Новини для українців всього свту

Thursday, Sep. 29, 2022

Олексій Сокирко: «Війна — рушій прогресу. Це неминучий шлях, який мусимо пройти»

Автор:

|

Вересень 17, 2022

|

Рубрика:

Олексій Сокирко: «Війна — рушій прогресу. Це неминучий шлях, який мусимо пройти»
Олексій Сокирко

Історик Олексій Сокирко вважає, що війна, яку Росія розв’язала в Україні, змінює пострадянських людей. І це — один із арґументів за те, що позитивні зміни в нашій державі незворотні.
— Українці почали повертатися до своє ідентичності?
— У нашому суспільстві є ще чимало людей, які не позбулися комплексу «гомо совєтикуса». Це стосується не лише людей старшого покоління, а й молодших, які в 1990-2000 рр. були клоновані пострадянською дійсністю. Але війна, як це парадоксально не звучало б, робить і добру справу — вона змінює цих пострадянських людей.
— Минув 31-й рік Незалежности. Як змінилася Україна за цей час?
— Ми почали повертатися до своєї ідентичності, що була притлумлена останні 200 років. Цей 31-й рік є пошуками найперше своєї ідентичності та відповіді на фундаментальне питання: «Хто ми і куди рухаємося?» Те, що відбувається в Україні зараз, це війна різної ідентичності. Як не сумно визнавати, саме війна допомагає нам сформувати свою ідентичність і зробити її стійкою та сильною. Причиною блукання України манівцями всі ці роки, зокрема, в економіці й реформах, був брак самоусвідомлення. Нас очолювали еліти, яким ідентичність не була потрібна, лише гроші, а тим діячам, які лишають слід в історії, потрібні панування, влада й можливість змінювати світ. У нас таких лідерів бракувало, бо еліти не мали ідейного стрижня — вони мусили бути пластичними, щоб чіплятися за владу.
— Якими є головні здобутки української державності за 30 років її існування?
— Раніше був поширений песимістичний погляд на наше життя, що нам нічого не вдається, реформи відбуваються повільно, дають не ті результати, які очікували. В українців було тотальне невдоволення життям, що викликало неґативну реакцію на зміни. Через це багато позитивних речей не помічали. Найперше йдеться про нове соціально-економічне та культурне життя. Українська мова й культура за цей час набули самодостатності. Завдяки економічним змінам українці виховали в собі гарну рису — ліпити своє щастя власноруч, не сподіваючись на когось. В Україні повільно, але все ж зростає середній клас, який є не лише носієм національної ідеї та культури, а й головним замовником політики й опорою держави. На відміну від олігархів чи пролетаріату середній клас не космополітичний. І саме середній клас виходив на Майдани, завдяки йому зараз тримається українська армія й обороноздатність. Ці люди впевнені в собі й мотивовані. Було б добре, якби середній клас зміг формувати власну політичну еліту, яка взяла б у свої руки владу в Україні. З цього й почнеться шлях до українського процвітання.
— Ви застали час проголошення Незалежності в часи юності. Якою уявляли майбутню Україну?
— 1991 року я закінчував школу. Для більшості моїх ровесників і старших людей це був час цілковитої невизначеності. Радянська імперія увійшла в повний колапс — карткова система, суцільний дефіцит, маса проблем. Але 1991-й породив надії на те, що наш власний уряд візьме ситуацію під контроль і життя поступово налагодиться. Це сприймалося як початок нової, правильної перебудови країни — не Радянського Союзу, а України. Ми жили ілюзіями, які були властиві радянським людям в епоху перебудови. За два-три роки з’ясувалося, що проблем, які стоять перед суспільством, набагато більше, ніж здавалося. Ми наївно думали, що варто лише вирішити економічні проблеми, і що національний уряд на це здатен. Виявилося, що не все так просто. З’явилися нові проблеми, пов’язані з національною безпекою. Добре пам’ятаю кризу в Криму, пов’язану зі самопроголошеним президентом Мєшковим. Її вирішили швидко, але почалася безкінечна проблема з поділом Чорноморського флоту. Зараз ми розуміємо, що треба було взагалі від нього відмовитися і змусити росіян забратися з Криму. Натомість наші президенти безкінечно торгувалися з Кремлем, нам пропонували в обмін на залишення російських військових баз знижки на енергоресурси. Тодішні лідери не були готові до таких серйозних викликів — ні Кравчук, ні Кучма. Хтось зі західних політиків тоді сказав, що ми маємо десять років на побудову національної держави. Бо саме стільки часу потрібно Росії, щоб зміцнитися і намагатися повернути собі те, що втратила 1991-го. Але наші еліти реагували лише на нагальні проблеми. Також вони довго не могли визначитися, наскільки мають порвати з радянською традицією. Через розмитість і кашу в головах до Помаранчевої революції 2004 року навіть не думали про це.
— Яке майбутнє очікує Україну?
— Історику складно відповісти на таке питання. Можу відповісти як український громадянин — абсолютно впевнений, що Україна нікуди не подінеться. Воєнні періоди в історії цивілізації в п’ять разів довші, ніж періоди миру. Певною мірою війна — рушій прогресу. Наш прогрес густо политий кров’ю, але це неминучий шлях, який мусимо пройти, розплачуючись за інфантилізм на початку епохи незалежності.
Розмовляв Дмитро Княжич, «Газета по-українськи»

Як повідомляв «Міст», Путін хоче стерти ідентичність українців.

About Author

Meest-Online