Новини для українців всього свту

Tuesday, Nov. 30, 2021

Остап Середа: «Наддніпрянці збудували Україну в Галичині»

Автор:

|

Листопад 15, 2021

|

Рубрика:

Остап Середа: «Наддніпрянці збудували Україну в Галичині»
Остап Середа

Як українській ідеї вдалося перемогти попри відсутність держави, масове полонофільство та чисельних прихильників «русского міра»? Про це розповідає кандидат історичних наук Остап Середа.
— У ХІХ ст. Галичина стала українським П’ємонтом. 1837 рік, видання «Русалки Дністрової». Мало хто її розгортав, але ті, хто читали, побачили дуже багато козацького наративу, епосу, дум. Як в абсолютно не козацькому краї з’явився і почав розвиватися козацький сентимент?
— Насамперед це був, інтелектуальний вплив романтизму з Наддніпрянщини. В 1830-х рр. відбувався обмін листами, книжками. Український романтизм вибухає у Харкові, Києві, з’являється університет, публікації народних пісень. Вони доходять до Галичини і стимулюють думку про козацтво як важливого персонажа української історії.
— Козаки були в Галичині 1648 року. Хмельницький пройшовся до Замостя, та й усе…
— Але козацтво на Правобережжі було, нехай надвірне, але воно зберігало певну традицію. Українська школа в польській літературі також зробила свій внесок у формування козацького міту. Якщо подивимося на спогади Барвінського, Вахнянина, вони згадують, що навчилися козацьких пісень із віршів Тимка Падури, який писав у 1820-х рр. на Вінниччині. Міхал Чайковський — автор козацьких повістей. Найбільш читаний автор у Галичині в середині ХІХ ст., писав багато про козаків. Шашкевич і «Руська Трійця» є частиною цього ж проєкту.
— Чи можемо казати, що козацький міт — явище радше зовнішнє, ніж природне?
— Козацький міт без активної участі освічених еліт у Галичині не сформувався б. Частково 1848-го, але реально у 1860-ті р. з’являються нові можливості для публікацій, бо виникли конституційний устрій, вибори в репрезентативні органи, послаблення цензури, різкий ріст кількості періодичних видань.
— Але фундамент для української ідеї заклала «Руська трійця»?
— Шашкевич помер зовсім молодим, мало ким почутий. «Руська трійця», безумовно, мала вплив на формування культурних, інтелектуальних установок через козакофільство, але теж через сприйняття загальних народницьких демократичних постулатів та ідей. Не забуваймо, що тоді приблизно 90 % населення становили селяни. Це зовсім інше суспільство, ніж зараз, коли ми живемо в урбанізованому суспільстві. Можливості комунікації, навіть фізичної, були зовсім інші. Водночас, це було суспільство, яке дуже швидко змінювалося. З’явилися залізниці. Починаючи з 1870-х рр. зі Львова до Києва чи Відня можна було доїхати впродовж одного дня, а раніше, ще така подорож забирала кілька днів.
— В середині ХІХ ст. українське майбутнє не було так чітко визначене, бо ж в української ідеї, яка прийшла з Наддніпрянщини, було дуже багато конкурентів — полонофіли, русофіли. Яким чином українська ідея вийшла переможцем?
— Існує багато теорій і схем, як це відбувалося, але якщо казати спрощено, то новий національний канон і культуру ми формуємо з певних блоків, явищ домодерної чи ранньомодерної культури. Як ці культурні блоки могли бути вбудовані, скажімо, в проєкт польської чи російської нації? Якою мірою можна було інтегрувати галицьких русинів до поляків чи росіян? Поети і письменники української школи в польській літературі сприймали себе як частину польського культурного резервуару, який можна з українських джерел поповнювати і так розвивати польський проєкт. Польський романтизм і польська література загалом надзвичайно потужні. Це захоплювало і багатьох українських діячів. Та для багатьох діячів у Галичині визначальною формула була gente rutheni, natione poloni, яка активно розвивалася в середині ХІХ ст.
— То 1850-1860-ті рр. — не домінанта української ідеї українофілів або народовців?
—1850-ті є періодом занепаду громадського життя. Навіть часопис «Зоря Галицька», який з’явився 1848 року, вже 1857-го припинив своє існування. Але в 1860-х рр. українська ідентичність стає реальною альтернативою в Галичині. І не просто на рівні гуртків інтелектуалів, а на рівні шкільної освіти.
— Але хто творив українські ідеї?
— Насамперед це група, яку ми могли б назвати сьогодні інтелігенцією.
— Не священники?
— Частково і майбутні священники. 1860-1870-ті вважають епохою священників, за ними — епоха педагогів, потім епоха правників, адвокатів. Священники були головною ланкою між міськими діячами-інтелектуалами та селом. У «Просвіті» саме священники мали вирішальний вплив на культурне життя у селі, залучали селян до уявленої спільноти, яка формувалася завдяки тим же періодичним виданням.
— Чи русофіли в Галичині були готові в разі конфліктів ставати на герць за Російську імперію?
— Дехто був готовий. Діяв навіть окремий підрозділ у добровольчій армії з тих русофілів, які опинилися в Ростові-на-Дону.
— Наскільки вони були нелояльними до австрійської влади?
—1866 року в «Слові» з’явилася публікація «Погляд в будучність», яка визначала декларацію русофільського табору. Стаття складалася з двох частин: в першій — нарікання на те, що нас недооцінює, не захищає австрійський уряд. Мовляв, ми завжди були лояльні до австрійського уряду і сподівалися, що він нас захистить від поляків, які починають домінувати в Галичині, а нами знехтували. Друга частина статті — про те, що, можливо, внаслідок змін на міжнародній арені Галичина увійде до складу Російської імперії. Тому треба очікувати приходу російських військ.
— Наскільки Велика Україна будувала в Галичині українську ідею?
— Значною мірою будувала. Пожвавлення 1860-х рр., викликане реформами в Австрійській імперії, пожвавлення культурного, літературного життя, яке відбувалося в Наддніпрянщині з виходом часопису «Основа», публікаціями Куліша, Костомарова та багатьох інших. Інтелектуальний вибух, який відбувся після смерті Миколи І, в умовах лібералізації Російської імперії, вплинув і на Галичину. Сюди приїздять Куліш, Кониський. З’являються часописи «Вечерниці», «Мета», «Нива», «Русалка», «Правда», які друкують ті поезії Шевченка, які не могли з’явитися в Російській імперії, наприклад, поему «Сон» 1865 року. Фінансовий вплив — також дуже важливий чинник. На Наддніпрянщині кілька разів збирали кошти на різні проєкти й інституції в Галичині. Після Валуєвського циркуляру виникла ідея, що Галичина може відіграти особливу роль в українському русі. Наддніпрянські діячі хотіли, щоб видання з Галичини можна було привозити в Київ, Петербург і їх там читати. Галицькі українські видання постійно мали сильний антиросійський акцент. Та
для низки наддніпрянських діячів ця риторика була непереконливою, невчасною, безпідставною. Драгоманов писав в «Київському телеграфі», звертаючись до галичан: залиште нам із великоросами реформувати Російську імперію, не пхайтеся з Галичини зі своїми рецептами, бо ви не розумієте, що тут відбувається, ми є прогресивніші від вас, ми можемо краще провести реформу, ваші погляди побудовані на польських, австрійських моделях, вони консервативні, ви не розумієте, якою є динаміка нашого руху.
— То Галичина стала українським П’ємонтом чи ні?
— На жаль, ні. П’ємонт — історична область у північно-західній Італії, частина Королівства Сардинії, яке було незалежним із XVIII ст., де правила Савойська династія, яка відіграла визначальну роль в об’єднанні Італії. П’ємонт — економічно надзвичайно високорозвинена частина Італії, яка була модернішою за південь Італії, зі своєю армією, ешелонами чиновників, службовців, урядовців. На жаль, такого ж потенціалу в українців в Галичині не було. Михайло Грушевський писав про Галичину як український П’ємонт 1907-го. Була така можливість, але політичний хід подій спричинив, що Галичину завойовує імперія, про яку галицькі діячі думали як про свого ворога. На жаль, здійснити таке ж об’єднання українських земель навколо Галичини, як здійснилося об’єднання Італії навколо П’ємонту, не вдалося, хоча про нього думали ще з середини ХІХ ст.
— А в якій частині України, в Галичині чи Наддніпрянщині, вперше зазвучала ідея самостійної України?
— Про це думалось, уявлялося, але цього не сприймали як можливе. Цього не оголошували в публічному дискурсі, щоб не викликати реакції з боку імперських органів. Але вислів «народна самостійність» є вже в 1860-х рр. Що під ним розуміти — самостійність культури, ідентичності, чи певна політична самостійність? Питання політичного унезалежнення через ідею федерації було присутнє в українському русі завжди, ще від кирило-мефодіївців. Драгоманов — відомий представник федералістичних поглядів. У Галичині ж була ідея окремої автономної одиниці в межах майбутньої Австрійської федерації. Федеративна ідея була також дуже потужною в Російській імперії.
— Коли ми говоримо про Акт злуки, то часто кажемо, що це символічна подія. Але існувало дуже багато труднощів, суперечностей, нерозуміння. І галичани й наддніпрянці були порізно?
— Він відбувся після падіння Скоропадського, коли маятник хитнувся вліво на Наддніпрянщині. Отже, це не були найочікуваніші партнери для союзу, для ЗУНР-івських діячів. Але те, що Акт злуки відбувся попри всі розбіжності, це був насамперед крок назустріч один одному.
Розмовляв Віталій Ляска, Zaxid.net

Як повідомляв «Міст», Галичини ніколи не існувало як окремого об’єкта.

About Author

Meest-Online