Новини для українців всього свту

Thursday, Jan. 27, 2022

Мирослав Маринович: «Вірю, що зірка України не просто вийде з тіні, а й освітить усе довкола»

Автор:

|

Грудень 03, 2021

|

Рубрика:

Мирослав Маринович: «Вірю, що зірка України не просто вийде з тіні, а й освітить усе довкола»
Мирослав Маринович

Мирослав Маринович — дисидент, правозахисник, засновник Української Гельсинської спілки, віцеректор Українського католицького університету (УКУ). Однак ці та решта титулів не відображають його справжнього масштабу, величини. Він — моральний авторитет, до думки якого прислухаються, слово якого має вагу.

Українці мають свій набір характерних рис
— Ініціативна група «Першого грудня» нещодавно випустила заяву щодо ситуації в країні з верховенством права. Провальна «судова» система, якої бояться як українські громадяни, так й іноземні інвестори, віддаляє нас від цивілізованого світу. А Церкви, Всеукраїнська рада церков і релігійних організацій на це мовчать. Як тут правильно застосувати принцип «кесарю — кесареве, а Богові — Боже»?
— Не хотів би потрапити в пастку голого критицизму, дорікаючи іншим за бездіяльність, бо моїм християнським обов’язком є пам’ятати про «колоду у власному оці». Проте я міг би висловити побажання, щоб усі Церкви в Україні були такими ж сміливими в оцінюванні загрозливих суспільних реалій, як був колись митрополит Андрей Шептицький. Якщо формулу «Церква поза політикою» розуміти як формулу відстороненості та мовчання, тоді це загрожує тим, що Церкви братимуть участь у політиці на боці влади. Якщо ж говорити конкретно про верховенство права, то кому, як не Церквам, нагадати суспільству загалом і власть імущим зокрема біблійне: «Так говорить Господь: Чиніть правосуддя та правду, і рятуйте грабованого від руки гнобителя, чужинця ж, сироту та вдову не гнобіть, не грабуйте, і крови невинної не проливайте на місці цьому!» (Єр. 22:3).
— Цього року ми святкували 30-річчя Незалежності України. Якою мірою сповнилися очікування борців за українську незалежність?
— Порівнюючи свої рожеві очікування в минулому й сьогоднішні реалії, я підсумував би так: відпали ілюзії — залишився оптимізм. Наші задавнені немочі стають гирями в нашому розвитку. Те, що допомагало людям вижити в час поневолення (корупція), сьогодні стає гальмом і применшує наші шанси. Проте я вірю в Україну і в її шанси, доки в ній є люди, які вміють розрізнити правду від облуди, добро від зла, і мають мужність стояти на боці добра. З цієї ж причини не вірю в перемогу Путіна, оскільки він зробив ставку на брехню, ненависть і насильство. Рано чи пізно земля під ним западеться. Якщо ж шукати часові рамки в Біблії, то ми пройшли вже 30 Мойсеєвих років, залишилося ще десять. Потрібні щонайменше два покоління, щоб активне населення струсило порох рабства зі своїх підошов.
— Ви якось зазначили, що бачили польський чи литовський шляхи розвитку для України, але не склалося. Чому Україна не там, де Польща?
— Обидві країни мали близький до нас шлях розвитку, і ми могли й можемо черпати з їхнього досвіду в подоланні комуністичного спадку. Однак не йдеться про сліпе копіювання. Кожен народ — унікальний, і українці мають свій власний набір характерних рис. Скажімо, поляки — це здебільшого моноетнічна й моноконфесійна нація, тоді як Україна має мозаїчну ідентичність. Зараз у світі діє принцип «єдність у багатоманітті», й Україна могла б видобути велику суспільну енергію, якби зуміла реалізувати цей принцип свідомо й ефективно. Але це вимагає подолання певних задавнених стереотипів, і я ще не бачу організованої суспільної сили, яка б узяла це завдання за основу своєї діяльності. Творення такої сили, мабуть, і забере в нас оті десять літ, яким нам бракує до виповнення Мойсеєвого числа.

Чим кращий добробут, тим привабливіша країна
— Щороку близько 70 % українців визнають себе віруючими. Здавалося б, Україна вже би мала стати благословенною країною. Може, нам бракує практичного втілення віри?
— Я щасливий, що цей відсоток такий великий, але число не творить в суспільстві якісної зміни. Східне християнство має свою одвічну пастку: воно легко впадає в обрядовірство. Це переконаність, що якщо я виконав якісь обряди чи ритуали, то виконав свій обов’язок перед Богом. Проте, обряд є лише корсетом, що підтримує нашу віру, а не вірою як такою. Ми сповнюємо свій обов’язок перед Богом, коли виконуємо Його заповіді.
— Ви — автор книжки «Митрополит Андрей Шептицький і принцип «позитивної суми»…
— Митрополит віддавна є тестом як для України, так і для світу. Я вірю, що зірка України має не просто вийти з цієї тіні, а й освітити все довкола. Прототип такого ефекту явили наші українські Майдани, які вразили світ своїм світлом. Але перш ніж спалахне наша зоря, в ній мають відбутися важливі духовні «реакції», що мають помножити нашу духовну силу. І тут проповідництво Митрополита Андрея є просто незамінним. Тобто, Україна спалахне надновою зіркою тоді, коли в нашій суспільній свідомості потужною зіркою спалахне сам Шептицький.
— Він погодився б зі закликами української влади «Не стріляти!»?
— Ні, поради «Не стріляти!» він нам точно не дав би. Попри те, що Шептицький був автором знаменитого послання «Не убий», він не був пацифістом і вважав, що жовніри, які в Першу світову захищали свою землю та свої домівки, виконували християнський обов’язок «віддавати своє життя за друзів своїх». У питанні окупованих Донбасу та Криму, гадаю, його позиція була б близькою до позиції відомого німецького християнського демократа Конрада Аденауера. Німеччина по війні також була розчленована, і канцлер Західної Німеччини не міг одразу об’єднати німецькі землі. Але він знав: чим справедливішим буде лад у підконтрольній йому частині й чим кращим буде її добробут, тим привабливішою вона стане для східної частини. Так і сталося.

Не «сильні світу цього» є панами історії, а Господь Бог
— Українське суспільство й зараз небезпідставно називають патріархальним. Чимало хворих упевнені, що їх зможуть вилікувати мольфари та чародії. Можливо, варто проводити більше просвітницько-інформаційних кампаній?
— Потрібно, щоб працювали правильні соціальні ліфти. Якщо вгору драбиною спинатимуться ті, хто звикли обманювати й «ходити по трупах», то чесні люди рідко коли матимуть визнання. Якщо суспільну увагу й популярність будуть здобувати «ясновидці», то тверезих реалістів відтиснуть на узбіччя. Доки в нашій свідомості мірилом життєвого успіху будуть «тачки» і «дачки» на Багамах, або ж приголомшливий виграш у рулетку, доти суспільна піраміда буде перевернутою, і всі прагнутимуть успіху за будь-яку ціну, вже й тепер. Звісно, просвітницькі кампанії важливі, але ще важливіше мати позитивні взірці, за якими будуть тягнутися інші.
— Як віцеректор УКУ, ви виступаєте за те, щоб по закінченні навчання студенти продовжували навчання/стажування за кордоном, звідки вони можуть не повернутися в Україну…
— Зрозуміло, що я — за те, щоб наші випускники залишалися в Україні. Саме для того ми й намагаємося удосконалювати освіту в УКУ, щоб абітурієнти не виїжджали вчитися за кордон. Проте глобалізація має свої закони, і міґрацію людей не спинити заборонами чи суспільним осудом. Треба робити привабливим своє — і це єдиний спосіб зменшити «витікання мізків» із України.
— Зараз спостерігаємо тренд, який ви у своїй книжці про Шептицького називаєте принципом «нульової суми», коли світ локалізується: країни дедалі більше орієнтуються на власні сили та партнерства з країнами-сусідами замість глобальних об’єднань. В Україні теж почала звучати риторика про опертя на власні сили. На яких засадах треба будувати «українську хату»?
— Маєте рацію: світ щораз більше заражається національним егоїзмом, і риторика співпраці йде під укіс. Це дуже тривожна тенденція, яка загрожує людству новими великими кризами. Після Другої світової війни, втираючи кривавий піт, людство дружно сказало: Never again! Та тепер більше політиків схиляються до відомої формули Путіна: «Можем і повторіть!». Нічого доброго з цього не буде. Але українцям, не варто мавпувати деяких сучасних політичних лідерів. Україна виживе як цілість лише на основі «єдності у багатоманітті», а в основі такої моделі — принцип win-win, коли від співпраці виграють усі. Нам на голову падають різні «випадковості», але ми, здебільшого, не здатні самі відкрити в них закони Божого світоустрою. Тому спостерігаємо за тим, як розгортається Божий план для цього світу, й насичує мій розум. А Божий мир іде від довіри до Його Провидіння. У таборі мені один кадебіст сказав: «Якщо не розкаєтесь, то в Україну не повернетеся ніколи». Я не розкаявся і повернувся. Після звільнення інший кадебіст мені сказав: «Зараз у країні йде перебудова, можете вільно працювати. Але якщо не зміните свою позицію, то за кордон не поїдете». Я не змінив й об’їхав уже пів світу. Отож не «сильні світу цього» є панами історії, а Господь Бог.
Розмовляла Надія Тисячна, «Укрінформ»

Як повідомляв «Міст», раніше Мирослав Маринович казав, що Господь Бог поставив собі у планах розв’язати проблему Росії.

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply