Новини для українців всього свту

Friday, Sep. 24, 2021

Сестри Тельнюк: «Шевченко не дає жодного шансу бути «маленьким малоросійським ґетто»

Автор:

|

Вересень 03, 2021

|

Рубрика:

Сестри Тельнюк: «Шевченко не дає жодного шансу бути «маленьким малоросійським ґетто»
Сестри Тельнюк

Їхня перша пісня — «Яблуневоцвітно» — була написана в 13 років, коли перше кохання було лише передчуттям юних сердець, але вони тонко відчули в рядках Тичини промінчик високої естетики серед «потворності радянської естетики». Тепер Галя і Леся Тельнюк народні артистки України, а продюсує їх Олег Репецький.
— До 30-річчя Незалежності України ви приготували грандіозне дійство «Тельнюк: Наш Шевченко». Чому обрали таку локацію — «промосковську» Києво-Печерську лавру?
Олег Репецький: — До нас звернулася дирекція Національного історико-культурного заповідника «Києво-Печерська лавра» з пропозицією зробити потужну українську культурну акцію на території заповідника до 30-річчя незалежності. Ми подумали, що могли б показати там програму «Тельнюк: Наш Шевченко», яку ми створили в 2015 року. Нам здалося, що слова пророка мають звучати в українській святині, позаяк Печерська лавра — один із символів України, це наша історія, наша культура, наша освіта. Ми звернулися до нашого леґендарного актора, режисера, корифея українського театру Федора Стригуна, щоб він почитав поезію Шевченка. І робить він це феноменально,
— Мені здається, що тексти Шевченка не такі прості, щоб їх покласти на музику і перетворити на арт-рок, в якому ви працюєте. За яким принципом відбирали вірші для програми?
Леся Тельнюк: — Ми створювали цю програму в час українського протистояння. Одна з пісень була написана, коли накопичення болю вже просто перевищувало всі можливі межі, і текст «І мертвим, і живим, і ненародженим» якраз проголошував те, що ми з Галею хотіли сказати.
Галя Тельнюк: — «Схаменіться, недолюди!» — ось що хотілося викрикнути! Бо те, що відбувалося на Майдані, коли почали стріляти в мирних людей, могли робити лише недолюди. Це не плач, а шляхетний гнів тих, хто відстоюють свою країну, себе, які намагаються сказати дуже просту річ: ми маємо свою гідність, не смійте піднімати на нас руку, не смійте нас принижувати.
Л. Т .: — Пісні програми можна поділити на три групи, деякі мають релігійну основу і глибоку асоціацію. Наприклад, проблеми єврейського народу, Ісая, Давидові псалми. Там є асоціації свободи, прагнення Бога, правди земної, людської та небесної. Шевченко говорить про Україну у своєму часі, а його слова звучать так, наче написані сьогодні.
О. Р.: — Один блок — це переспівування псалмів, або переосмислення на національний ґрунт до нашої української сутності християнських вічних слів. Потім любовна лірика і щось красиве «Садок вишневий», «Ой, діброво», «І досі сниться». Дуже гарні і пісні.
— Коли Шевченко прийшов у ваше життя?
Г. Т: — До нас він прийшов рано, і це не дивно, адже ми особлива родина. Але те, що стосується сприйняття Шевченка загалом, справді відсторонене і віддалене, тому що його передусім показують як національного борця, революціонера-демократа з причепленими до нього штампами. А Шевченка треба подавати в нашій українській літературі як великого пророка, творця світової історії. І його значення в світовій літературі не менше, ніж значення Вергілія, Аристотеля, Платона, або царя Давида. Не треба сприймати його вузько, начебто він лише борець за кріпаків. Він боровся не лише за кріпаків, а боровся за людські душі. За душу, за гідність — він за це уповав до нас всіх. До своїх «рабів німих», яких безмежно любив як батько, і яких намагався підняти, возвеличити до світового контексту. Шевченко не дає жодного шансу українцям бути «маленьким малоросійським ґетто».
Л. Т.: — Перша пісня на вірш Тараса Шевченка у нас з’явилася 33 роки тому. Вона називається «Не женися на багатій». Зараз вона стала майже народною — люди виконують її і не завжди знають, хто автор — вона має козацький дух і навіть трошки похідна.
— Якщо б уявити, що Шевченко побачив сучасну Україну, ми його розчарували б чи ні?
Г. Т.: — Ну, він же мудра людина! Чудово все розуміє. Історія твориться не за один рік, не за одну реформу, не за одне перетворення. Має відбутися дуже багато очищень крові і дуже багато перетворень у самих людях. Ми обов’язково прийдемо до України в кращому її вигляді.
О. Р.: — Шевченко — пророк, бо бачив майбутнє. Він наче посередник між людьми та Богом, відкриває нам божественну волю. А як поет він оптиміст. Людина, яка прощає і дає надію.
— Зараз із вусатого у смушевій шапці суворого дядька з портрету Шевченко перетворюється на живу людину. У фільмі «Тарас. Повернення» режисера Олександра Денисенка він дуже живий, навіть несподіваний для багатьох…
О. Р.: — Пам’ятників Шевченку поставили найбільше в світі, бо для наших людей ця постать дуже важлива. Це необхідно для наших людей в еміґрації, його символи мають бути.
Л. Т.: — Але це і також свідчить про те, що його постать має настільки потужний вплив на людей, що всім хочеться дізнатися, пізнати його, романтизувати його образ по-новому, мітологізувати.
О. Р.: — Це настільки велика постать, що його будуть використовувати хто завгодно: і рокери, і панки! Бо він справді видатний.
— Повертаючись до структури вашого концерту — це ваші пісні на вірші Шевченка та читання його віршів від Федора Стригуна?
Г. Т.: — Ми ще й залучили Національний президентський оркестр під керуванням Василя Яковича Василенка, народного артиста України, лавреата Шевченківської премії. А також хор Київської опери.
Л. Т.: — Ніхто не виходить-заходить, ми всі перебуватимемо в цьому процесі — слухаємо одне одного і знову відкриваємо для себе по-новому слово Тараса.
— Ви з цією програмою у багатьох країнах світу побували?
Л. Т.: — У такому вигляді виконували її вперше. На основі цієї програми ми також створили проєкт «Шлях до свободи», який звучав у Парижі, Страсбурзі, Познані, Торонто. Там вона звучала з місцевими симфонічними оркестрами. У Вільнюсі показували з оркестром Міністерства оборони. І під рояль часто виконували.
— Коли ви показуєте свого Шевченка в Парижі чи в Страсбурзі, щось нове глядачам відкривається і про нього, і про нашу Україну? Який відгук від публіки?
Г. Т.: — Дуже сильний відгук і сильна реакція. Західний слухач вже знайомий з деякими зразками української академічної музики, можливо, знайомий із нашим фольклором, з нашими етногуртами, які туди приїздять, але вони зовсім не знають нашої співаної поезії. А тут звучить високе поетичне слово, вдало покладене на сучасну музику, музику високого ґатунку. Західний слухач для себе відкриває драматизм нашої поезії з музикою, з виконанням. Озвучена, оспівана нами поезія Шевченка — подібна до грецької траґедії, в якій є і плачі, і скорбота і водночас неймовірної сили героїзм, що не потребує навіть перекладу. Хоча на екрані є переклад, але не поетичний.
— Крім Шевченка, у вас багато пісень на вірші класиків і сучасних поетів. Чиї тексти ще поклали на музику?
Л. Т.: — Богдан-Ігор Антонич, Леся Українка, Василь Стус, Василь Симоненко, Ліна Костенко, Павло Тичина, Олена Теліга, Сергій Жадан, Оксана Забужко, наш батько Станіслав Тельнюк, Іван Козаченко, Пауль Целан, Роза Ауслендер, Райнер Марія Рільке, Іван Павло ІІ. Нам цікаві тексти світових і українських класиків, але ми любимо також співати пісні на тексти наших сучасників. У нас є пісня «Повертайся живим» на вірші Іри Цілик, яка стала справжнім гітом. На вірш Романа Семисала, який сам є актором, ішов на фронт і став поетом. Пісню на його вірш «Мені тебе не вистачає» досі виконуємо мало не в кожному концерті.
— Ви ж лише на живо працюєте? Це ж постійний стрес, чи можливо до нього звикнути?
О. Р.: — Я дивуюся, як вони можуть тримати в голові стільки різних програм! Це десятки текстів і Леся ще й грає часто, тобто, це подвійне навантаження.
Г. Т.: — Але ж ми це любимо.
— Цікаво, які відчуття і переживання, коли вашу пісню беруть фактично під стяги, і з нею йдуть на Марші патріотів?
Л. Т: — У такі моменти розумієш, що ти відповідаєш за кожне слово і за кожну ноту, і за все, що робиш, перед людьми — від маленьких дітей, які, до речі, зараз співають також «Рядок з автобіографії», до старших.
Г. Т.: — Вочевидь, людям, які йдуть під нашими стягами, потрібна енергетика цієї пісні — там закладені символи і смисли.
О. Р.: — Дивовижно те, що навіть маленькі діти, коли її співають, наслідують Галин голос і посил — низьку таку подачу. В таких речах народжується суть, яка продовжується потім, яка дає людям розкрити їхні серця, це такі маленькі засоби, які допомагають розкрити свою душу і відчути себе.
— Ви вже стільки років разом працюєте, чаклуєте музику. У кожного митця бувають періоди апатії, якихось творчих застоїв, переживань, роздратувань. Чи буває у вас таке, що все, я під дахом, мене не чіпати?
Л. Т.: — Дуже актуальна тема, ви так попали просто у саму серцевину.
Г. Т.: — Апатія, депресія, чи песимізм — ми вже не маємо на це часу! Це вже в минулому, коли здавалось, що в тебе віз часу попереду й ти можеш побути спершу в депресії, а потім — в творчому пошуку. Вік людський — дуже короткий і треба встигнути сказати все, що хочеш, за той час, який тобі відміряли на цій землі, та ще й залишитися при цьому людиною, зберегти душу і тіло.
О. Р.: — Для сестер депресія чи стан якогось безділля — нехарактерні. Проте для творчості потрібні певні житейські обставини, треба зуміти організувати простір для творення нового. Для цього потрібні спокій і самозаглиблення.
Як повідомляв «Міст», сестри Тельнюк не бояться іншомовного слухача.
Розмовляла Любов Базів, «Укрінформ»

About Author

Meest-Online