Новини для українців всього свту

Tuesday, Sep. 28, 2021

Павло Гриценко: «Маємо кілька поколінь мовно калічених людей»

Автор:

|

Серпень 18, 2021

|

Рубрика:

Павло Гриценко: «Маємо кілька поколінь мовно калічених людей»
Павло Гриценко

Коли з’явилась українська мова, як розмовляли та писали на Русі, чому у російських билинах багато українських слів розповідає Павло Гриценко, відомий український мовознавець.
— Мабуть, лише ви можете пояснити суспільству, чому мова така важлива…
— Навіть фахівці, професори, доценти приймають мову одновимірно. А насправді мова дуже голографічна, з якої преференціями вистрілюють інформаційні імпульси й імпульси впливу на суспільство. Ми не хочемо збагнути найголовнішого, що мова — не техніка, не засіб комунікації, а енергетика: «я знаю, що ти мене сприймаєш, що ми на одній площині», відповідно, я добираю такі чи інші засоби. Я знаю, що ти мій опонент або мій недруг, тоді я добираю вже інші засоби. Акумулятивна здатність мови є сама по собі унікальна. Тому мова — незнищенний феномен. Вона безсмертна. Адже тисячі мовців вклали в неї змісти та смислову енергетику. Тому українцям, треба припинити боротися за українську мову. А треба навчитися її розуміти, знати і щодня користуватися. Також досить дивитися у бік російської мови — це нав’язаний сюжет. Якщо ми весь час озираємося на російську мову чи якусь іншу, нас за шворку ведуть. На наші роги наклали налигач і ведуть лінією свого сюжету. А в нас має бути свій мовно-національний сюжет — розмовляй українською, вивчай українську, спілкуйся українською, показуй зразок високого володіння українською. Й українці мають знати одне: їхня мова на цих теренах — дуже давня.
— Наскільки давня?
— Про давність будь-якої мови можемо говорити за двома критеріями: перший — писемні пам’ятки, де вона зафіксована; і другий критерій — коли шляхом зіставлення мов сусідів чи якоїсь мовної групи, бачимо, як могло постати те чи інше мовне слово чи фраза, і коли це могло бути. На підставі порівняльно-історичного вивчення усіх слов’янських мов дійшли висновку, що до кінця V ст. — початку VI ст. ще існувала певна єдність слов’янських мов, яка дивергентно розходиться, бо знаємо про переселення. І з того моменту починається вже власна, окрема історія. Та була передісторія — слов’янська єдність, а потім починається власна історія кожної слов’янської мови, й української зокрема. І хибна мітологія, що нібито була єдина давньоруська мова, а потім вона розпалася в XIV ст., як нам нав’язували це все. Українська мова на цих теренах давня. Українці на цих теренах автохтони, не прийдешнє покоління. Науковці називають їх антами, склавинами.
Мені пощастило працювати з 1982 року в міжнародному колективі «Загальнослов’янський лінгвістичний атлас», де ми на мапи кладемо діалекти українські разом із діалектами усіх слов’янських народів. А мапу не обдуриш, вона сама каже — ось тобі зв’язки! І в цьому міжнародному колективі кажуть, що українська мова є медіальна, серединна. З одного боку, це зв’язки зі слов’янським півднем — сербська, болгарська, менше хорватська. Зі слов’янським заходом — поляки, чехи, словаки. А також лужичани і кашуби на Помор’ї. У нас є велика північноросійська зона, є говірки від Вологди та далі на північ, аж до Білого моря, де там-сям розсипані ті елементи, які збереглися лише в Україні і там.
— Тобто їх туди принесли з України?
— Чому раптом половина російських билин розповідає про події Києва та Чернігова? І чому там повно тієї лексики, яка зрозуміла українцям, а росіяни пишуть: «ето непонятноє слово»?
— Дуже часто в Україні, замовчують чи, ймовірно, соромляться того, що Шевченко писав прозу російською. Чи може українець бути російськомовним?
— Українець із ментальності віддасть своє життя за Україну, але з обставин власного життя може бути не українськомовним. Таке я спостерігав тисячі разів. Але це зовсім не означає, що ми маємо в цьому випадку толерувати саме такий архетип. Адже мова все одно — дзеркало ментальності, якщо вона не сформована в тебе і не цілеспрямовано зорієнтована на те, що ти вважаєш себе патріотом, українцем, на цей архетип, то вона буде внутрішньо розламувати. Російськомовне населення України — це не тільки вигадка КДБ і політбюро.
— А коли вона з’явилася?
— Це було ще від Петра І, але вербально за радянського часу актуалізоване наприкінці 1970-х — на початку 1980-х. Але випурхнуло, як птах, що опірився, коли почав тріщати Радянський Союз. Російськомовними ставали ті, хто прагнули до світла, до знань, а їм перекривали шлях здобути це українською мовою. Їм перекривали майбутнє, вони свою ідентичність мали розламувати. Хлопців забирали до війська. Причому українець ніколи не служив в Україні, він був тільки там, де не було українців, і приходив додому мовною калікою.
— Це каліцтво — це манкурти?
— Ні, не манкурти. Він втрачав практику. Манкурт — це той, хто свідомо відмовляється. А були ті, які хотіли навчатися, але могли навчатися лише російською. Після навчання російською потрапляли в російськомовний колектив. Забирали українське, а російського українець не міг мати. Російське було зіпсоване, суржиковане, трафаретне через радіо, через передову статтю газети «Правда». Це недомова. Фактично маємо кілька поколінь калічених мовно людей. Зараз створюють передумови для того, щоб із цим каліцтвом покінчити. Будь-яка поступка у плані утвердження російської мови — не треба дублювати фільми, треба відкласти вивчення з такого-то класу, це все сценарій товариша Путіна. Він має у Москві величезний спеціальний штаб мовної присутності, поширення російської мови. Й очолює цей штаб особисто. Чому? Бо він знає: чия мова, того й держава. І якщо тут буде російська мова, це буде російська держава.
— Тімоті Снайдер і багато політиків зараз спекулюють, що є український варіант російської мови. Як ви до цього ставитеся?
— Як до чергової спекуляції. Вона прописана у різноманітних документах, які виходять з-під пера путінської зграї. І Путін прямим текстом каже, що інтереси Росії закінчуються там, де є російська мова. І йому не обов’язково, щоб тут танки ходили. Є мова, ментальність, що означає відданість певним ідеалам. Якщо тут російська і торжество російського, даруйте, то про яку Україну йдеться?!
— Російський варіант України…
— Називайте це собі Україною, але ви російські. І це ті сучі сини, які постійно підкидають ідею, що українську мову треба боронити. Не боронити! Вона тут є сьогодні і буде вічно. Доти, доки будемо чутися українцями і балакати українською мовою. Ніхто наших мовних, культурних питань не розв’яже, крім нас самих. Ніяких допомог ні від кого не треба чекати. Зрештою, це принизливо — чекати допомоги.
— Суржик — це типовий розклад мови?
— Суржик — це мовне каліцтво, яке маємо сьогодні як наслідок цілеспрямованої тривалої в часі русифікації.
— Тобто в нас суржик завше має російський слід?
— Не тільки. На теренах, де ми маємо польські впливи, є інший тип суржику. Там, де контакти з румунами, —інший тип й інша причина. Є деякі суржикові елементи, які виникали внаслідок природної комунікації представників різних етносів. У нас є ареали мішаного — село таке, село таке. Випрацьовувався якийсь усереднений варіант, коли «я тебе розумію — ти мене розумієш». Але це вузьке коло засобів комунікації. Насправді ж кожен із нас лишається сам собою. Однак російського суржику позбутися буде важче.
— Бо він має в основі російську мову?
— Російськомовну основу і потужну російську підтримку у засобах масової інформації.
— Але дуже багато людей кажуть: «Я так розмовляв із дитинства, це моя рідна мова»…
— Його навчили так мислити. І ніколи не пояснювали. І ця людина знала, що на Хрещатику інша людина себе облила бензином і запалила, бо їй не давали спілкуватися українською. Коли людина йшла на Чернечу гору і біля каменя спалювала себе.
— На сучасному етапі розвитку української мови трапляються такі слова, як «опініон-мейкери», «стейкголдери».. Чи є тут небезпека також?
— І велика небезпека. Це та ж сама хвороба, однотипна. Тільки в російському випадку вірус один, а в цьому випадку інший. Це англо-російсько-сленгові покручі. В цій деестизації нормального мовлення прихована велика проблема — проблема нищення мови. І тому той, хто розмовляє літературною мовою — тепер біла ворона. Це велика траґедія. Все це лине з екранів телебачення, соціальних мереж, пісенного простору. Що ж це за пісня, коли у ній по два-три обсценізми? Але ж це матюки, які у традиційній родині непристойно говорити, грішно.
— Тим паче, не виносити їх на загал…
— Я на деяких політиках поставив жирний хрест, почувши їх або побачивши, зо вони використовують невербальні, але все одно обсценізми. Рухами, жестами тощо. І це були люди високого ранґу. Тож ілюзії вбік, ось вона, реальність.
— Реальність така, що нам треба мати українськомовну Україну, бо інакше ніяк…
— Нам треба: 1) усвідомити, що наше майбутнє — лише українськомовна Україна, наше майбутнє — лише у тому, що ми зуміємо поступово, крок за кроком, вибудувати такі кордони у своїй свідомості, кордони нашої української ментальності, нашої української самосвідомості, які не дозволять нам їх переступати. І які не дозволять нас опускати, переступаючи з іншого боку. 2) українці завжди були відкритими до інших мов — у навчанні, використанні. Прикладів цього десятки, не буду на них зупинятися. Але згадайте — у нас є Києво-Могилянська академія, заклад, відомий ще від Петра Могили. Так-от, студенти, а часто це були і діти села, які так чи інакше туди потрапили, вчили латину, греку, старослов’янську. І не просто вчили, щоб могли прочитати, професор давав завдання написати вірша латиною. Це ж як треба було працювати над собою цим дітям! І вони впоралися.
— Шевченко казав: і чужого научайтеся, і свого не цурайтеся…
— Шевченко міг сказати тільки так, він це глибинно розумів.
Розмовляв Віталій Ляска, Zaxid.net

Як повідомляв «Міст», на українському телебаченні хочуть залишити російськомовні серіали.

About Author

Meest-Online