Новини для українців всього свту

Saturday, Oct. 1, 2022

Мирослав Маринович: «Ватиканська курія має серйозно переглянути аспекти своєї «задивленості на Москву»

Автор:

|

Вересень 07, 2022

|

Рубрика:

Мирослав Маринович: «Ватиканська курія має серйозно переглянути аспекти своєї «задивленості на Москву»
Мирослав Маринович

У День Незалежности України, коли Російська Федерація (РФ) своїми ракетами по-звірячому обстрілювала мирних жителів у вагонах потяга на станції у селищі Чаплине, що на Дніпропетровщині (25 людей загинули, серед них двоє дітей), Папа Франциск, виступаючи на щотижневій загальній авдієнції, відзначився черговою скандальною заявою. Цього разу понтифік назвав Дарію Дугіну, доньку ідеолога «русского міра», питомого українофоба Олександра Дугіна, яку підірвали в її автівці під Москвою, однією з «невинних» жертв війни. Звісно, українці обурилися: «А тисячі вбитих, закатованих і зґвалтованих рашистами наших жінок, дітей, літніх людей, а тисячі українських полеглих воїнів — це що «винні жертви»?» Втім, заява понтифіка є більш ніж обурливою, адже вона фактично підтримує версію наклепницьку російських пропаґандистів і спецслужб про те, що до вбивства росіянки буцімто причетна Україна. Зрештою, теза, висловлена там же, про «торгівців зброєю, які вбивають людство» — повністю збігається з методичкою пропутінських спікерів на Заході, які вважають, що надання чи продаж зброї Україні це погано, оскільки через це продовжується війна. Ще більш ніж важливо: як це сприймають українські греко-католики, для яких Папа Франциск — глава їхньої Церкви. Про це розмірковував Мирослав Маринович, філософ, дисидент, правозахисник, один зі засновників Української Гельсинської спілки, віцеректор Українського католицького університету, член ініціативної групи «Перше грудня».

Франциск потрапив у комунікаційну кризу
— Які у вас міркування з цього приводу?
— Я розумію емоції українців і почасти поділяю їх, не приймаючи лише лайки та прагнення відімстити Папі найдошкульнішими словами. Мені прикро, що Франциск учергове потрапив у комунікаційну кризу. На його місці я б вилучив зі свого кола радників того чоловіка, який підсунув йому інформацію, буцімто Дарія Дугіна стала «жертвою війни», тобто, стала «жертвою українських терористів». Те, що цей радник захопився читанням російських медіа, це найм’якіший докір, який можна закинути. Кількість комунікаційних проколів із боку Святійшого Отця мала б йому сигналізувати, що ситуація вимагає негайного виправлення. Втім, можу також дорікнути й українським медіа. Всі вони пишуть винятково про вболівання Папи щодо «невинної жертви війни» Дугіної, але зовсім не згадують про його слова на захист українських військовополонених. Однак цю інформацію йому нещодавно передала делегація українських військових, і Папа не зігнорував цей біль.
— На понтифіка українці ображаються вже не вперше. Згадаймо лишень його ідею щодо «україно-російської» Хресної дороги, скарги на те, що війна в Україні відволікає світ від інших проблем, його наміри бачитися з Кирилом, заяву про «гавкіт НАТО під дверима Росії», який нібито став причиною вторгнення в нашу державу… Врешті-решт, Папа досі не називав Росію аґресором. У чому причина?
— Франциск принципово не хоче виступати в ролі судді. Це, звісно, відповідало б євангельському «Не судіть, і не будете суджені; не засуджуйте, й не будете засуджені» (Лк. 6:37), якби не прагнення людей до правди та справедливості. Природна для Папи постава «всі ми грішні, всі ми винні» у прикладанні до російських військових злочинів в Україні входить у суперечність із правдою цієї війни, а тому сприймається як несправедливість. Українці вже не раз сигналізували Святішому Отцеві, що не можна урівнювати біль жертви і біль ката, позаяк це обертається кривдою щодо жертви, а тому є порушенням не менш природного для Церкви «вибору на користь скривдженого». Ніхто не може сказати Папі, що прагнути братерства всіх людей — це неправильно. Але в реальному світі люди й цілі народи потрапляють у полон до Сатани, а тому стають носіями зла. І любов до таких злочинців полягає не в тому, щоб виводити їх з-під відповідальності неназиванням їхньої провини, а навпаки — в тому, щоб допомогти їм усвідомити свій злочин і розкаятися.

Папа не є ворогом України
— Як усе це переносять українські греко-католики?
— Дуже тяжко. І мені також нелегко формулювати пункти своєї незгоди зі Святійшим Отцем. Хоча, в принципі, це не вперше в католицькому світі цілі реґіони опонують главі своєї Церкви. Згадаймо лиш тривалу напругу між Ватиканом і Латинською Америкою, де в ХХ ст. захопились так званим богослов’ям визволення. Страждав у Ватикані й український патріарх Української греко-католицької церкви (УГКЦ) Йосиф Сліпий, коли, звільнившись після 18-річного ув’язнення в ГУЛАГу, спостерігав, як в Апостольській столиці досягала апогею сумнозвісна Ostpolitik. Саме вона перевела Москву в центр уваги Ватикану. За моїми спостереженнями, у яких я можу помилятися, найбільшу напругу невдоволення українські греко-католики відчувають тоді, коли в поставі Ватикану дипломатія переважає над логікою віри. Й я вже мав нагоду в червні сказати особисто Папі Франциску, що духовним главою для греко-католиків є не глава держави Ватикан, а Єпископ Риму. Поєднання цих статусів інколи приносить позитивні плоди, але іноді викликає прикру напругу.
— Що з усім цим зробити на рівні УГКЦ? Є якісь варіанти?
— Попри те, що деякі висловлювання Папи Франциска наражаються на нищівну критику, я цілковито переконаний у тому, що він не є ворогом України. Я бачив на власні очі, що це щирий і смиренний чоловік, який, проте, перебуває у комунікаційних «кривих дзеркалах». Однак звідси випливає й інше: чому понтифік не вийшов на контакт із Блаженнійшим Святославом, главою УГКЦ, і не запитав його думки? Хіба ж не очевидно було після попередніх протестів із боку українців, що ми маємо справу з типовою комунікаційною кризою, яку варто долати розширенням мережі контактів? Папу Франциска, який до свого понтифікату все життя прожив в Арґентині, не можна звинувачувати в тому, що він слабо розуміє глибинну суть російсько-українського протистояння. Бо ж чи добре ми орієнтуємося, скажімо, в особливостях арґентинсько-бразилійських стосунків? Проте спільним — і, як бачимо, дуже нагальним — завданням і Святійшого Отця, і глав обох католицьких Церков в Україні є налагодити набагато ширші канали взаємної комунікації.

Емоції були навіть гострішими
— Що думає з цього приводу духовенство, пересічні греко-католики?
— Ніхто права голосу греко-католиків не позбавляв, а тому в попередніх випадках були і виважені офіційні пояснення, й емоційні звинувачення в соціальних мережах, у яких, як це традиційно буває, слів ніхто не добирав. Цього разу емоції були навіть гострішими. Одна частина греко-католиків просто не розуміє, що відбувається у Ватикані; інша частина переконана, що тут маємо справу із впливом російських спецслужб. Ясна річ, я не маю доказів про якусь російську аґентуру, але можу чітко стверджувати, що і Святійший Отець особисто, і ватиканська курія загалом мають серйозно переглянути всі аспекти своєї «задивленості на Москву», яка свідчить про велику і ще не подолану інерцію Ostpolitik.
— Чи варто чекати на візит Папи Франциска в Україну? Якщо так, то коли? І чи здатен цей візит щось змінити, на щось вплинути?
— Греко-католики віддавна очікують на візит Папи Франциска в Україну, позаяк це було б ілюстрацією його солідарності з жертвами російської війни та російських воєнних злочинів. Сьогодні однозначність такого прагнення дещо захиталася. Бо все залежить від того, з яким посланням Папа приїхав би в Україну. Якщо це буде, знову ж таки, загальне «всі ми винуваті», то наслідки такого візиту могли би лише погіршити ситуацію. Тому дуже багато залежатиме від того, наскільки добре такий візит буде підготовлений.
Розмовляв Мирослав Ліскович, «Укрінформ»

Як повідомляв «Міст», Мирослав Маринович вірить, що зірка України не просто вийде з тіні, а й освітить усе довкола.

До слова
Папу Франциска зараз дехто порівнює з папою Пієм XII, який очолював Римо-католицьку церкву (РКЦ) під час Другої світової війни. Вважається, що він заплющував очі на жахи Голокосту, через що понтифіка називали «папою Гітлера». Деякі історики стверджують, що Святійший Отець знав про масові вбивства євреїв нацистами, але нічого з цим не робив. В архівах Ордену Єзуїтів є кілька документів, у яких Пія XII інформують про створення концтаборів. У істориків також накопичилося багато запитань про одну з так званих щурячих стежок — маршрут, організований представниками вищого духовенства РКЦ для втечі нацистських військових злочинців у країни Південної Америки після закінчення війни.

About Author

Meest-Online