Новини для українців всього свту

Tuesday, Mar. 9, 2021

Мирослав Волощук: «Данило — дипломат, але святим так і не став»

Автор:

|

Січень 28, 2021

|

Рубрика:

Мирослав Волощук: «Данило — дипломат, але святим так і не став»
Мирослав Волощук

Як виникла держава династії Романовичів, більше відома як Галицько-Волинська держава. Коли вперше вжили слово «галичани» і кого так називали. Про це розповів Мирослав Волощук, доктор історичних наук.
— Маємо різні назви держави, яка тут функціонувала в період Середньовіччя, — Давня Русь, Київська Русь, якщо ми говоримо про весь простір держави Рюриковичів. Чому є різні назви і чи можемо знайти консенсус?
— Насамперед, коли ми говоримо про давню Русь, відразу напрошується запитання: та давність якими хронологічними рамками обмежується? З поняттям «Русь» простіше. Ми знаємо, воно стосується сучасних Чернігівської та Київської областей. Ну а історично це Київська, Чернігівська, Переяславська землі. Цей термін окреслює володіння роду Рюриковичів. Вочевидь, термін «Русь» опирається і на релігійні практики духівництва із офіційним прийняттям християнства Володимиром. Однак у територіальному сенсі Руська держава була поділена на володіння окремих династій, представники яких сиділи в тих чи інших містах, були держателями цих міст. Й якщо Київ як основний центр до ХІІ ст. втратив свої впливи, місцеві володарі перестали бути настільки серйозними, як їхні попередники в ХІ столітті, то відтак формуються окремі локальні держави окремих династій — Ольговичів, Ростиславовичів, згодом Романовичів.
— Останні пов’язані з тодішньою галицькою землею. Чи коректно вживати термін «Галицько-Волинська держава» до історико-географічних реалій ХІІ-ХІІІ ст.?
— Галицько-Волинська держава — це термін, який залізобетонно увійшов у вжиток в «Історії України-Руси» Михайла Грушевського. Якщо уважно читати спадщину цього непересічного українського історика, то ми побачимо його вагання, як назвати цей період. У його розумінні, десь це була Галицько-Волинська держава, десь — держава Данила, десь — Галицько-Волинське князівство. І ця суміш назв не дала можливості виокремитись якійсь одній. Термін «Галицько-Волинська держава» виявився життєздатним, хоча історично некоректний. Він опирається насамперед на історичні реалії володарювання представників волинської галки київських Мономаховичів, з яких вийшов князь Роман, володимирський князь, і князь, котрий здобув Галич. Йдеться, либонь, про державу конкретної династії і роду. Цей рід окреслений літописанням як Романовичі, принаймні в першому поколінні, і від моменту коронування Данила. 1253 року на сторінки джерел проникає термін не лише «король Русі Данило», а й термін «Королівство Русі». Ось це «Королівство Русі» може з 1253-го вважатися умовною узагальненою назвою тієї родинної держави. Цей термін існував у джерелах постійно щонайменше до XV ст.
— Але чи позначав він реальність?
— На превеликий жаль, не маємо роботи, написаної про Королівство Русі у всебічному, узагальненому сенсі: що це за термінологія, яка етимологія цього терміна упродовж цих 200 років, яке практичне навантаження, як інституційно виглядало це держання, що належало династії нащадків Романа, й яким воно було при зіставленні з найближчими сусідами.
— Коли в галицьких землях з’явилася політична, військова, дружинна системи?
— Ми знаємо, що до кінця X ст. київські князі терени сучасного Прикарпаття не контролювали. Підкоренням цих територій закінчилась одна з кампаній Володимира наприкінці X ст. Оскільки на той момент Володимир уже був хрещеним, процеси поширення християнства отримали династичну мету. А наприкінці XI ст. Перемишль, Теребовля і Звенигород опинилися в руках Ростиславовичів — Рюрика, Володаря і Василька. Галич постав у 1140-х рр. У «Повісті минулих літ» його згадують як один із центрів, через який мадяри переходили на свою другу батьківщину. Термін «галичани» уперше з’являється на сторінках джерел 1138-го. Ми не можемо стверджувати, що, приміром, мешканець Коломиї 1241 року позиціонував себе як галичанина. Але з літописів бачимо, що це точно не тільки мешканці самого Галича. В європейській практиці є лише три міста, назви яких дали назву громадам не тільки мешканців цих міст, а в значно ширшому контексті — Рим, Галич і Москва.
— Традиційно кажуть «Данило Галицький». Чи можемо ми називати його так?
— У літописців XIV-XV ст. так називають Володимирка, Ярослава, того, що у «Слові о полку Ігоревім» — Осмомисл, його син Володимира теж Галицький, як Мстислав Мстиславович — той, що наче «Удатний», і Роман, батько Данила теж. Натомість останнього в цих літописах ніде Галицьким не називали.
А першим це зробив аж Густинський літопис XVII ст. Цей «стяг» підхопив Микола Карамзін у своїй «Истории государства Российского».
— Тож найкоректнішим окресленням короля Данила буде Данило Романович, а не Данило Галицький?
— Атож. Хоча для його статусу і для того, щоб ми мали чим пишатись, краще казати король Данило.
— Чи можемо вважати його хоробрим воїном?
— Безперечно. Ми знаємо про те, що з монголами він брав участь тільки в одній кампанії — битві на річці Калка. В ній його поранили. 1229-го відбулися знамениті військові події під Калішом, де він закликав поляків проявити свою хоробрість, вирушити на бій. 1253 року його війська здійснили Опавський похід, дійшовши аж до Моравії, сучасної Чехії.
— А з яких причин Данило не вступив в конфлікт із монголами?
— Лихоліття 1240-1241 рр. Данило пересидів в Угорському королівстві. А останні 20 літ життя це була головна тема його правління. Данило грав, так би мовити, на двох ринках. Це мені до якоїсь міри нагадує політику сучасної України вже в XXI ст., коли ми захотіли і в Європейський Союз, і в Росію. Пересидівши в Угорщині, дочекавшись приходу монголів, Данило подався до держави П’ястів, згодом ще далі на північ — в Мазовію, і через Мазовію повернувся на свої землі. Потреба збору своєї спадщини після монгольського лихоліття змусила його на вимогу монгольських посланців їхати до Бату. Він не знав, чи він звідти повернеться живим. Прибувши туди, пив кумис, що з точки зору ритуалу і того придворного монгольського етикету означало входження в структуру близького до Чингізидів кола. Тому повернувся живим, отримавши ярлик на частину своїх земель, поїздка виявилася меншим злом, ніж для деяких його сучасників. Тому Данило — дипломат і політик, але святим він так і не став. Але намір тісніше співпрацювати зі західними сусідами став успішним — уперше в політичній і династичній практиці Угорського королівства його король попросив, щоб син Данила одружився з його донькою. Це перший і єдиний випадок, коли донька угорського короля, вийшовши заміж за руського князя, поїхала жити до нього додому. Бо коли небіж Данила Ростислав Михайлович кількома роками раніше взяв собі за дружину доньку короля, то поїхав у зяті. І хоча Данило на той час Галичем не володів, він зберіг свою субординацію, проте й певну залежність — для нього це було формально, але для угорських королів — де-юре. І з точки зору римського права і всіх політичних практик західного світу це було дуже необхідно. Адже ця титулатура прожила до 1918 року а усіх нащадків угорської корони.
— А доки ця залежність Данила тривала?
— Вона не була в класичному західноєвропейському вигляді, як це було властиво Франції чи Священній Римській імперії. Але й Угорському королівству також не були властиві класичні норми феодального права. Це була суміш західного світу з його нормами зі слов’янським світом, світом інших народностей, які наповнювали це королівство. Ця формальна чи неформальна залежність припинила свою дію з укладенням договору між Данилом і Белою про шлюб їхніх дітей. Хоча Бела в дописах до Інокентія IV, Римського Папи, від 11 листопада 1247 року пише про Русь як про землі, залежні від нього.
— Ще однією характерною рисою Галицької землі було активне родичання з країнами латинського Заходу. Чи було воно паритетним з точки зору якщо не тогочасного міжнародного права, то міждинастійних звичаїв?
— Я б іще додав кілька слів про ту залежність. Воно часто викликає дуже агресивну реакцію, що, мовляв, хтось від когось був залежним з руських князів. Мусимо розуміти, що в середньовічному світі всі були від когось залежні. Навіть імператори Священної Римської імперії чи Папи Римські в той чи інший період часу потрапляли в залежність від дужчих від себе. Та західні династії підтримували з династією Рюриковичів дуже щільну і тісну шлюбну політику. Найбільше шлюбів, близько 26-27, уклали з династією П’ястів. До певної міри, Європа перетворилася в єдину велику родину. І династія Рюриковичів, і П’ястів були дуже розгалужені. Можна припускати, що в Рюриковичів народжувалося більше дівчаток, їх було треба видавати заміж, а П’ясти становили хорошу партію. З польськими князями ситуація була десь співмірною, і про те, що могло народжуватися більше дівчаток, можна домірковувати, але такої статистики немає.
— А наскільки в таких обставинах руські князівни зберігали власну ідентичність?
— На це запитання дуже складно дати відповідь. Ми не маємо згадок у джерелах на цю тему. Але іменослов династії П’ястів поповнювався іменами, типово властивими для Рюриковичів. До прикладу, дружина сілезького князя Болеслава Високого — Звенислава Всеволодівна, донька Всеволода Ольговича з чернігівських князів, народивши сина та доньку, назвала їх Ярославом і Ольгою. Ярослав згодом став Вроцлавським єпископом. Звісно ж, не православним. І з усіх доньок, виданих у володіння П’ястів, найбільше знаємо про Гремиславу Ярославівну — другу дружину краківсько-сандомирського князя Лєшека Білого. Але в літописах немає жодних натяків на її ідентичність чи релігійну приналежність. Вона долучилась до надання Кракову маґдебурзького права 1257 року, і це унікальний випадок, коли руська за походження жінка бере участь у локації міста. Знаємо про її неодноразові переговори з Романовичами. Знаємо, що вона підтримала князя Ростислава Михайловича в його інспіраціях до галицької землі і контингент із Кракова вирушив на його підтримку. Але, можливо, для цих людей це не було настільки гострим питанням, як ми його ставимо зараз.
Як повідомляв «Міст», історики розглядають різні версії, чому першого короля Русі назвали Данилом.
Розмовляв Віталій Ляска, Zaxid.net

About Author

Meest-Online