Новини для українців всього свту

Monday, May. 23, 2022

Олег Покальчук: «Путінізм гірший за гітлеризм»

Автор:

|

Квітень 17, 2022

|

Рубрика:

Олег Покальчук: «Путінізм гірший за гітлеризм»
Олег Покальчук

Соціальний психолог Олег Покальчук радить, як упоратися з почуттям ненависті до ворога та з власною провиною.
— 2019 року ви казали що до емоційних проявів ставитесь дуже обережно. З якими емоціями зустріли ранок 24 лютого?
— Як і всі: прокинувся від вибухів. Чесно кажучи, особливих емоцій не було. Це була така собі реалізація очікування. Не скажу, що передбачав саме такий тип вторгнення. Авжеж, прикро, але нічого несподіваного. Емоції приходять пізніше. Це реакція, яка має складову усвідомлення. А перші реакції інстинктивні: треба вставати, збирати речі.
— Чи є емоції, яких треба уникати чи соромитись?
— Все, що люди називають «емоціями» — це комплекс різних переживань. Важко знайти логічне пояснення того, що відбувається. Важко позиціонувати свою особу в цій реальності, контури якої невідомі. Тому настає екзистенційний хаос. Його ступінь залежить від типу особистості. Зараз найвразливіші ті, хто читали багато книжок, духовно багаті.
— На війні є «погані» емоції?
— Не буває хороших чи поганих емоцій. Людина може навіть від щастя померти. З наукової точки зору у слова «емоція» немає точного визначення.
— Зараз є не тільки страх, а й про відчуття провини, сорому та ненависті. Що з цим робити?
— Якщо ці переживання у людей є, це означає, що вони притомні. Це добре для психічної стабільності. Ненависть і провина — природні почуття. Їх не можна уникнути, їх треба балансувати любов’ю.
— Українці потрохи звикають до війни…
— Це нормальний процес. З метою виживання люди адаптуються до всього. Свідомість раціоналізує те, що відбувається, і зменшує стресогенний вплив. Але залишаються фізичні речі, я маю навіть на увазі не можливість поранення, смерть. Вібрації від пострілів, залпів впливають на організм дуже стресогенно. Ми все це продовжуємо відчувати.
— Раніше ви казали: «Не бачу, на жаль, ознак того, що маса буде проливати кров, піт і сльози, як це було при Черчиллі у Британії». Що скажете зараз?
— Я вживав слово «маса». Більше 3 млн людей виїхали з України. Це теж складова цієї «маси». Боронь, Боже, жодного осуду. Але є люди абсолютно протилежного складу характеру, можливостей, які рвуться в бій. Це зовсім інша категорія людей. Вони всі без винятку — реальні герої, незалежно від того, присвоять їм звання, нагороди, чи ні.
— Вас дивує, що місцева влада, яка вважалася проросійською, зараз тримає великі міста?
— Ситуація змінилася радикально. Люди, які були розпорядниками суспільного майна, бачать, що все це знищують просто на їхніх очах. Тож навіть імовірні сентименти в бік Росії випарувалися після розривів перших снарядів. Постало питання обирати.
— Як би ви оцінили діяльність українських засобів масової інформації? Чи може бути забагато патріотичності в такий час?
— Забагато патріотизму бути не може. Це була паскудна опція європейських ліваків: патріотизм — погано; всі патріоти — фашисти. І це привело до того, до чого привело. Ми нарікаємо на реакцію деяких європейських політиків, а вони спираються на електорат, який став таким, як желе.
— Я мав на увазі можливе перебільшення перемог або зменшення наших втрат…
— Ну, це класика. Так працюють військові відомства, які інформують тих, хто не в темі. Бо приховування інформації є самоціллю військових відомств. Адже цивільна людина без серйозної військової освіти в принципі не здатна оцінити адекватно інформацію про втрати та перемоги.
— Ми дуже багато чуємо про демотивацію ворога, але він усе одно не йде з нашої землі. То він демотивований?
— У цьому запитанні є цивільний підхід. А мова про військових, особиста мотивація там другорядна. Є наказ, і його треба виконувати. Інша річ, що оптимізму ця ситуація не передбачає. Їм усім обіцяли позитивні переживання. Контраст між тим, що їм обіцяли, тим, що вони уявляли, і реальністю, звісно, гнітить, сіє хаос і зневіру. Знижує боєздатність — це був би правильний термін. Гадаю, що особиста мотивація там — нижче плінтуса. Навіть при всьому їхньому бажанні мародерити, вони відчувають, що з цими трофеями можна тут і прикопатися. І навіть не прикопатися, бо їх ніхто не забирає. З цими трупами вже екологічна біда.
— Кремлівська пропаґанда нав’язує термін «русофобія», коли йдеться про ставлення українців до росіян. Це формулювання точне?
— Його тепер підхопив весь світ. Весь культурний, цивілізований світ став русофобом. Коли ми говоримо про нацистське коріння рашизму, я радив би звернути увагу на Олександра Дугіна, сина офіцера КДБ, який мав доступ до архівів «Третього Рейху» та захопився нацистськими культами. Все намагався продати це Єльцину як ідеологічний наратив. Єльцину було не до того і Дугін пішов у маргінали. Ми сміялися з Жириновського, який був рупором цих ідей, таким собі Геббельсом. А Путін такий, як Гіммлер. Дрібненький, але яка країна, такий рейх. Та він будує не просто мракобісся, а все позалюдське, інфернальне намагається впхати в російський наратив. Ядерний попіл, глибинний народ, для якого природно закопуватися в нори, землянки. Тваринний підхід. Ми маємо справу з не дуже людьми. І це не жарт і не метафора.
— Скільки триватиме ця широкомасштабна війна?
— Це запитання позбавлене суті. Ця війна почалася не 2014-го і навіть не 1917 року. Ця цивілізаційна війна триває кілька сотень літ, із того часу, як Московія почала загарбницький рух на Захід. Прорубування Петром І вікна у Європу було для того, щоб через це вікно в Європу полізла всіляка нечисть. Вона досі й лізе. Інфернальність Росії — це не поетичний, а практичний термін. Якщо ми порівнюємо її з Третім Рейхом, то культурна німецька нація збожеволіла на кілька десятиліть. Потім отямилася і досі не може зібрати себе докупи. Але сором, жах, каяття відбулися. Ментальна трансформація не сталася з приходом Путіна. Це ж не Путін раптом зробив хороших руZіх поганими кацапами. Моральне падіння в безодню сталося з більшовицьким переворотом. Воно триває вже більше ста років, такого ще не було в історії цивілізації.
— Тобто Путін — не батько нації, а її дитина?
— Гарна теза. Атож, він плоть від її плоті. Велика небезпека в тому, що, коли закінчаться бойові дії, то знову почнеться: «Це був божевільний виродок, а загалом вони хороші». Ці люди вибрали собі упиря більше 20 років тому, весь цей час йому поклонялися. Вони від нього нічим не відрізняються. Вони несуть таку саму моральну відповідальність. У них навіть немає уявлення про відповідальність. У них така опція атрофувалась, як свого часу хвіст у Homo sapiens, рудимент залишився у вигляді куприка. Але у них навіть куприка морального не залишилося.
— Чи є якийсь світовий історичний досвід тривалої війни, на який нам варто звернути увагу?
— Я б не радив шукати аналогій. Історія про війни — це складова пропаґанди чи національної ідеології тієї чи іншої країни. Досвід Ізраїлю, В’єтнаму, Іраку — багато чого можна шукати. Якось на вишколі я сказав американським колегам: «Все, що ви розповідаєте, добре, але все це можна знайти в Google. Ви розкажіть про історії ваших невдач. Бо краще вчитися на невдачах, ніж на перемогах. Путінський режим страшніший за гітлерівський. Він універсально нелюдський. У Другій світовій були люди без правил і люди з правилами. Путін зробив індульгенцію від совісті для всього населення Росії. В цьому принципова різниця.
— Які висновки можна зробити з першого місяця повномасштабного вторгнення РФ?
— Дуже багато позитивних слів, але вони насамперед стосуються архетипу українського суспільства, ніж осмислених дій влади. Все, що робить суспільство, армія, народ, нація, має характер національної самоорганізації. Люди моментально зрослися в єдиний організм, який почав боротися за виживання. Без прямих вказівок, що робити, що хапати, куди бігти. Але психологічний ресурс суспільства має свої межі, його треба поповнювати. На цьому етапі влада дуже швидко прийшла до тями, почала ці ресурси ефективно поповнювати. Все це зараз працює ефективно, набирає обертів. Але головне — поступове підвищення боєздатності та злагодженості української армії. Маю на увазі всіх, хто фізично бере участь у бойових діях. Людей, які хочуть отримати автомати, щоб воювати з москалями, реально мільйони.
— 2019-го ви порівнювали українське суспільство з підлітком 15-16 років. А тепер ми які?
— Ми всі миттю подорослішали. В мене питають про поради, як батькам-переселенцям розмовляти зі своїми дітьми про життя в іншому місці, в іншій країні. Відповідь єдина: дитині треба казати, що ти тепер доросла. Ми з тобою тепер обоє дорослі. І будемо разом думати, як тепер облаштовувати своє життя. Українське суспільство стало дорослим. Шкода, що це сталося у такий драматичний спосіб. Але з цим дорослішанням українське суспільство щиро вітаю.
— Кучма писав, що Україна — не Росія. Що ж ми таке?
— Ми — не антиросія. Україна — це Україна. Що таке самоідентифікація особистості? Дитина споглядає навколо себе і бачить, як реагують на неї інші, як її називають. Часто призводить до різних дитячих травм, коли тебе обзивають, ображають якимось прізвиськами. Але коли людина дорослішає, в неї є вже якесь стале ім’я. І прізвиська залишаються в минулому. Коли людина доросла, до неї звертаються пані, пан, по-батькові. З’являється статус. Зараз весь світ однозначно промовляє слово «Україна» аплодуючи. Це й є наше справжнє ім’я.
Розмовляв Євген Руденко, УП

Як повідомляв «Міст», навіть за бажання героїчно покласти своє життя за Україну треба розуміти, що героїчно жити за Україну — набагато важче.

About Author

Meest-Online