Роман Вінтонів: «Журналісти не навчилися оперувати всіма інструментами журналістики»

Роман Вінтонів — найкомічніший журналіст в Україні. Колись працював на телеканалах «Інтер», ZIK, навіть на Бі-Бі-Сі-Україна. Згодом перейшов працювати на «1+1», де приходив знімати сюжет у Верховній Раді України (ВРУ) в костюмі кролика. Але справжньої слави Роман здобув завдяки образу Майкла Щура — «канадського журналіста» з українським корінням, котрий стежить за політичними подіями в Україні. Спершу в цьому образі він тролив українських політиків безпосередньо у стінах парламенту. Але з часом тролінг переріс у повноцінне аналітично-гумористичне шоу, яке щотижня набирає сотні тисяч переглядів на Youtube.
«Намагався брехати якомога менше»
— Свого часу ви були журналістом у класичних медіа. За яких умов або у яких умовах народжувався Майкл Щур?
— Мені здалося, що різні політики перехитрили новинну журналістику. Вони навчилися вдавати з себе розумних, компетентних, красивих, стильних і змістовних. А журналістика не встигла пристосуватися до їхніх хитрощів. Журналісти не навчилися оперувати всіма інструментами журналістики, для того, щоб виводити всіх на чисту воду.
— Майкл Щур почався з програми «Чим живеш, Україно?». Були п’ять гострих інтерв’ю в ролі канадського журналіста з паличкою…
— По-перше, інтерв’ю бути не мало. Мали бути репортажі, як перша серія, у ВРУ. Але я тоді по суботах грав у баскетбол. І в суботу травмував ногу, мені гіпс наклали, і мені не можна було ходити. Ясно, що я вже не зроблю репортаж із парламенту, не побігаю там. Ми з оператором стали думати, що робити. І він каже: «Давай інтерв’ю».
— Як домовлялися про інтерв’ю? Як називалися?
— Я намагався брехати якомога менше. А це було важко у такій ситуації. То я назвався Майклом Щуром, зареєстрував електронну скриньку Майкла Щура і з неї писав. Зареєстрував акаунт у Facebook і писав, що хоче інтерв’ю такий-то і такий-то. Я ніби з української діаспори, з Канади.
— Вас дивиться політична еліта?
— Доказів немає, але якісь сигнали про це надходять.
— А є політичні табори, де вас вважають ворогом?
— Не знаю. Але мені здається, що серед політиків є розуміння, що «цього типа» ніхто не замовляє.
— Тобто, ніхто не може сказати, що ці чуваки працюють проти когось?
— «Проти когось» — так кажуть постійно. Але не «проти когось, бо їм хтось заплатив».
«Не бачу чогось однозначного»
— А Володимир Зеленський вас дивиться?
— Можливо. Я не отримував якихось там натяків на те, що про це можна казати.
— Як оцінюєте чотири місяці президентства Зеленського?
— Немає оцінки.
— Ще не сформувалася?
— Зараз не бачу чогось однозначного.
— Тобто коли ви робите свій продукт, то орієнтуєтеся в першу чергу на себе?
— Ми орієнтуємося на те, щоб бути більш масовими. Але робимо це не за рахунок того, що постійно показуємо якусь середньостатистичну дурню — екстрасенсів чи ще щось, а за рахунок того, що щось розумне чи корисне чергуємо з солодким чи шашликом. Для веганів — із рослинками.
— У президента зараз шалена популярність, він отримав максимальну владу: має свій парламент, свій уряд, свій офіс. Не здається, що зараз у державі з’являються елементи авторитаризму, а поворот у бік диктатури залежить від однієї людини?
— Що означає «здається»? Так і є.
— То куди ми рухаємося?
— Треба згадати, звідки ми прийшли.
«Джерелом усіх бід у владі є парламент»
— У нас був такий собі Віктор Федорович. Пам’ятаємо, як утікав звідси. Потім був Петро Олексійович…
— І Віктор Андрійович ще був. Коли президенти не могли нічого зробити, їм доводилося торгуватися. Така ситуація була і в одного, і в другого, і в третього. То з Кабінетом Міністрів, то з ВРУ, то ще з кимось — торгуватись треба було постійно. Можливо, це і є політика. Але які зміни в нас були? Ніяких. Мені здається, що це просто закономірно. Люди побачили, що за таких умов неможливо щось робити взагалі, навіть собі на користь.
— То повнота влади Зеленського — добро для країни?
— Це те, що ми маємо. Але мені чомусь зараз здається, що ядром і джерелом усіх бід у владі є парламент. Тому що джерело влади насправді там. Вона має всю повноту влади юридично. Та не виконувала свою роботу, але не маю на увазі, що ця робить. Що зараз буде, я ще не знаю. Бачимо лише конвеєр.
— У вас стриманий оптимізм стосовно майбутнього влади Зеленського?
— Оцінки залежать дуже часто від суб’єктивного настрою людини. Сьогодні я виспався, поїв добре, припаркувався нормально — ну, і Зеленський нормальний. Стриманий оптимізм. А завтра не висплюся: «Що ж це твориться в країні?»
— Наше суспільство дорослішає, чи ми ще на такому собі рівні «експериментаторів»?
— Суспільство вчиться. Ми вчимося спілкуватися між собою. А це найважливіше. Зв’язки всередині суспільства. Не через депутатів, не через верхівку. Тому, чим більше тих зв’язків, тим більше нам буде начхати на того, хто зверху. І тоді ми будемо йому казати, що робити. Але якщо немає таких зв’язків, тоді керують нами, нам кажуть, що робити і що говорити. Та бачу, що ці зв’язки з’являються все більше і більше.
«Мені не зовсім комфортно, коли мене впізнають»
— Усвідомлюєте свою популярність?
— Ненавиджу її. Гадаю, що це все в процесі ще відбувається, бо я маю якось так ходити, щоб мене ніхто не впізнавав. Якусь таку шапку натягнути, без окулярів ходжу.
— А люди без окулярів впізнають?
— Регочуть. Мені подобається, що люди сміються, що в них настрій покращується, це круто. Але намагаюся, щоб мене не впізнавали. Мені не зовсім комфортно, коли мене впізнають.
— «Телебачення Торонто» — це про журналістику чи більше про розваги?
— Кожен там бачить щось своє.
— Можете описати процес готування програми?
— Спершу ми дивимося все, що відбувається у медіа. Хлопці реально передивляються дуже багато годин реґіональних, центральних каналів — дуже багато. Після того, як ми це все подивилися, вибираємо теми, що в усіх на вустах. У нас є своє розуміння того, про що треба розповісти людям, щоб вони жили щасливо, знали достатньо, могли приймати якісь рішення. Потім дивимося картинку, як в Україні це показують, а як у світі, і співставляємо зі своїм розумінням.
«Ми не заробляли на себе ніколи»
— А як жарти готують? Працює якась група, що спеціально обігрує інформацію?
— Є сценаристи, котрі продукують якісь «розгони». Щось звідти, щось звідти. Дуже багато залежить від того, як це обговорюєш із людьми під час написання уже фінального сценарію — тобто ми всі сідаємо, обговорюємо, щось вносимо.
— У вас же стендап-коміки працюють…
— Якось так сталося.
— Самі прийшли?
— Ну, як самі прийшли? В якийсь момент справ у цьому проєкті стало стільки, що одна людина його не може тягнути. Я не можу сам це тягнути, тому залучав різних людей. І зараз розумію, що команда, яка пише сценарій, робить це в мільйон разів краще за мене. І мені десь важко, звісно, з цим змиритися — «я ж теж можу, я ж смішний, дивіться, я жонглюю». Але ні — вони це роблять краще за мене. І з цим треба змиритися. А це не просто. Але вони це роблять круто. Я присутній при написанні сценарію. Ми обговорюємо матеріал, із чимось погоджуюся, з чимось ні.
— Як заробляє «Телебачення Торонто»? Ви прибуткові?
— Ми не заробляли на себе ніколи, весь час подавались на ґранти, нас довго підтримував USAID, NED, інші організації. Ми весь час були на ґрантах.
— А зараз?
— Зараз ми також на ґранті, але намагаємося вийти на нуль упродовж року. Відкриваємо опцію для рекламодавців, можемо розміщувати на своєму на каналі, в Facebook, Telegram, Instagram. Зараз ведемо перемовини з кількома великими компаніями. Побачимо, що з цього вийде.
— А Youtube не дає грошей?
— Дає. Але щоб в Україні Youtube приносив достатньо для того, щоб забезпечувати всю команду, потрібні десятки мільйонів переглядів кожного відео. І не раз на тиждень, а щодня або через день. Тоді можна прибутками від реклами на Youtube утримувати навіть цілу команду людей.
Розмовляв Роман Кравець, УП
Як допомогти собі та своєму ближньому
Дякую, що приділяєте увагу цій дуже важливій темі. Нажаль, більшість уУкраїнці рятували світ, зокрема, і 1920 року на Віслі
Річ Посполита була ліквідована 1795 року. Тому: Сто років тому 15 серпСпостерігачі ПАРЄ прилетіли до України
Мій коментар видалено. Я це так розумію що моя присутність на цьому саСпостерігачі ПАРЄ прилетіли до України
Вважаю дії української делегації у ПАРЄ правильними по суті але не спо