Новини для українців всього свту

Thursday, May. 26, 2022

Павло Деркач: «Марафон цікаво бігати раз на тиждень»

Автор:

|

Січень 19, 2022

|

Рубрика:

Павло Деркач: «Марафон цікаво бігати раз на тиждень»
Павло Деркач

Здолати марафонську дистанцію завжди вважалося майже подвигом. Адже пробігти понад 42 км без перерви, для цього треба мати неабияку силу волі й витривалість, пройти етап виснажливих тренувань. Професійні спортсмени бігають марафон по кілька разів на рік. В Україні одним із лідерів за кількістю марафонів є Павло Деркач, 36-річний аматор бігу з Чернігова.
— Що спонукало вас до занять бігом і коли все почалося?
— Бігати я почав у 25-річному віці, щоб схуднути. При зрості 171 см важив майже 96 кг і мені було важко. Втягнув мене в цю тему молодший брат. Потім він покинув біг, а мені сподобалось. Коли біжу, релаксую, збираюся з думками, у мене покращується настрій. Марафони я бігаю три з половиною роки. Перший був 29 квітня 2018-го. А до того я бігав не більше 12 км, зате п’ять разів на тиждень. Перш ніж наважитися на марафон, рік бігав половину його дистанції — 21 км. На участь у повноцінних змаганнях мене підбив мій кум, теж бігун із марафонським досвідом. Звісно, спершу було важко, але все напрацьовується. Складного нічого немає, головне — систематичність тренувань і бігові об’єми. Намагаюся за тиждень бігати плюс-мінус 50 км.
— Але ж 42 км за раз — це багато!
— Всі обмеження — в голові. Організм може витримати й більше. Я й 100 км бігав на Київському ультрамарафоні. Це крутий захід, який проходить влітку на Трухановому острові й збирає багато людей.
— Як відновлюєтеся після багатокілометрових стартів?
— Після марафону — гаряча ванна, ноги на стіну на 20 хвилин для відтоку крові, потім години три-чотири сну.
— Суглоби не болять?
— Іноді болять коліна. Але намагаюся частіше міняти кросівки. З часом вони втрачають амортизаційні властивості, стоптуються. Тому в одних кросівках намагаюся бігати не більше 500 км. Вони в мене залишаються, але я в них потім тільки ходжу.
— Коли біжите 42 км, як фіксуєте це досягнення, щоб мати можливість у разі потреби довести заявлену вами кількість марафонів?
— Користуюся спеціальним біговим застосунком Strava. Тут є дата, час, дані про дистанцію, швидкість, скільки калорій спалив, висоти набрав, середній темп тощо.
— Не чули, щоб в Україні хтось пробіг 100 марафонів. Але наш леґендарний чернігівський, нині, на жаль, покійний бігун Геннадій Костянов пробіг 99 марафонів і на цьому вирішив зупинитися — побоявся дражнити долю…
— Я про це не знав. Але не виключаю, що в Україні є хтось із більшою, ніж у мене, кількістю марафонів. За кордоном таких дуже багато. Я знайомий із білорусом, на рахунку якого — під 900 марафонів. І точно знаю про кількох німців, у яких уже за 1 тис. перевалило. Думаю, що таких людей (з 1000+) — до десяти у світі. Це ж скільки часу треба! Щоб пробігти 1 тис. марафонів (один на тиждень, скажімо), треба 20 років бігати. Для багатьох це просто нереальне число.
— А на яке число хочете вийти ви?
— До 500 спробую, а там — як уже буде, я ж не молодшаю.
— Кажуть, що той, хто пробіг її, відчував особливу ейфорію, радість і гордість за себе. А коли бігати марафон входить у звичку, такі відчуття втрачаються?
— Ми — ендорфінові наркомани. Ендорфіни виділяються від тривалого бігу, й тому відчуття ейфорії є завжди. А на фініші завжди відчуваєш радість і задоволення.
— Марафонський біг почався з грецького воїна, який пробіг 42 км до Афін зі звісткою про перемогу греків над персами у Марафонській битві. Та щойно добіг і сповістив, одразу впав і помер. Тож чи варто бігати марафони на кількість?
— Колись я шукав причину, чому ж той грек помер. Бо 42 км для воїна, який постійно перебував у походах, постійно мав фізичні навантаження, — це не так багато. Є історична версія, що він біг до Афін не з селища Марафон, а від Спарти, а це майже 250 км. І тому він помер. Зараз є такі змагання, і називаються вони Спартатлон. Греки їх теж проводять, але там дуже складні умови. Наш українець Михайло Майстренко торік пробіг цю дистанцію.
— Як часто ви берете участь у міжнародних змаганнях?
— Перший мій закордонний старт — Таллінський марафон. Потім бігав у Кракові, Варшаві, Берліні, Тель-Авіві, Єрусалимі, Греції, Туреччині, Білорусі. У них там є класний марафон — з Гродно в литовський Друскінінкай, тобто, через кордон без зупинки на ньому. Паспорт здаєш у Гродно, а отримуєш уже на фініші.
— Звідки дізнаєтеся про ці марафонські забіги і яким коштом туди їздите?
— Є спеціальні сайти з календарями всіх стартів. Майже всі марафони дають дуже низьку ціну на ранню реєстрацію. Зараз планую старти на весь 2022 рік і вже реєструюсь. Знаю бігунів, які шукають спонсорів чи просять скинутися друзів. Але я не звик просити гроші у людей.
— А скільки треба платити за участь?
— Різні ціни. В Україні — від 500 до 1 тис. грн, за кордоном — теж від 500 грн і вище. У Польщі є старти, які за ранньою реєстрацією коштують 80-90 PLN (600 грн).
— Спортсмени-професіонали, природо, бігають марафони на результат. А для любителів встановлюють якийсь ліміт часу?
— Стандартний ліміт часу на марафон — шість годин. Якщо не вкладешся, результат не зарахують. Зараз світовим рекордом є час 2 год. 1 хв. 39 с, встановлений на останньому Берлінському марафоні. А я бігаю, в середньому, 4-4,5 години.
— Розкажіть щось про Берлінський марафон…
— Це — один із шести найкрутіших марафонів у світі, є така серія мейджорів: у Європі — Берлін і Лондон; в Азії — Токіо; в США — Бостон, Чикаґо і Нью-Йорк. В Україні є лише дев’ятеро людей, які пробігли всі шість і мають за це особливу медаль. Коли ми бігали в Берліні, то зустріли там українку за походженням, яка 20 років живе в Америці. Для неї Берлін був останнім, шостим із мейджорів. Для України берлінська квота — всього 300 осіб. А подавали заявку 2-3 тис. Я Берлін уже вдруге бігав, тобто, двічі пройшов за лотереєю.
— Чи марафонці мають якусь спільну рису характеру?
— Публіка дуже різношерста. Є забобонні, є дуже прості, є ті, хто мовчать, слова не витягнеш… На Берлінському марафоні бігло 40 тис. людей. Зрозуміло, що всі різні. Хтось біжить швидко, хтось повільно, хтось банкір, а хтось — будівельник.
— Чи зустрічаються у цій спільноті люди високого соціального статусу?
— Геннадій Чижиков, президент Торгово-промислової палати України, — марафонець, який має ціль до 60 років 100 марафонів пробігти. Йому зараз 57, а марафонів на рахунку — під 80. Відомий в Україні банкір Андрій Оністрат теж марафони бігає, книжки пише, семінари проводить. У Берліні я бачив Макса Нефьодова, голову Держмитслужби України в 2019-2020 рр., він біг свій перший марафон. Народні депутати бігають, чимало інших відомих осіб.
— Чи є в Україні організація, яка об’єднує марафонців, веде їхній облік, може підтримати спортсмена в разі потреби?
— В Україні є Федерація легкої атлетики та бігові клуби. У Чернігові це Falkons Running Club. Ми його створили з друзями зовсім недавно, у травні 2021-го, розвиваємо біговий рух у місті й маємо вже понад 80 учасників. Проводимо старти, тренування для початківців у легкому форматі, допомагаємо одне одному. Це у нас місцеве об’єднання. Але є й усеукраїнські клуби, що об’єднують людей із різних міст. Але такого, щоб десь була статистична інформація щодо того, хто скільки й де пробіг, то ця ніша не закрита. Немає сайту, де було б видно, що в мене 122 марафони, у когось — сім, а в когось 200. Гадаю, що таку платформу було б цікаво зробити.
— Які ще у вас ще захоплення, крім бігу?
— Люблю збирати гриби, ловити рибу. І дуже люблю гори, намагаюся хоча б кілька разів на рік вибиратися в Карпати. Мені подобається взяти там пляшку води і без наплічника просто піти в гори на день. Їжджу і з друзями, і з родиною.
— Що можете сказати на користь бігу?
— Біг продовжує життя. Мені іноді кажуть: «Коли біжиш, у тебе великий пульс, отже, швидко зношується серце». А я відповідаю, що бігаю, в середньому, п’ять годин на тиждень, тоді пульс у мене 130-140, решту часу — 55-60. А у вас постійно пульс може бути 70-80. То чиє серце робить більше скорочень за життя: ваше чи моє?
Розмовляла Наталія Потапчук, «Укрінформ»

Як повідомляв «Міст», загинули учасники марафону в КНР.

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply