Новини для українців всього свту

Saturday, Jun. 19, 2021

Павло Жебрівський: «Української влади на Донбасі не було ніколи»

Автор:

|

Березень 31, 2016

|

Рубрика:

Павло Жебрівський: «Української влади на Донбасі не було ніколи»

Павло Жебрівський

Павло Жебрівський — голова Донецької військово-цивільної адміністрації.

Люди не готові працювати на себе
— Павле Івановичу, чому Велика Україна та Донбас — дві планети з різними траєкторіями?
— Нехай мене вибачають високопосадовці й люди, які були тут при владі, але реально української влади тут не було ніколи. Спочатку були комуністи, далі — бандити, а потім — олігархи. Вони й формували тутешню ментальність. Специфіка Донбасу — це велетенські трудові колективи, чого немає ні в центральній, ні в західній Україні. Тому тут процвітає адміністративний ресурс. А оскільки людей треба тримати в покорі, то власники випрацювали легенду про якийсь окремий «донбаський люд». Люд тут справді працьовитий, бо небагато людей захоче щодня спускатися в шахту, чи стояти біля мартену. Але десятиліттями їм розповідали, що вони — особливі, годують усю Україну, що без них сонце не зійде. Створився міф про гегемона — трудовий клас. Насправді ж ці люди абсолютно залежні від власника. Тут процвітає тотальний патерналізм. Людей, котрі хочуть починати свою власну справу — мізер. Зараз є проблема, що робити з шахтарськими містечками, адже шахти закриваються. Від людей потрібна хоч якась ініціатива, а її нема. Тому шукаємо інвестора, який готовий створювати тут нові заводи та великі підприємства. Адже люди не готові працювати на себе. В них ніхто й ніколи не виховував почуття «свого». Коли я кажу їм, що українець — це куркуль у хорошому розумінні цього слова, вони дивляться на мене, як на ворога народу. Тутешні ж люди в переважній більшості ніколи в житті не виїздили за межі області. Тому їм здається, що за кордоном Донецької області — прірва.
— Кінець світу…
— Так, кінець світу. І це все — на фоні тісних зв’язків із Російською Федерацією (РФ). А заробітчани, в основному, працюють у Москві, тому для них Москва — це вся Росія. Не хочуть знати, що за московською кільцевою дорогою вовки виють. Роки вдовбування якоїсь «вищості», «окремішності» від решти людей, котрі живуть у цій країні, водночас при скотському ставленні до цих же людей і сформувало цю «донецьку» ментальність. Українців-патріотів тут гнобили та принижували. А тепер у них — велика жадоба помсти. Що б не робив пересічний донеччанин, він завжди залишатиметься «сепаратистом» і «негідником». Колись почув хорошу фразу: «Бережіть розумних людей, їх дуже мало». Навіть якщо розумні люди колись працювали проти вас, але зараз вони готові виконувати вашу програму дій — забудьте, що вони говорили раніше.
— Ви готові пробачати?
— Я не готовий пробачати кров на руках. Не готовий пробачати мародерство, хамство — навіть із боку тих, хто зараз виступає під патріотичними прапорами. А таких багато. Приходить до влади начебто патріот, але іншої моделі управління, що існувала тут роками, він не знає. Я частково попривозив людей із Києва, Львова. Це — мої однодумці, партнери та друзі. Їх небагато однодумців, а з кожним днем стає все більше «попутчиків».
— Не боїтеся, що ці «попутчики» тримають ножа за пазухою?
— Багато з них того ножа тримає.

Без «чарівного пенделя» нічого не виходить
— Як ви можете працювати таких умовах?
— Єдиний критерій — готові вони мою програму реалізовувати, чи ні. Бо інших немає.
— Чому?
— Я звертався до Арсенія Петровича: «Збільш зарплату для людей удвічі!», показав звідки брати фінанси. В держбюджеті на минулий рік було закладене фінансування тимчасово окупованих територій. Я кажу: «Давай візьмемо з тих грошей, перекинемо сюди. У тебе не буде дефіциту бюджету, а я зможу залучити людей до роботи». Ні, треба, щоб рівні умови були і для Житомирської, і для Донецької областей. Я тоді кажу: «Я, звісно дуже люблю свою рідну Житомирщину, але як мені вчителям у Мар’їнці, котрі живуть під обстрілами, сказати що у них рівні можливості з житомирськими вчителями?»
— Чому таке ставлення в Києві до реґіону?
— У Києві дуже мало людей, котрі справді розуміють, що Донеччина — не така, як Житомирщина.
— То в Києві ідіоти працюють?
— На, але без «чарівного пенделя» нічого не виходить. Хтось обов’язково має їхати до Києва і «проштовхувати» будь-яке питання.
— Можете пояснити таку логіку дій?
— Там просто не хочуть нічого помічати. Звісно, зараз у п. Яценюка є проблеми, але я не мовчав і раніше. Ну, хоча б раз мені прем’єр-міністр зателефонував і спитав: «Яка там в тебе ситуація на Донеччині?»
— Не телефонував?
— Коли тільки мене призначили, відбулися дві зустрічі. Це — все. Тижнями він може не брати від мене слухавки. Із Президентом — максимум три дні, і зустріч відбувається.
— Але не Президент розподіляє державні кошти…
— Так отож.

У парламенті б’ються, а в уряді — самі корупціонери
— У Краматорську я випадково розговорилася з однією жінкою. Вона сказала: «Ми все одно хочемо бути в Україні». Та ви і так в Україні? «Ні, — каже. — Донецьку і Луганську області Київ ущемлює»…
— Це — неправа. Їх ущемлювали «папєрєднікі». Інфраструктура області знищена не війною. Вірніше, знищено лише 10 %. Сюди роками нічого не вкладалося. Фінансовий ресурс спрямовувався в Донецьк. Ще трохи — в Харцизьк, бо звідти Бойко, трохи в Єнакієве, бо звідти Янукович, трішки в Макіївку, бо там був Джарти, і трішечки — через Клюєва в Бахмут. Все. Коли кажу мерам міст: даю 100 млн грн на інфраструктуру, підготуй список першочергових завдань, то вони навіть не розуміють, як ці гроші використовувати.
— Але ж вони гіркими сльозам плачуть за «папєрєднікамі»…
— А хіба власники підприємств раптом стали національно свідомими патріотами? І питання не тільки до Ріната Ахметова. Так, звісно, триколори не вивішували, але за духом залишилися такими ж. У заводських газетах пишуть: у зв’язку з розірванням стосунків із РФ ми втратили 50 % замовлень. З одного боку, в сепаратизмі не звинуватиш, а з іншого — цю газету читають 10 тис. людей. Або зустрівся я людьми в Жованці. Кажу, що RussiaTV навіює їм усяку дурню. А вони відповідають: навіщо нам RussiaTV? Ми дивимося українські канали: в парламенті б’ються, в уряді — самі корупціонери, злодії й ідіоти. На кого нам рівнятися?
— Міністерство інформації не допрацьовує?
— А як можна нав’язати «1+1», «Україні», ICTV якусь інформаційну політику? Необхідно докорінно переформатовувати «Перший національний», бо це — єдиний канал, де це міністество справді має всі права. Але «Перший національний» лише в якомусь глухому селі дивляться, та й то, якщо інші канали не приймають. Скажіть, що тутешні люди будуть думати про нову владу, коли вони не мають поняття, чим та влада займається? Треба, щоб люди тут бачили, що насправді Україна дбає про них. Україна їх любить! На телевежу на горі Карачун треба 2-3 млн грн. Аналогічні вежі є в Тернополі і Кіровограді. Їх треба просто пофарбувати й установити. Американці дали передавачі. Але мені заборонено це фінансувати, бо буде нецільове використання бюджетних ресурсів. Тільки Концерн радіомовлення, радіозв’язку та телебачення (РРТ) має право фінансувати відновлення телевізійного сигналу. Обіцяють у травні відновити.
— Якось не поспішають…
— А їм по-цимбалам, вибачте. У мене вже всі посли були. Японець двічі був, Джеффрі Пайєтт (Надзвичайний і повноважний посол США в Україні. — Ред.) також. Міністр закордонних справ Нідерландів приїздив, а директор РРТ не був жодного разу.

Має бути лагідна українізація
— Таке враження, що у Києві змирилися з тим, що ця територія рано чи пізно відійде РФ…
— Та таке ж ставлення до всіх реґіонів без винятку.
— Тоді про які європейські перспективи ми говоримо?
— Є перспективи! Ми все проб’ємо. В Києві вже сформувався трастовий фонд із відновлення Донеччини. Вже є попередні домовленості з Нью-Йорком, Янтомас Хімстра (директор Програми розвитку ООН в Україні. — Ред.) провів попередні перемовини.
— Знаю, що ви категорично проти тутешніх виборів. Що тоді, зміна «мінського формату»?
— Французький фермер і німецький бюргер зацікавлені лише у зиску. ХХ ст. їх нічого не навчило.
— Саме Франція та Німеччина наголошують на проведенні виборів на окупованих територіях вже в червні…
— Вони, як діти, хочуть заплющити очі та думати, що сховалися. Просто ідуть шляхом найменшого опору.
— То ж які умови проведення виборів?
— Перше — виведення солдат регулярної російської армії. Друге — перекриття кордону — чи українськими військовими, поліцейськими ОБСЄ, або під егідою ООН. Роззброєння тих, хто сьогодні бандитствує. Четверте — амністія для тих, у кого руки не в крові і хто не мародерствував. Хто катував, хто убивав, хто грабував — тому прощення не може бути.
— Не боїтеся, що вашу активну українізацію люди сприймати не будуть?
— Це — не українізація, а повернення до свого. Тут має бути така лагідна українізація. З цукеркою, а не батогом.
— Вам вдасться провести таку «лагідну українізацію»?
— Чому «вдасться». Так буде.
Розмовляла Галина Плачинда, «Мир»

About Author

Meest-Online

  • Gibson LesPoul

    Если такой умный скажи это кучме ,гниде ,которая сдала Донбасс бандюкам!!!