Новини для українців всього свту

Wednesday, Jun. 16, 2021

Під знаком хреста

Автор:

|

Жовтень 29, 2015

|

Рубрика:

Під знаком хреста

Стародавні хрести

На П’ятницькому козацькому цвинтарі у містечку Кременець на Тернопільщині зберігся єдиний в Україні пантеон козацької слави. Поряд із козацькими хрестами, витесаними з вапняку вже у наші часи, встановлено й хрест із символічною фігурою козака.
Чимало історій, що переплелися з легендами, може розповісти Василь Ільчишин, історик та археолог із Тернополя, котрий працює у Тернопільській обласній інспекції з охорони пам’яток історії та культури. Є у Василя одна справа, яка, хоч і пов’язана з його основною роботою, та все ж виходить за її рамки, бо перетворилося у справжнє захоплення. Василь Ільчишин — єдиний на Тернопільщині власник колекції старовинних хрестів. Уточню одразу, колекція — віртуальна, бо хрести, які знаходить і вивчає колекціонер-дослідник, розкидані по всіх куточках Тернопілля. Зрозуміло, що нікому не спаде на гадку зібрати їх в одному місці, їх можна лише сфотографувати — оці кам’яні пам’ятки нашої історії, символи християнської віри, обереги душ наших.
— Ви — людина молода, й ось раптом — захоплення старовиною. Це — вплив фаху історика чи щось інше?
— Скажу відверто, не раз, ще до навчання на історичному факультеті, десь ще у школі часто задумувався над походженням хреста, що є символом християнства вже понад 2 тис. років. Особливо цікавили хрести, які люди встановлювали на похованнях, як знак про ті чи інші події. А вже працюючи в інспекції з охорони пам’яток історії та культури отримав можливість побувати у різних куточках області. Під час таких поїздок і почала створюватися ця, як ви кажете, віртуальна колекція хрестів.
— Яку ж їхню кількість на Тернопільщині вам довелося дослідити?
— Поки що — близько двох сотень. У нашому краї перші хрести з’являються десь у ХІІІ ст., тобто через якийсь час після хрещення Русі-України. Звісно, до цього переважно були дерев’яні хрести, які, зрозуміло, не збереглися. А загалом хрест як найвідоміший знак в історії людства, з’явився давно, ще у кам’яному віці. Із цим сакральним знаком були пов’язані різні обряди, язичеські міфи, різноманітні легенди, повір’я та ритуали.
— До речі, знаю, що на Тернопіллі, біля села Монастирок Борщівського району на високому урвищі зберігся давній язичеський камінь, у якому витесано хрест — для здійснення жертвоприношення…
— Так, це — досить цікава пам’ятка нашої історії, що підтверджує сказане і потребує детальнішого дослідження. В Україні свого часу було знайдено об’ємно-монументальний хрест, що належав до Трипільської культури. Тобто ще 5 тис. років тому люди обрали собі отой символ сонця, вогню, чотирьох сторін землі та неба. Хтозна, можливо вже тоді хрест був для наших пращурів оберегом…
— Повернімося до вашої «віртуальної колекції». Які хрести є у ній?
— На Тернопільщині перші літописні згадки про хрести почали з’являтися у Х ст. Але, повторюю, збереглися, як ми припускаємо, хрести, починаючи з ХІІІ ст. Серед них — є три у Шумському районі. Вони — ідентичні хрестам із Пересопниці, що на Волині. Цікавий хрест є між селами Кобилля й Іванчани. За переказами місцевих жителів, тут була церква, яку зруйнували татари. Але це — типові легенди. Бо люди, звісно, не завжди пам’ятають, на честь якої події були поставлені такі пам’ятки, то кажуть, що це — козацькі хрести, місце колишнього храму чи спаленого села.
— Із якого століття давніх хрестів збереглося найбільше?
— Багато у нас хрестів, датованих XV-XVII ст. Найдавніші з них — у Кременецькому районі. Одні мають архаїчну форму, інші — класичні, вибиті на кам’яних плитах. Біля Вишгородка, на залишках старого цвинтаря збереглися хрести так званого латинського типу, яким по 300-400 років. Загалом, цікаво спостерігати, як видозмінюються хрести з плином часу, як заокруглюються їхні «рамена», як з’являються, вже у період козаччини, хрести на зразок мальтійських, які ще називають козацькими.
— Серед досліджених вами хрестів є, мабуть, особливо оригінальні, якщо можна так сказати про хрест?
— Розумієте, кожен хрест — оригінальний по-своєму, адже його робила людина, котра вкладала свої емоції та переживання. І трапляються місця, де на невеличкій цвинтарній території збереглися різні типи хрестів. Наприклад, у Гусятинському районі біля церкви села Сухостав мені довелося бачити хрест-краслет, або — тевтонський, як на нього ще кажуть. У ньому по кутках — чотири хрестики як символи Євангелія. Там же — виявив хрест зі заокругленими раменами і трилистий хрест, символ віри, Святої Трійці. На дуже цікавий хрест натрапив у селі Шманьківчики Чортківського району — він також трилистий, але всередині має готичний вигляд. У ньому відобразилося злиття двох культур, двох релігій — католицької та православної. Українці та поляки жили разом, в одних селах, що відбилося і в сакральній культурі. Або ж хрест біля села Підгора. Його історія — невідома, але люди кажуть, що його підняли з річки і встановили на високій горі, біля монастиря. Він має дуже оригінальну форму, різьблення хреста з трьома листочками конюшини. А біля підніжжя хреста — сходинки, що символізують Голгофу.
— А які відчуття залишаються після кожних ваших зустрічей із хрестами, після тих фотографувань, обмірювань, досліджень?
— Кожен хрест, як і будь-який сакральний знак, несе певну енергетику. Скажу відверто, коли торкаєшся тих свідків нашої історії та релігії, отримуєш різні відчуття. Є такі хрести та місця, куди хочеться ще раз повернутися, просто побути там. А є й такі, біля яких відчуваєш неспокій, якась така настороженість виникає, щось таке потойбічне. Хоча я підхожу до цих знахідок як науковець, бачу, передусім, у хрестах своєрідний «ключ», за допомогою якого певною мірою можна реконструювати події, що відбулися багато століть тому.
— Але, напевно, не кожен хрест дозволяє зробити це?
— Звісно. Переважно той, хто виготовляв хрест, не залишає на ньому своє прізвище, так само немає відомостей, де виготовлявся цей хрест, за допомогою яких інструментів і скільки часу. Та й час нівелює можливу відповідь на ці запитання. Люди у різні історичні події докладалися до цього. Хрести розбивали, вони служили навіть за мішені. Є багато й таких, які просто знищені невігласами. Іноді в селах їх забілюють, намагаючись надати кам’яним хрестам «святковості». Але це — смерть для хреста. Вапно швидко руйнує камінь, особливо вапняк. Стираються написи, орнаменти і щезають назавжди.

***
Василь Ільчишин ще і ще раз на екрані свого комп’ютера у слайдовому режимі демонструє фрагменти своєї багатющої колекції. Дослідник хоче з часом систематизувати ці зразки сакрального народного мистецтва, доповнити їх новими даними, коментарями та легендами-переказами.
Вдивляюся в екран і бачиться мені майбутня книга про найголовніший символ християнства. Подумалося: може вже пора робити те, що почав п. Василь і в інших областях України? Щоб спільно створити таку книгу та відкрити таємниці історії хреста. Хреста, на якому Син Божий пролив свою кров. І зробив його потужним символом найвищої честі та слави, символом благодаті, порятунку та вічного життя, спасіння і воскресіння.
Тому й присутній хрест із нами — від народження й до останнього земного дня. А потому, довершує місце вічного спочинку. Тож коли хрести заговорять своїм багатовіковим різноголоссям? Коли відкриють свої таємниці, знищені, але незнищимі обереги нашого життя, що проходить під знаком хреста?
…Їх несли на раменах козаки-побратими і в журбі клали на землю, що ще дихала недавнім боєм. І вкривали полеглих червоними китайками, йшли знову назад, на затихле поле бою, аби підняти тіла та перенести їх до місця вічного спочинку. Та не встигли до заходу сонця поховати побратимів, бо було їх дуже багато. А над ранок, коли мешканці Крем’янця глянули на гору Черчу, то побачили, що вона усіяна козацькими хрестами та надгробними плитами у вигляді бандур. Бо полягли у тому страшному герці й козаки-бандуристи, і кобзарі, котрі словом-піснею допомагали своїм побратимам долати ворога… Тепер тут — єдиний в Україні пантеон козацької слави.

Олег Снітовський, Укрінформ

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply