто їх від себе відріжемо та відмежуємося, вони залишаться і страшними, і нашими. І нікуди не зникнуть. А ще мене переконує необхідність якнайбільш віддаленого кордону. Чим далі на схід цей кордон, тим краще.
Розумію, наскільки нездійсненним видається завдання порозумітися. Розумію, що обманюється людина з власної волі. Що певні людські істоти отримують насолоду, завдаючи страждань іншим — такий їхній вибір. Я не маю рецептів і відповідей. Просто волію вірити, що нездійсненні речі такими тільки видаються.
— Як нам жити разом, коли все закінчиться?
— Це важко передбачити, бо важко передбачити поведінку людей. Ми погано розуміємо психологію одне одного. Живемо стереотипами про них, а вони — стереотипами про нас. Тому треба почати зі спілкування. Мені нещодавно випала нагода поспілкуватись із одним донецьким високопосадовцем. Була дуже здивована, слухаючи його палкий монолог, який повністю збігався з усім, що кажуть наші аналітики. Він говорив про людей із Донецька, котрі живуть у викривлених уявленнях про центр і захід України. Казав, що ці уявлення ніколи не зміняться, якщо люди на власні очі не переконаються у їхній хибності. Добрий спосіб — децентралізація влади. Нехай ці люди отримають можливість жити так, як вони хочуть, але в межах України.
— Яка роль культури в цьому процесі?
— Культура — це ще одна мова для порозуміння. З її допомогою можна намацати додаткові важливі точки дотику. Треба давати людям читати добрі книжки, писати ці добрі книжки, зустрічатись із читачами, розмовляти, пояснювати. Ще тонші способи спілкування — візуальне мистецтво та музика. Вони вільні від хибних сенсів, якими обростають слова. Тому інші види мистецтва безпосередньо дістаються до реципієнта, мають меншу амплітуду викривлення.
— Для читачів із умовного Тернополя і для читачів із умовного Луганська треба писати по-різному?
— Зовсім ні. Навпаки — треба писати так, аби було цікаво читати людині будь-де. Неважливо, якою мовою. Важливо: як саме і про що. Людська істота такою залишається, де б вона не жила. Ми здатні зрозуміти та відчути одне одного. Треба тільки хотіти цього по-справжньому.

Розмовляла Ірина Славінська, УП

Компанія МІСТ Запрошує на творчу зустріч із відомим автором із України Софією Андрухович. Субота 28 листопада о 7:30 вечора в Бенкетному залі «Княжий двір». Квитки вартістю $20 можна придбати в книгарні «Буква» в Торонто, тел: 416-236-5890

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply