Новини для українців всього свту

Monday, Jun. 21, 2021

Мирослав Скірка: «Українсько-польська історія — як швейцарський сир»

Автор:

|

Червень 01, 2021

|

Рубрика:

Мирослав Скірка: «Українсько-польська історія — як швейцарський сир»
Мирослав Скірка

Як повідомляв «Міст», нещодавно обрали нового голову Об’єднання українців (ОУП) — найбільшої української організації у Республіці Польща (РП). Організацію очолив Мирослав Скірка.

Україна — не лише вишиванка чи традиційна хата
— У «Вікіпедії» немає сторінки про вас, розкажіть про себе…
— Я народився неподалік від міста Колобжеґ біля Балтійського моря. Сім’ї мого батька та матері були депортовані на ці землі з околиць Сянока у результаті акції «Вісла» 1947 року. Після закінчення польської середньої школи навчався на папському богословському факультеті у Варшаві. Після завершення навчання служив священником греко-католицької церкви у Варшаві, паралельно навчаючись на філософському факультеті у Римі. Утім, згодом вирішив розпочати світське життя, одружився. Потім працював у Інституті східноєвропейських досліджень. Останні вісім років працюю у програмі Study tours to Poland фонду «Лідери змін».
— Нещодавно ОУП відсвяткувало своє 30-річчя. Як оцінюєте попередні три декади організації?
— До появи ОУП 1956-го в Польщі існувало Українське суспільно-культурне товариство (УСКТ), яке давало змогу українцям організовувати своє культурне життя. Однак, не було мови про якусь політичну репрезентацію інтересів української громади перед польською владою. Тодішня комуністична влада вважала, що вона сама добре знає, якими є ці інтереси і що потрібно українцям. Демократичні зміни у Польщі 1989 року показали, що українська громада також має свою позицію в питаннях, які пов’язані не лише з освітою та культурою. Тоді й прийняли рішення змінити організацію, її назву, структуру. Зараз в ОУП є 10 реґіональних відділень, 82 організаційних одиниці, близько 3 тис. активних членів.
— А як організована система української освіти в Республіці Польща (РП)?
— Вона базується на українських школах і міжшкільних пунктах навчання, які функціонують при польських школах. Їх фінансують із державного бюджету. Загалом у РП є шість українських шкіл — у Перемишлі, Білому Борі, Бартошицях, Лігниці, Гурово-Ілавецькому та в с. Мокре. Натомість міжшкільних пунктів навчання багато, фактично всюди, де є осередки українців.
— На якому етапі зараз перебуває ОУП?
— Нещодавній з’їзд чітко й однозначно продемонстрував, що необхідно переосмислити свою функцію і структуру, ще раз подумати над завданнями — які цілі ми хочемо досягати, якими засобами хочемо це реалізувати і якими будуть довготермінові результати. Ми хочемо закрити питання, пов’язані зі складним історичним минулим українського і польського народів. Історію ми не змінимо, маємо її прийняти такою, якою вона є. Тож перед нами також стоїть важливе завдання — переосмислити свої відносини з новою українською міґрацією до РП. Важливим пріоритетом для нас також є зміна системи фінансування. Попри те, що організація достатньо чисельна, ми бідні. А все через те, що не створили системи підтримки громадою діяльності організації, як у Канаді чи США. Тому маємо вийти до громади з чітким меседжем: матимемо те, за що готові заплатити. ОУП також має сформувати нові меседжі для молоді, аби заохотити їх до діяльності. Потрібно подумати, що зараз цікаво молодому поколінню. Дуже важливо показати молодим українцям у РП нову, сучасну Україну, адже вона — не лише вишиванка чи традиційна хата.

Кожен злочин є злочином
— Українсько-польські відносини дещо погіршилися, коли Російська Федерація (РФ) почала війну на сході України 2014 року. Тоді невідомі вандали, які навіть не приховували своїх проросійських поглядів, почали нищити українські місця пам’яті на півдні Польщі. Яким чином це вплинуло на функціонування української громади?
— Ми існуємо в системі координат, яку, з одного боку, формує християнська релігія, а з іншого боку — чинне законодавство. Є неприпустимі речі. Серед них — нищення могил. Ми шануємо місця поховання, їхнє руйнування є варварством, на яке не може бути згоди суспільства. Що ж стосується українсько-польської історії, то коли ми говоримо, що вона була складною, українці думають про одне, а поляки — зовсім про інше. Зокрема, поляки думають про Волинь 1943 року, а українці — про козаччину, про 1918-1920 рр., що Польща знищила молоду Українську державу.
— І що із цим тепер робити?
— Відійти від однобічних розповідей про історію та послухати одне одного, зрозуміти, що певні історичні події стали результатом тривалих процесів. Події 1918-го були результатом політики існуючих на той час імперій. А те, що сталося 1943 року, було наслідком процесів, які відбувалися у Другій Речі Посполитій з 1918-го по 1939 рік, а згодом під російською та німецькою окупаціями з 1939-го по 1943 рік. Але загибель кількадесяти тисяч поляків від рук українців, що відомо з як Волинська траґедія, не є результатом того, що з’явився український націоналізм, адже люди на Волині не читали Дмитра Донцова. Їхнє ставлення до польської держави тоді сформував польський чиновник, який дивився на українця як на раба. Українсько-польська історія — як швейцарський сир: якщо хочемо будувати щось позитивне, то обиратимемо сир, неґативне — дірки.
— Але у Польщі є певні сили, які хочуть показати, що українці — це якась «п’ята колона»…
— До питання Волинської траґедії в РП однобокий підхід. Кажуть, що це були етнічні чистки, які здійснили українці щодо польського населення. Однак говорять і про репресивні акції у відповідь поляків проти українців. Насправді ж українці нищили польські села за етнічною ознакою, так само діяли й поляки проти українців. Подвійність визначень щодо цього злочину шкодить. Ми маємо визнати: кожен злочин є злочином, незважаючи на те, хто кого вбивав і якою була кількість жертв. Але деякі польські організації, які займаються питаннями Волинської траґедії, орієнтуються на роздмухування антиукраїнських настроїв. Їм не цікава правда про ці події, вшанування жертв і встановлення хрестів на могилах, а лише, щоб їхню версію подій визнали єдино правильною.
— Й як вийти з цієї ситуації?
— У цьому контексті цікавим є досвід польсько-німецького примирення. Точкою відліку в ньому було усвідомлення, що є спільні інтереси, і треба шукати арґументи для їхньої реалізації. Так само і в польсько-українських відносинах примирення може настати тоді, коли ми усвідомимо, що нас об’єднують спільні інтереси. Крім цього, польсько-українська історія не така, як нам розповідають росіяни і радикальні польські організації. Але на відміну від Німеччини, у РП не вистачило рішучості, аби відсікти від діалогу з Україною дивних людей, які представляють невідомо чиї інтереси. В результаті у польській політиці зараз важливішими є голоси діячів та організацій із радикальними поглядами, ніж польсько-українські інтереси.

Міґрація українців не є особливим явищем
— Якими бачите відносини українців-автохтонів, яких представляє ОУП, із офіційним Києвом?
— Українська громада Польщі — це частина українського народу, яка була відділена від нього в результаті історичних подій. На теренах РП є місця, які більш ніж тисячею років пов’язані з українською культурою й історією. Українська громада в Польщі завжди підтримувала українську незалежну державу. До 1991 року, коли її ще не було, ми говорили про те, що українська держава мусить з’явитися і це буде в інтересах Польщі. 2004-го та в 2013-2014 рр. українська громада Польщі активно підтримала український народ у моральному та фінансовому вимірах. Це відбувається й зараз. Водночас наша громада також очікує на допомогу від української держави. Якщо хочемо показати в РП українську культуру, нехай українська держава допоможе, щоб сюди приїхали представники високої української культури. Якщо ж потребуємо допомоги при відновленні Народного дому в Перемишлі, нехай і ця підтримка також буде відчутною.
— Останнім часом у РП різко зросла кількість українських трудових міґрантів. Частина з них приїжджають сюди сім’ями. Якими бачите перспективи співпраці з цим українством?
— Економічна міґрація українців не є якимось особливим явищем. Колись багато людей із Польщі виїхали на роботу до Канади чи США. До Польщі зараз приїжджають українці з різних реґіонів України, з різним менталітетом та очікуваннями. Тож для нас важливим є спільне формування єдиної української спільноти. Кроки назустріч їм зараз робить Українська греко-католицька церква, яка значно розбудовує свою інфраструктуру в РП. Це феноменальне явище, за яким наразі не встигають громадські організації, і цей процес іще не підхопила православна церква в Польщі.
Розмовляв Юрій Банахевич, «Укрінформ»

До слова
Українських заробітчан, які їдуть до РП, мають намір щепити вакциною Johnson&Johnson вже на польсько-українському кордоні. «Ми вже щодня виловлюємо по кілька інфікованих коронавірусом на наших контрольно-пропускних пунктах на кордоні з Україною. Люди, котрі приїжджають на роботу в Польщу, теж повинні бути вакциновані, що посилить наш захист», — заявив Станіслав Мазур, керівник медичного центру Medyk у Жешуві.

About Author

Meest-Online