Новини для українців всього свту

Monday, May. 16, 2022

Роман Цимбалюк: «У РФ дуже образилися на мою фразу, що вони розбудили українського звіра»

Автор:

|

Квітень 02, 2022

|

Рубрика:

Роман Цимбалюк: «У РФ дуже образилися на мою фразу, що вони розбудили українського звіра»
Роман Цимбалюк

Останній акредитований у Російській Федерації (РФ) український кореспондент. Так зазвичай представляли Романа Цимбалюка, представника в Москві інформаційної агенції Укрінформ. Та в грудні 2021-го після 13 роботи в РФ і він був змушений звідти втікати. Зіграв на випередження, щоб не встигли заарештувати «за екстремізм і розпалювання міжнаціональної ненависті».
— Важко уявити собі кореспондента Reuters при ставці фюрера 1944-го…
— Скільки вже російське вторгнення триває, але порівнювати Путіна з Адольфом Гітлером на Заході стали лише останнім часом, коли почали використовувати формулювання: «Україні відкрили ленд-ліз».
— За той час, що ви працювали в Москві, були десятки способів поповнити вами «обмінний фонд» бранців Кремля. Чому цього не сталося?
— Щоб вони могли сказати, що в Росії є свобода слова, що це «демократична» країна. Я в Москві ніколи не приховував своєї позиції, завжди називав їх російськими окупантами. Хоча нікого особисто не ображав. Ніколи не порушував законодавство держави перебування. Ніколи публічно не співав улюблених пісень, як наші футбольні вболівальники, бо в цьому немає сенсу. В нас для цього є опера. Проте ніколи не ходив темними провулками, хіба по плитці, новій, гарній у центрі Москви, їздив тільки на таксі, особливо ввечері.
— В грудні 2021 року вас викликали в прокуратуру в Москві. Що з цією справою зараз?
— Микола Полозов, наш відомий українсько-російський адвокат, пішов 24 грудня пішов у прокуратуру Москви, з’ясувалося, що на мене там мали чекати три жінки-прокурорки та жодна з них не прийшла. Я дуже засмучений із цього приводу. Адвокат написав запит, щоб зрозуміти, чи є якесь переслідування за російським законом. Відповіді досі чекає.
— І що тепер?
— Моя дружина — громадянка РФ, у Москві в мене народилося двоє синів, громадян України. Зараз неформальні контакти між Україною та Росією зазвичай відбуваються в Стамбулі (Туреччина).
— З якої сцени почнете й якою закінчите вашу майбутню книгу «13 років у Москві»?
— Мабуть, почав би з моменту, коли 2014 року росіяни захопили Крим.
— А фінальний епізод?
— Його ще немає. Та прийде час і перший епізод відкорегуємо. Головне — нічого не забувати. Пробачення їм немає.
— Що з того, що відбувається в Росії, не видно з Києва?
— Мене часто питають: а що росіяни собі думають? В Україні ще є надія, що росіяни можуть на щось вплинути. Апелювати до російського суспільства — помилка. Не тому, що вони всі погані чи зазомбовані. Просто у них немає жодних прав, особливо в питаннях війни та миру. І відповідь на запитання «хотят лі рускіє войни?» дуже проста — їх ніхто не питає. Ми з ними не домовимося. Не можна домовитися десь посередині. Бо ніхто не знає, де ця середина. Ні, не так. Середина, за якою можемо домовитися, — лінія державних кордонів. Та в них інша думка з цього приводу. Вони підуть настільки далеко, наскільки їм дозволять. Тому не важливо, що вони думають. Важливо, в якому стані наші Збройні сили.
— Що принципово не хочуть бачити в Москві?
— Вони зробили колосальну помилку, коли ще вирішили, що ми не суб’єкт. Що за нас хтось, чи дядько Сем, чи колективна Меркель усе вирішує. Вони гадають, що правда про Україну — це Скабєєва та гурток ідіотів, які один на одного гавкають. Вони живуть в мітах, які так часто повторюють, що, можливо, самі в них повірили. «Бендерівці нападуть на Крим», — застерігав Путін на одній пресконференції. А бандерівці краще зачекають, коли вони самі по Кримському мосту чкурнуть. Їхніми контрагентами в Україні стали маргінали типу Киви та Рабиновича. Вони роблять висновки про те, що тут відбувається, спілкуючись винятково з цими негідниками.
Сергій Лавров, міністр закордонних справ РФ, досі лає Захід за те, що той не забезпечив виконання угоди між Януковичем та опозицією за посередництва Франції, Німеччини та Польщі. Вони що завгодно вигадають, щоб якось обґрунтувати свої дії в Україні.
— Навіть повернувшись до України, ви усіляко намагаєтесь уникнути демонізації «скабєєвих». Якась підозріла толерантність…
— Певною мірою я їх поважаю як професіоналів. Вони освічені, працездатні, можуть по вісім годин у прямому етері працювати. Той, хто з цим стикався, може підтвердити, що не кожен таке потягне. Мені особисто найбільше імпонує Дмитро Пєсков. Шалена кар’єра, вродливі жінки, багато дітей, заможний чоловік, який любить життя. Як на мене, він серед цих людожерів найменший людожер. Але в нього робота така, що ж вдієш. Та й він нічого не змінює, лише повторює те, що мусить.
— Наскільки дієві санкції Заходу, щоб зупинити війну?
— Завдяки телебаченню у російському суспільстві відсутні причинно-наслідкові зв’язки. Про те, що вони стали гірше жити, свідчить не лише офіційна російська статистика, а й порожні холодильники. На жаль, у них телевізор ніколи не програє холодильнику. Якщо хтось замість оливкової з’їсть пальмової олії: всіляке буває. Зате на міждержавному рівні санкції дуже впливають. Але й вони не врятували від аґресії. Та на нас не напали б, якби у нас була чітка державна вертикаль незалежно від прізвища президента. І чітка військова вертикаль. Вони вважали, що в Україні нема кому легітимно віддати наказ «стрелять із всех орудій». А в нас виявився генерал Валерій Залужний. Якби його частіше показували по телевізору, він був би, неначе психотерапевт для усієї країни. У нього дуже специфічний гумор. Він мені сказав, що лише нещодавно усвідомив, яка в нас потужна армія.
— Історик Сергій Плохий якось сказав, що кордони сьогоднішньої Росії, її суспільства та цінностей закінчуються десь на хуторі Михайлівському. Що він мав на увазі?
— Все дуже просто — там, де український прапор, там український порядок. Можу сказати інакше: Росія закінчується там, де в росіян починають стріляти. А російські державні наративи «діди воювали», «можемо повторити», «підіймаємося з колін», «нас усі гноблять», «нас хочуть образити», «одягнемо у військовий однострій дитину» наказали довго жити.
— Ще можемо передати для Путіна, якщо ви повернетесь працювати до Москви та зустрінетесь із ним під час чергової пресконференції. Може, шкарпетки?
— Хіба для гаазької в’язниці. Якщо серйозно, то судять тих, хто програв війну. Історію пишуть переможці. Нічого в цьому не змінилось. І вулиці називатимуть на честь переможців. Однак думати, що у Путіна є шанси потрапити в Гаагу можна, але шансів на це майже немає. Бо це велика держава з ядерною зброєю. За всіх суперечностей, нюансів і складнощів, вони можуть так існувати століттями. Хоча можуть і роками, хтозна… Але виходити нам треба з того, що вони завжди будуть такими дикими, аґресивними і завжди хотітимуть, щоб нас не було. Не треба думати про Гаагу. Якщо це станеться, вважатимемо, що це суперприз. Ви ж знаєте, що ми Богом поцілована нація. Якщо за такої кількості дебілів у нашій державі нас ніхто не зсунув ні в Чорне море, ні в Дніпро, це ж диво!
— За яких умов ви можете повернутися працювати до Москви?
— Гарантії безпеки. Я не збираюся грати в ці ігри. Знаєте, скільки я судових засідань відпрацював? Я бачив дуже багато сумних очей тих, хто сидять у російських клітках. Багато людей повернулися б, а багато — ні. Ще можна було б сидіти, якщо б віддали комп’ютер і можна було б YouTube вести… Але його там уже немає. У мене життя одне, мені зараз 41 рік, цей період не повториться.
Розмовляв Михайло Кригель, УП

Із Facebook Романа Цимбалюка
22.03.2022: «Батальйонна тактична група 254-го мотострілецького полку (Клинці) тричі штурмувала місто Ізюм Харківської області. Після загибелі командира полку спроби штурму припинилися. Втрати особового складу становили понад 400 осіб, дуже багато поранених. Рішенням командира 144-ї дивізії бійців вивели аж до Брянської області з метою доукомплектування особовим складом, після чого штурм планують продовжити».
22.03.2022: «Міністр оборони РФ Шойгу усунув від виконання обов’язків командувача 6-ї загальновійськової армії генерал-лейтенанта Єршова Владислава Миколайовича, звинувативши його у величезних втратах особового складу. За попередніми даними, втрати особового складу 6-ї загальновійськової армії складають понад 2 тис. військовослужбовців, із яких близько 180 осіб — солдати-строковики. Зараз генерал Єршов перебуває під домашнім арештом, по ньому ведеться слідство».
23.03.2022: «Дві батальйонні тактичні групи 37-ї окремої мотострілкової бригади (Кяшт) у бою в районі Макарова Київської області з понад 1,5 тис. військовослужбовців втратили близько 50 % особового складу, багато військовослужбовців отримали поранення різного ступеню важкості. Військовослужбовець танкового батальйону 37-ї окремої мотострілецької бригади звинуватив у смерті друзів і співслуживців командира бригади полковника Медведєва. Обравши зручний момент, під час бою переїхав танк командира, що стояв поряд, поранивши йому обидві ноги. Полковник Медведєв зараз у госпіталі Білорусі, очікує грошової відшкодування за бойове поранення, отримане під час «спецоперації». Його нагородили орденом Мужності».
23.03.2022: «Військовослужбовці повітрянодесантних військ РФ, які перебувають у пунктах постійної дислокації, знайшли спосіб уникнути участі в бойових діях на території України та водночас зберегти позицію. Завдають собі травм середньої важкості у вигляді переломів рук або ніг. У березні середній показник особистих травм під час виконання рутинних завдань зріс усемеро: 234-й десантно-штурмовий полк (Псков) — три поранення у лютому та 26 у березні; 247-й десантний полк — три поранення у лютому та 19 у березні. Це при тому, що в березні навчань у частинах десантно-десантних військ не було».
Як повідомляв «Міст», український журналіст виїхав із РФ через загрозу його безпеці.

About Author

Meest-Online