Новини для українців всього свту

Monday, Jul. 26, 2021

Микола Кугутяк: «Ченці Манявського скита вмирали, але не корились імперії»

Автор:

|

Березень 03, 2016

|

Рубрика:

Микола Кугутяк: «Ченці Манявського скита вмирали, але не корились імперії»

Микола Кугутяк

Манявський скит на Прикарпатті завжди приваблював до себе увагу паломників, туристів і дослідників. Його вважали осередком духовного та культурного життя Галичини. Навіть у радянські часи, коли тут діяв музей, цікавість до скиту ніколи не спадала, бо вважали, що його стіни приховують найпотаємніші факти історії України. У 1990-ті рр. у скиті знову зажевріло життя. Тут відкрив двері Хресто-Воздвиженський чоловічий монастир Української православної церкви Київського патріархату. Монахи почали зводити церкви та келії, а історики знову взялися за дослідження. Останнє з них провела група вчених на чолі з Миколою Кугутяком, директором Інституту історії, політології та міжнародних відносин Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника.

Інших інституцій, крім монастирів, не було
— Миколо Васильовичу, нещодавно ви презентували двотомник «Великий скит у Карпатах». Що підштовхнуло вас до експедиції у Манявський скит?
— Може виникнути запитання, чому науковий університет займається вивченням релігійної установи. Але ми не можемо цим не займатися, бо інших інституцій, які зосереджували б українську історію, культуру, мистецтво, писемність і все найпередовіше у XII-XVIII ст., крім монастирів, не було. Для того, щоб видати «Великий скит у Карпатах», нам довелося об’їхати та вивчити архіви та документи в п’яти країнах світу. Багато документів знайшли у Румунії, Польщі й Австрії. Щоб відчути ту епоху та побувати там, де формувався світогляд Йова Княгиницького, засновника монастиря, мені довелося поїхати на Афон і побувати там, де він за 15 років пройшов шлях від послушника до печерника.
— Як вас зустріли на Афоні?
— Там є 20 монастирів і прийняли рішення, що їх більше там не буде. Ватопедський монастир — один із найбільших. Там грецька православна культура справді вражає. Мене розпитували, звідки я, з якої конфесії. Для них українське православ’я є схизматичною лінією, бо вони стоять на позиції Московського патріархату. Але коли я показав їм рукописи XVII ст., де сказано, що Йов Княгиницький побував у них, там дуже позитивно це сприйняли.

Бути похованим на території скиту було дуже важливим
— Ви працювали лише над дослідженням архівних документів?
— Великому скиту пощастило, бо він мав свого дослідника ще наприкінці ХІХ ст. 1887 року Юліан Целевич написав книжку й опублікував про Манявський скит 70 документів. Є своя історія скиту в Румунії та Росії. Втім, тодішні дослідники навіть не уявляли, що все опубліковане ними було лише вершиною айсбергу.
У бібліотеках та архівах ми виявили сотні нових важливих документів. Ось, наприклад, перший том називається «Патерик скитський і синодик». Патерик — дуже поширений жанр тодішньої літератури, який любили читати не лише ченці. Сюди входить «Житіє Єгови», яке досі не було перекладене українською мовою зі старослов’янської, хоча воно був опубліковане німецькою, румунською, англійською й італійською. Цю працю написав надзвичайно талановитий монах, котрий свого часу зробив список Києво-Печерського патерика. Я тричі їздив у Румунію за цими документами. Тоді мені показали працю про духовні скарби з Путна (православний монастир у Румунії. — Ред.) румунського історика, котрий вважав, що саме румунські ченці написали ці патерики на початку XVIII ст. Він помилився. Тепер і вони знають, що це — не їхня пам’ятка, а українська. Це — українські духовні скарби з Маняви, а ми щойно їх переклали.
Разом із тим, ми здійснювали й археологічні розкопки. Знайшли наконечник стріли, яким було вбито монаха під час нападу турків і татарів у період Журавенецької війни 1676 року. 15 травня 2010 року, знаючи, що структура монастиря була іншою, за 2 км від теперішньої церкви, в горах, знайшли скитик, де все починалося. Там жили люди на аскетичному статуті, значно суворішому, ніж у головному Скиті. Знайшли фундамент церкви, келії, цвинтар, де поховані аскети. На горі Вознесінській виявили фундаменти церкви, келії й інфраструктуру ще одного монастиря. Це була розгалужена мережа монастирів, у Маняві їх було щонайменше три.
У нашому виданні є друга частина синодика, пам’ятки, де описувались померлі для поминання душі після смерті, або вписували тих, за чиє здоров’я правили богослужіння. Тут є відомості про сотні монахів і відомих персоналій. Бути похованим на території скиту було дуже важливим для людей. Це виходить ще з традицій Києво-Печерської лаври, яка стверджувала, що той, хто буде похований у святих місцях, потрапить до раю. У Великому скиті похований ігумен стародавнього козацького Межигірського монастиря під Києвом, із яким Манява дуже дружила. Там похована мати Львівського єпископа Йосипа Шумлянського. Маємо заповіт гетьмана Виговського і його дружини про те, щоб їх поховали у Великому скиті. Манявський скит уособлює історію України. Це — не лише український монастир, це — монастир Східної Європи.

Де похований гетьман Виговський?
— То науковці поставили край у дискусії, де похований гетьман Виговський?
— Дискусія, де похований гетьман Виговський, триває більше 100 років. Одні кажуть, що він похований у селі Руда Стрийського району Львівської області. Там зараз діє музей Івана Виговського. Інші допускали, що в Маняві. Цей маєток Виговський купив за кілька років до своєї смерті, до того, як 1664 року його розстріляли поляки. Там він жив із дітьми та дружиною Оленою Стеткевич. Перед стратою поляки дали гетьману кілька годин, за які він написав свої розпорядження та заповіт, де просив, аби його поховали у Великому скиті. Петро Могила писав про Великий скит, маючи на увазі лише той, що в Маняві, а не в Руді. Козацький літописець Величко також пише про Великий скит як Манявський. Так вважали і на Афоні, і в Росії, і в Польщі, і в Молдавії. Тоді назви Манява не було, а скит стояв. Крім заповіту гетьмана є ще й заповіт його дружини, котра померла пізніше. Вона просила, щоб її поховали «з милим її чоловіком, у Великому скиті». Цей заповіт є ще важливішим.
— То поховання гетьмана Виговського слід шукати у Маняві?
— Ми вже п’ять років шукаємо у Маняві цвинтар, але не можемо його знайти. Хоча й знаємо, де він був. Досі не знайдено, де похований Антоній Печерський, засновник монастирського руху в Україні, не знайдений Феодосій. Не можемо знайти поховання Богдана Хмельницького, хоча дуже цього хочемо.
— Чи буде продовжуватися дослідження Манявського скиту?
— Запланували три томи «Великого скиту в Карпатах». В останньому буде сучасна історія монастиря. Ми виявили унікальну знахідку у Чернівецькому архіві, про яку не знав дослідник Целевич. Серед сотні документів знайшли ті, що повністю змінюють наше уявлення про історію закриття цього монастиря. Це сталося за Австрії 1776 року. Тоді австрійці закрили близько 700 різноманітних монастирів — і православних, і католицьких. Ченцям із Скиту наказали піти на Буковину і розселитися по одному в різних монастирях. Аскетам гарантували гідне забезпечення. Ті послухали, подякували і сказали, що бачать своє майбутнє інакше. Поставили умову: або їх залишають у монастирі, або вони всі разом їдуть до Молдови. Зауважте, не до православної підросійської України, а в Молдову, яка була тоді під владою Туреччини. Це було відразу після поділу Польщі, командували всім військові. Вони ввели жандармерію для злочинців, але не знали, як дати раду монахам. І сила духу 51-го монаха перемогла імперію. Цісар був змушений поступитись аскетам. Вони вмирали, але не корилися.
— Коли можна чекати на третій том вашої книги?
— Якщо все буде добре, то не раніше 2017 року. Це — важка справа. Ми робимо її для молодих людей, стараємося, щоб вони відчували себе суб’єктами історичного процесу. Наше завдання — опублікувати всі документи, донести правдиву історію, бо маємо завше пам’ятати, що саме університет формує націю.
Розмовляла Ірина Дружук, «Укрінформ»

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply