Новини для українців всього свту

Saturday, Oct. 16, 2021

Петро Радковець: «Львівські підземелля найкраще порівнювати з ходами мурашника»

Автор:

|

Квітень 15, 2021

|

Рубрика:

Петро Радковець: «Львівські підземелля найкраще порівнювати з ходами мурашника»
Петро Радковець

Відомий екскурсовод та знавець Львова Петро Радковець розповів про підземне місто, куди майже не водять туристів, що є спільного між центром Львова та Венецією, а також спростував кілька леґенд і байок, які розповідають відвідувачам.

Криївки були не лише в лісі
— За свою майже 800-літню історію Львів пережив чимало воєн, пожеж та зазнав перебудов, але незмінним залишалося його підземелля. Вони оповиті леґендами та містикою та приваблюють туристів. Чим саме?
— Людей завжди вабить щось таємниче і незвичне. Особливо обережно треба ставитися до місць поховань. В центрі Львова, до речі, було багато цвинтарів. Люди хочуть відчути ту енергетику, хоча вона іноді грає з ними злий жарт — за роки ведення мною екскурсій траплялися й випадки клаустрофобії. Люди, особливо діти, самі того не очікуючи, лякалися, губилися, задихалися, а коли їх виводили на вулицю, все ставало нормально. Тому перед заходом у підземелля завжди читаю інструктаж. Адже боятися перебувати під землею — те саме, що боятися висоти.
— Які об’єкти охоплює ваша екскурсія?
— Підземний Львів треба розділити на кілька об’єктів, і далеко не всі з них показують туристам. В Медові Печери туристів не водять. Звісно, хтось там лазить, але цей маршрут не популяризують. Також є Святоюрські печери під Собором святого Юра. Офіційно вони замуровані, але саме в тих підземеллях у часи Другої світової війни Андрій Шептицький ховав юдейських дітей. Є ще кілька природних печер, до яких складно дістатися, ними можуть зацікавитися «чорні археологи», тому про них говорити не будемо.
— Але ж туристів цікавлять не лише природні об’єкти?
— Кожен будинок, замок чи маєток у Львові мусив мати водопостачання та комунікаційні ходи на випадок евакуації. Й якщо в маєтку був якийсь скарб, де його ховати? На горищі? Але це не так надійно, як під землею. Криївки таємно замасковані під будинками, були не лише в лісі. Крім цього, в середньовічному Львові були ще й дренажні об’єкти — водогони і комунікації для відведення води з міста.
— Якщо під містом було стільки води, як же будували?
— Вся центральна частина Львова стоїть на палях. А щоб палі не гнили, під кожним із будинків робили дренажні колодязі. Якщо вода тримається під будинком, палі не гниють. А якщо воду відвести, змінити гідрологію, палі почнуть трухлявіти. Саме за таким принципом збудована Венеція. Якось знайшли у центрі Львова таку криницю, а в ній — закопаний горщик із монетами.

Як ченці до черниць підземний хід копали
— Чому ви обрали тематику саме підземелля Львова?
— Бо я виріс у центральній частині Львова, тож горища, підвали, різні комунікаційні речі облазив ще з дитинства, знаю їх, як свої п’ять пальців. Хоча це небезпечна штукенція, але дитяча цікавість завжди брала гору. Можна сказати, що всю історію середньовічного (і не тільки) Львова обмацав руками. А перше, що ми вирішили показати туристам, була теперішня церква Петра і Павла, колишній костел єзуїтів. Оскільки я свого часу працював в бібліотеці ім. В. Стефаника, а там у радянські часи було книгосховище, ми з братом отримали завдання визначити, яким чином діти зі сусідньої школи № 62 потрапляють в костел, аби вкрасти книжки. Ми дослідили храм від гробниці до дзвіниці і знайшли — дітлахи залазили через дах. Це було неймовірно та небезпечно.
— Але ж не костелом єзуїтів єдиним?
— Другий об’єкт — підземелля церкви Преображення Господнього, який зараз спаскудили, там працюють люди, далекі від туризму. В 1990-х рр. там провели величезні реставраційні роботи, але показати підземелля тепер неможливо. Там є підземний хід, яким можна пройти. Там навіть людські зуби зі стіни стирчали, вочевидь, колись було поховання. Також є підземелля аптеки-музею. Пізніше стали додаватися й інші об’єкти, Домініканський собор намагаються показати. Там цікаво, але розповідати є багато чого, а показувати — мало.
— Чи відома протяжність львівських підземель?
— Полічити це нереально, адже багато ще не дослідили. Львівські підземелля найкраще порівнювати з ходами мурашника — там настільки все складно і переплетено, що ще досліджувати й досліджувати.
— Чи правда, що між бернардинськими монастирем і монастирем кларисок є підземний хід? Нібито колись через нього монахи і монашки ходили один до одного?
— Це одна з найвідоміших байок. Насправді це ніякі не підземні ходи і ніхто ні до кого в гості не ходив. Історія така: 1672 року з боку теперішньої вул. Личаківської на Львів наступали загони татар, але вони не були настільки численними, щоб здобути місто. Тож вирішили захопити бодай монастир бернардинів. А тоді був такий спосіб здобувати фортеці: роблять два підкопи під кутом, і там, де вони сходяться, закладають вибухівку. Коли вона вибухає, утворюється пролом, і в той пролом заходить військо (до слова, так колись здобули Кам’янець-Подільський). Тож вони зробили два підкопи під стіни монастиря, а вранці, коли мав бути штурм, почалася величезна злива, яка й залила ті ходи, а з ними й людей, котрі там сиділи. Відповідно, вибуху не сталося. Військо розуміє, що небо проти них, облога невдала. Тож утекли і кинулися грабувати навколишні маленькі містечка. А про ці ходи забули майже на 100 років. Лише 1772-го вирішили знищити фортифікаційну систему навколо міста. Але стіна залишилася. Там почали засипати рови, проводити земляні роботи і ті ходи знайшли. Зробили висновок: мовляв, тут монастир бернардинів, там — кларисок, все зрозуміло. Так і виникла ця байка.

«Я тобі зараз, як кину!»
— Річка Полтва справді тече під оперним театром?
— Це також байка. Насправді її там не було, немає і бути не може. Я там ходив і це бачив. Вона йде між оперним і театром ім. Марії Заньковецької.
— В Інтернеті є багато пропозицій прогулятися колектором Полтви. Це безпечно?
— В жодному разі! Підземелля Львова дуже небезпечні. Показувати людям можна лише об’єкти, адаптовані для відвідин. Там можуть бути пацюки, інфекції, небезпека, десь можна спіткнутися, десь — упасти. Щодо Полтви, то людина може зайти в якийсь бічний коридор, і може статися навіть не дощ, а раптовий злив великого об’єму води. Вона так швидко все затопить, що вийти звідти буде неможливо.
— Які ще леґенди розповідаєте гостям на своїх екскурсіях і наскільки вони правдиві?
— Дуже відома леґенда про саркофаг єпископа Вижицького з костелу єзуїтів. Нібито він був у ньому похований живцем, коли заснув летаргічним сном. Прокинувшись, зумів вибратися, і тому у саркофазі є дірка. Насправді ж там ніколи нікого не ховали. Такі саркофаги готували за життя. Це тільки зовнішня оболонка, а труну ставили досередини. А шматок того саркофага хтось вибив.
— Хіба можна так лякати туристів?
— В жодному разі не можна. В підземеллях костелу єзуїтів є місток біля того саркофага, і були жартівники, котрі залізли під нього і хапали за ногу того, хто йшов згори. Людини лякалася, мало не падали. Таке може закінчитися траґічно. Але театралізація в екскурсіях додає цікавості. Є леґенда про чорного монаха. Колись до Львова з якогось монастиря прийшов монах. Його тут прийняли дуже тепло, як рідного. Але йому це не сподобалося, бо там, у своєму монастирі, він займав високий ранг, а тут став, як і всі решта, звичайним ченцем. Став обурюватися, а львівські монахи сприйняли це невдоволення як гріх і посадили в келію, де він мав його відмолити. Зайда там сидів довго, а тоді до нього попросився один львів’янин. Його пустили, але той довго не виходив. Тоді монахи зайшли подивитися, що ж там діється. А коли відчинили двері, у келії нікого не було. Лише на підлозі лежав клаптик паперу, списаний червоними літерами — кров’ю. Це був контракт, за яким монах відписав свою душу чорту, котрий прийшов до нього в образі звичайного чоловіка (до речі, копію цього контракту справді зберігають у львівському державному архіві). Відтоді львівськими підземеллями монастиря ходить цей монах і всіх питає, чи не бачили того чоловіка. Хоче скасувати цей контракт, бо його душа приречена вічно блукати цими підземеллями. Якось мій брат став цим «монахом». Ми тоді водили дитячу групу. Й ось я кажу дітям, що зараз крізь цього монаха пройде моя рука, а я нічого не відчую. Один хлопчиків із величезною цікавістю мене слухав, і раптом питає: «А можна я в нього камінцем кину?» Тут брат не витримує і як вигукне: «Я тобі зараз, як кину!». Потім ми ці слова навіть ввели в екскурсію. А сутана того «чорного монаха» в мене досі лежить в хаті. Та між правдою, жартом і містикою має бути тонка грань, перейти яку в жодному разі не можна.
— В костелі єзуїтів, нині храмі Петра і Павла, стоїть труна XVII ст. Хто в ній похований?
— Ніхто, це символічна труна. Коли там було книгосховище, вона стояла на стелажах. І ми її навіть пробували відкрити, але це виявилося неможливим. На ній написано латиною Memento mori. Тож вона символізує молитву за всіх померлих, не більше.
Розмовляла Мирослава Бзікадзе

Як повідомляв «Міст», у Луцьку розкопали підземелля, згадки про які немає в документах.

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply