Новини для українців всього свту

Sunday, May. 16, 2021

Олесь Кульчинський: «300 років Київська митрополія підпорядковувалася Москві неканонічно»

Автор:

|

Квітень 11, 2021

|

Рубрика:

Олесь Кульчинський: «300 років Київська митрополія підпорядковувалася Москві неканонічно»
Олесь Кульчинський

У листопаді минулого року стала сенсацією знахідка оригіналу Брест-Литовського мирного договору в одному з давніх османських архівів у Туреччині. Українські історики та дипломати впевнені, що османські сховища зберігають ще багато важливих документів. Так само вважає Олесь Кульчинський, сходознавець, відомий перекладач із турецької на українську та викладач кафедри україністики Стамбульського університету.

Україна в османських документах фігурує із XVII ст.
— Чи всі османські архіви відкриті для українських науковців?
— Уже чимало років османські документи в турецьких архівах оцифровують і викладають для загального доступу. Це полегшує роботу, але є тривалим процесом. Крім цього, до частини фондів, приміром, архівів палацу Топкапи, руки ще не дійшли. Там працюють турецькі науковці, а українські наразі лише здатні припускати, які там є цікаві документи з української історії. Та загалом варто віддати належне турецьким колегам. Час від часу з’являються якісь нові, цікаві та доволі важливі для України документи. Нещодавно нам передали оцифровані документи здебільшого XIX-XX ст., зібрані за запитом Ukrayna (так пишеться турецькою Україна. — Авт.). До речі, цю назву зустрічаємо в турецьких матеріалах із другої половини XVII ст. Цікавим для українців був би також пласт грецьких документів, зокрема, архівна бібліотека греків, котрі мешкали в Стамбулі в XIX ст. Вони перебувають в Анкарі, але до кінця незрозуміло, де саме.
— А чим нам цікаві саме грецькі рукописи?
— Там натрапляємо на записи драгоманів. Драгомани — це тлумачі, через яких османи та великі візири вели перемовини з іноземними державами, зокрема, й козацької, скажімо з Дорошенком. Також є листи патріархів, що можуть зачіпати й події в Україні, й питання анексії Київської митрополії. Бачимо там імена патріархів, котрі взаємодіяли з Богданом Хмельницьким і рештою гетьманів. Ми це все бачимо в каталогах, але самі документи ще недоступні, а їх сотні.
— Як відбувається пошук документів?
— За електронними запитами. І тут можливі різні оказії. Скажімо, дуже обнадійлива відповідь на запит про Кіеv XVII ст. вмить розчаровує, позаяк сам документ розкриває, що архіватори помилилися в датуванні. Щось може ховатися під різними термінами, щось на сторінках підшивки. Її можна читати місяць, що не кожному дозволить час, і може з’ясуватися, що дарма. Документи фінансового характеру, переповнені цифрами, найскладніші для розшифрування. До прикладу, цікаві фінансові видатки на Hatman kapikethudasi Петра Дорошенка й Юрія Хмельницького. Кетгюда означає помічник при державному діячеві. «Капи» ж — це ворота, поріг. Ключовий термін для позначення й уряду (дивану) султана, і його ж палацу. Васальні володарі османського султана мали своїх капикетгюда в столиці.
— Як легше працювати — у самому архіві чи віддалено?
— Оскільки багато документів оцифровано, це дає змогу віддалено працювати за конкретними запитами: «козак», «рус», «Украйна» тощо. Але чимало матеріалів залишаються неоцифрованими, і в каталогах не завжди розкриті їхні нюанси. Лише ті, хто чимало років працюють в архівах безпосередньо, добре розуміють, що є в конкретному каталозі. Допомога «живих провідників» архіву також дуже важлива. За умов віддаленої роботи вона недоступна.

Українське володіння в його старих кордонах
— Ви згадували про термін «рус». Про що, власне, йдеться?
— Бучацьку угоду зустрічаємо в літописі «Таріх-і Каманіче» («Історія Каманіче» — османська назва Кам’янця-Подільського), написаній свідком та учасником блискавичного походу османів. Там згадують, що під час перемовин із поляками османи, протегуючи українців та козаків, називають їх народом, якому 400 років, тобто виводять його з XIII ст. Ось звідси й володіння «Украйна в його старих кордонах». В османському письмі часто фігурують поняття «козак» і «рус». Останній термін відрізняється від іменувань мешканців Московського царства, званих як «москов» і «московлу».
— Усі ці матеріали написані османською мовою. Чи достатньо в Україні фахівців для масштабних досліджень?
— Це лічені особи, до десятка, але в силу специфіки царини — й їх достатньо. Крім цього, в Україні багато хто чудово володіє турецькою мовою. За бажання всі ці люди можуть опанувати й османську. Питання лише в рівні володіння. Для високого, звісно, потрібен час і можливості, отже, державне забезпечення.
— Ви викладаєте на кафедрі україністики Стамбульського університету, готуєте фахівців із числа громадян Туреччини. У чому різниця між українською та турецької системою вищої освіти?
— В провідних закладах вищої освіти, переймаючи європейську систему освіти, турки не лізуть далеко за хмари, а опановують базові речі, на основі яких вчаться мислити. Частину дисциплін викладають комплексно, а не розділено на окремі напрямки. Наприклад, тюркологія — це поєднання історичних, літературних, мовних знань і навичок. На кафедрі навчаються дуже кмітливі студенти. Дехто з них уже добре володіє українською. Віддам їм належне, адже українська мова для іноземців — дуже складна. Але якась частина студентів досягла значних результатів, отже, знаходять для себе мотивацію.
— Що найбільше відрізняє українських студентів від турецьких?
— Турецькі студенти більше адаптовані до Болонської системи освіти, над ними немає постійного контролю. Турецька освіта передбачає багато часу для самостійного опрацювання матеріалу та відповідальність за результат. Немає постійних перевірок. Також менше енциклопедичності, але більше практичності. Важлива і взаємоповага між викладачами та студентами. Вочевидь, це пов’язано з турецькою історією, інститутом ходжі (вчителів, наставників), що мав особливе місце. Ми звикли більше сперечатися. Турецькі студенти висловлюються вільно, але при цьому до ходжі відчувається повага, від нього вони отримують протекцію та наставництво.

Київську митрополію Московській не передавали
— У Туреччині незабаром вийде друком ваша наукова праця «Османи та Церква: невідома війна в Україні», присвячена проблемі анексії Київської митрополії Московським матріархатом (МП). Що вам вдалося з’ясувати в ході дослідження?
— Наукова робота тривала понад п’ять років. Знайшли османські документи, що стосуються візиту царського посланця з Москви до султана. Насправді гонець приїздив не в церковній справі, а щоб передати царські листи з проханнями дотримуватися окремих пунктів Бахчисарайського миру 1681 року. Урешті, й нещодавно розкриті російські архіви також це підтверджують. Отже, 300 років Київська митрополія підпорядковувалася МП неканонічно. З церковного погляду — на території України аніколи не існувало та не існує таких структур як Українська православна церква (УПЦ) МП. Київська митрополія завжди належала Вселенському патріархату, а її нібито передача — наслідок перекладацького спотворення, фальсифікації змісту грецьких церковних грамот та втрати їхніх оригіналів. Питання митрополії не було лише питанням Вселенського патріарха, а й залежало від волі султана, високого візира, дивану. А їхньої волі на передачу митрополії не було.
— Як же сталося, що Київську митрополію не передавали, але вона тривалий період перебувала в підпорядкуванні МП?
— Поступова окупація та спотворення змісту патріарших грамот сталися тоді, коли тривала російська-турецька війна. В умовах війни ні про які зв’язки київського духовенства з патріархом, що перебуває у ворожій столиці, не могло йти мови. Війна тривала майже 15 років, за цей час багато змінилося у багатьох сферах, у т. ч. церковній. Маємо підтвердження, що впродовж десятиліть, уже після нібито передачі, Київська митрополія все ще підпорядковувалася Вселенському патріархату. Зокрема, у грамотах тодішніх російських царів на поставлення митрополитів чітко вказано: «Не вертайся до Вселенського престолу», тобто підкреслений зв’язок Київської митрополії зі Вселенським патріархатом. Це доводить і зовнішня атрибутика — митра, яку боронив Київський митрополит. Це право дароване йому Вселенським патріархатом, і митра київського митрополита Гедеона, зокрема, відома своїм написом: «І всія Русі». Відтак Петро Орлик наголошував на потребі відновлення церковної влади Константинополя в Україні.
— Тобто, це був фейк, якому вірили 300 років і досі повністю не спростували?
— Це неймовірна історична містифікація, над якою ще повною мірою не замислювалися в Україні навіть у Православній церкві України (ПЦУ), не кажучи вже про УПЦ МП. Адже в сутності мова не про митрополію, а про таїнства Церкви: причастя, хрещення, сповідь тощо. Якщо ці всі роки мала місце маніпуляція щодо них із боку МП, то постають занадто неймовірні питання. Зокрема, і щодо анафем російським царям і патріархам, залученим в окупації Київської митрополії. І томос про автокефалію ПЦУ, власне, дарований Вселенським патріархом як своїй митрополії.
Як повідомляв «Міст», анексія Москвою Київської митрополії була незаконною.
Розмовляла Ольга Будник, «Укрінформ»

About Author

Meest-Online