Новини для українців всього свту

Sunday, Oct. 24, 2021

Олекса Негребецький: «У нас досі дискусії: бути чи не бути Україні українською»

Автор:

|

Вересень 16, 2021

|

Рубрика:

Олекса Негребецький: «У нас досі дискусії: бути чи не бути Україні українською»
Олекса Негребецький

Перші дубльовані українською мовою фільми в кінотеатрах незалежної Україні з’явилися влітку 2006 року. Тоді в широкий прокат вийшли анімаційний фільм «Тачки» та художній — «Пірати Карибського моря: Скриня мерця». Перекладачем та автором синхронного тексту виступив Олекса Негребецький.

Лідерів немає
— Ви стояли біля витоків зародження українського дубляжу і тривалий час тримали його на своїх плечах. Як оцінюєте те, що відбувається зараз?
— Виповнилося 30 років відновлення незалежності України. Що було в СРСР через 30 років після революції? 1947-й рік, голод, колгоспне рабство, однак радянський режим переміг німців, переміг японців, добивав бандерівців, балтійських лісових братів, створив імперію на половину Європи, творив атомну бомбу, ракетну техніку. А в нас що? Я категорично не сприймаю радянських методів, але, знаєте, не дуже добре, що ми через 30 років і досі розв’язуємо ті самі проблеми, маємо ті самі біди, як і на початку, й досі тривають дискусії, бути чи не бути Україні українською. Зараз кажуть про дублювання російськомовних серіалів — це окремий вияв нашої невизначеності, нерішучості, страху вичавити з себе радянського раба. Замість того, щоб відразу знімати їх українською тут, а потім дублювати російською (якщо хочете продавати їх у Росію), їх знімають в Україні російською. Це цинічно, роблять це зрадники Батьківщини, ідеологічні вороги.
— Хто має наглядати за цим?
— Національна рада з питань телебачення і радіомовлення, але там не хочуть цим займатися. Це мала б робити громадськість, а її немає, вона розколена владою, яка мало що вміє ефективно робити, але розколювати суспільство навчилася. Зараз немає жодної громадської організації, яка б викликала хай не загальну довіру, а хоч би великий відсоток довіри.
— Може, така об’єднуюча громадська сила колись таки з’явиться?
— Для об’єднання потрібні ініціатори, організатори, лідери. А їх немає.

Дубляж хвилини екранного часу забирає годину роботи
— Ми ж ніби завжди славилися своїм дубляжем. Невже технологічно дублювати телесеріальну продукцію складніше, ніж повноекранні чи анімаційні фільми?
— Відмінність у тому, що екран у кінотеатрі має 16 м, там лише губи 4 м займає! І кожний рух цих губ має відповідати українським звукам. Цього дуже важко досягти. Тому дублювати телесеріали легше. Але це страшенно тяжка мало оплачувана праця, яка накладає на людину великі психічні й навіть фізичні навантаження. Я полічив, що одна хвилина екранного часу в мене забирає годину роботи.
— Нічого собі!
— Через те люблю «страшилки», де всі тільки б’ються, виють і хекають — там ніхто не розмовляє і немає великих планів із губами.
— То робота перекладача дуже копітка й інколи марна?
— Робота не завжди приємна — всі фрази переклав, а потім пробуєш їх у губи вкласти, а воно не вкладається. Бо за твоїм текстом рот має бути роззявлений — там голосний, а на екрані рот закритий. Колись мені трапився був випадок, що одна славетна акторка казала на весь екран: «Оооооо, мааааай ґааааад!» з двосекундними павзами між словами. Я цілий день укладав оті три слова.

Про занадто добре поставлені голоси
— А хіба це робота перекладача — вкладати текст у губи актора?
— В інших країнах, де роблять дубляж, ці ролі поділено — є перекладач і є автор синхронного тексту. У нас перекладач і автор синхронного тексту — чомусь одна людина, так історично склалося. А я часто працював у студії ще й режисером дубляжу. І це був найкращий варіант: сам переклав, сам міг із акторами на місці переробляти текст, допасовувати до відеоряду, до темпу мовлення, дихання, особливостей вимови нашого актора. Бо інші з моїми перекладами іноді таке робили, такі «шедеври» вставляли в текст, що я на двох чи трьох прем’єрах виходив зі зали, бо не в змозі був слухати те потворство, що лунало з динаміків кінотеатру.
— Ще років сім тому український дубляж славився своєю свіжістю та відсутністю штампів, я як тепер?
— Штампи в нас уже є, пливуть потоком. Буває, я тільки трейлер дивлюся й мені зрозуміло — в кіно не піду, бо це просто набір штампів. Перекладач, як і кожна людина, схильний до економії своїх зусиль, навіщо ж вигадувати щось, якщо є готовий штамп? От, кажуть What the fuck?, і всі перекладачі чомусь перекладають: «Якого біса?». Хоча я переклав би «Що за хе*ня?». Це ж логічно і правильно. Ще одна перекладацька біда — дослівний переклад, коли не знають української фразеології, приказок, зворотів і штампують суто американське. У нас же ніхто не каже, коли когось зустрічає: «Що ти тут робиш?», а скажуть: «Чого ти тут ходиш?», «Що таке?», «Що тебе привело?». Коли у двері хтось постукав, людина відчиняє і не каже: «Що ти тут робиш?», а питає: «Ви щось хотіли?». Треба ж думати.
— Чи кожен хороший актор здатен якісно продублювати фільм?
— На жаль, ні. Це особлива специфіка, особлива професія, я б так сказав. Знаю блискучих акторів дубляжу, які на сцені не можуть і не хочуть грати, а є такі, що й поєднують. Коли з’явився дубляж, а не тільки закадровий переклад, який існував значно довше, то не хотіли акторів із великим досвідом закадрової озвучки для телебачення — бо в них, мовляв, занадто рівні, занадто добре поставлені голоси. Тепер пішов зворотний процес — бачу, що люди з театру почали зніматися в кіно, оволоділи специфікою роботи кіноактора, і тепер текст, який треба донести нормальним голосом, вони шепочуть — бо в фільмах уже навчилися такого і думають, що це круто. А воно ж не чути, бо це — дубляж, тут зовсім інакше треба подавати голос.
— Зірки, співаки, телеведучі, яких запрошують дублювати фільми, справді здатні зробити це краще, ніж театральні актори?
— Не вдається їм краще, не знаю, чому їх запрошують. Кажуть, що це продається краще. Я колись робив один фільм із зірками, там були Ольга Фреймут, Дзідзьо й Андре Тан. Після того, як із ними попрацював, навіть жартував: «Андре, а тепер я прийду до вас і пошию віп-клієнтам штани. Для рівноваги». Краще працювати з акторами дубляжу, які настільки профі, що актор на екрані ще не договорив репліки, а глядачі вже інтуїтивно почули її наперед.

Актори з лялькових театрів вміють зробити роль голосом
— Якось я спілкувалася з Антоніною Хижняк (знаменита Мотря з серіалу «Спіймати Кайдаша»), кажу їй: «Вітаю з дебютом у великому кіно!». А вона сміється: «Та я у великому кіно вже давно, просто ви ніколи мене на бачите, я — за кадром купу ролей озвучила». А вона ж за фахом актриса лялькового театру…
— Саме актори з лялькових театрів гарно роблять дубляж, бо розуміють, що їх не видно і вміють добре зробити роль голосом. Зараз розвелося багато самодіяльних курсів, які ведуть актори, які в масовках ледь-ледь працювали.
— А ви не ведете авторських курсів?
— Колись були у мене курси української вимови. Але це невдячна справа, бо тільки починаєш викладати свій досвід, своє розуміння, тебе заплюють, заклюють. Чи мені це треба, коли нікому це потрібно, хіба одиницям. Я втомився боротися.
— Ви справді знаєте всі правильні наголоси в українській мові?
— Звісно, не всі, бо це неможливо, періодично відкриваю якісь такі дива, сам чудуюся, як от: «РЕйк’явік», «НюрнбЕрг». «ФОльгу» і «планЕр» — вже давно знаю. Мені дуже пощастило, що народився в місцевості, де наголоси, в основному, збігаються з літературними. А от бідолашним галичанам я щиро співчуваю.

За «Альфа» іноді соромно
— Ви біолог за фахом, а як сталося, що пішли перекладати?
— Ще до Незалежності почав працювати в революційних газетах (першою була рухівська газетка «Спостерігач»), бо журналісти з фаховою освітою не могли собі дозволити писати того, що потребувало суспільство. Вони боялися йти з редакцій. Довелося нам, аматорам, братися за революційну журналістику. Потім з’явилася Міжнародна комерційна телерадіокомпанія, яка тепер називається ICTV, і мене туди покликали редактором. Виявилося, що я, хоч нічого профільного й не закінчував, але непогано знаю редакторську роботу. Тоді було мало перекладачів, бо ті, які перекладали для «Всесвіту», для видавництв, не хотіли йти в казна-що, не вірили в майбутнє якоїсь авантюрної телекомпанії. Де ми тільки не шукали нових редакторів і перекладачів — приходили люди абсолютно непридатні, а сітка ж мовлення вимагає, то я потрошку і почав перекладати. Спершу фільм переклав, потім мультиплікаційний телесеріал «Паровоз Томас і його друзі», а потім був «Альф».
— Серіал «Альф» — знаковий для всього українського кіно перекладу…
— Я вважаю, що «Паровоз Томас і його друзі» — блискуче перекладений, сам себе хвалю, а за «Альфа», який усім сподобався, мені іноді соромно. Бо я десь полінувався в словник зазирнути, десь якихось речей у словнику не було.
— Перекладати книги складніше, ніж фільм?
— Різне буває. У фільмі діалоги, особливо в теперішніх, переважно тупі, бо вся творча сила з повнометражного кіно перейшла в серіали. Через це їх перекладати легко, бо там в основному: «гей», «ґоу», «гелло» — й усе. А в книжках міцно закручені речення, описи, діалоги іноді взагалі відсутні — бувають такі майстри слова, що без діалогів пишуть — то це важко. Але це виклик, із яким цікаво працювати.
Розмовляла Любов Базів, «Укрінформ»

About Author

Meest-Online