Новини для українців всього свту

Tuesday, Mar. 2, 2021

Михайло Глушко: «Як українці святкували Різдво та Водохреща раніше»

Автор:

|

Січень 19, 2021

|

Рубрика:

Михайло Глушко: «Як українці святкували Різдво та Водохреща раніше»
Михайло Глушко

Ще 100 чи 200 років тому Святий вечір, Різдво, Новий рік і Водохреща святкували інакше. У ці дні кожна дія, як вірили, мала вплив на весь наступний рік. Про давні різдвяні обряди розповів Михайло Глушко, один із найавторитетніших етнологів в Україні.

Святий вечір і кутя
— Які традиції святкування Різдва та Нового року?
— Різдвяні свята за останні кілька сотень років змінилися, адже змінився календар. Основні обрядові дії та звичаї, яких дотримувалися під час різдвяно-новорічних свят, виконували навесні. Раніше новий рік починався 1 березня. Тоді була величезна кількість обрядових дій, які виконували ще на початку ХХ ст. в різних місцевостях. Наприклад, прокладання першої борозни у снігу чи імітація оранки у снігу. Господар міг тягнути чи тримати за чепіги, а хтось міг тягнути. Та й у народних колядках дуже часто присутня весна.
— Ми звикли, що Святий вечір починаємо з куті. Коли маємо першу згадку про кутю як основоположну страву?
— Перші писемні згадки, якщо говорити про кашу, — це княжий період. Якщо вести мову загалом про страву — то це одна з найдавніших страв рослинного походження. У кутю зараз додають різні інгредієнти, але якщо почитати джерела середини ХІХ ст. Наддніпрянщини, то там було як: ви занесли кашу в рукавицях у куток в горщику, накрили книшем.
— Книш — це…
— Прісний хліб, який мав ямочку, туди могли масла дати. Власне, той, що з ямочкою, вважався поминальним хлібом.
— Тобто рецепт справжньої куті — це каша?
— Тоді це було примітивно, в тепер і мак додаємо, і родзинки, і цукор, всілякі приправи і кажемо — яка смачна кутя.
— Чи відразу вона мала сакральне значення?
— Певна річ, ні. Тоді її споживали не в повсякденному побуті, а лише у великі свята. Чому каша посіла таке важливе місце як страва землероба? Бо вона ніби поєднувала два сільськогосподарські сезони — той, що минув, у якому ви фактично доїдали основні продукти, і той, що буде. А великий піст запровадили для того, щоб обмежити харчування. Ми зараз собі й не уявляємо, як люди недоїдали ще 100 літ тому.
— То піст припадав на той період, коли у людей закінчувалися харчі?
— Не тільки. Харчі також тримали для того, щоб одружити дітей.

Дідух
— Наскільки дідух відповідає історичній традиції?
— Якщо читаємо етнографічні джерела середини-кінця ХІХ ст., скрізь натрапимо лише на одну назву — дід. Є ще й інші народні назви — на Надсянні був і дідуган, і дідуга, королем називали на Волині чи на Опіллі. А дідухом був обмолочений сніп, який спалювали в саду чи на городі.
— А з якою метою спалювали?
— Щоб підвищити врожайність. Магічні дії виконували, щоб посприяти врожайності зернових культур, саду, щоб не росли будяки. Але ми повинні ще дуже чітко розуміти: якщо є дід, то є й баба. Так, на це ми ніколи не звертаємо уваги. Бо солома, яку часто стелили на долівку, особливо яскраво це виражено в бойків і лемків, це була баба, яку ще стелили на лаву. Бо на стіл зазвичай стелили сіно. Найкращим вважалося сіно другого косу, тобто отава. Баба стояла в хаті три дні, а дід — до Нового року включно. Але в окремих місцевостях, зокрема, на Бойківщині, могли виносити діда аж на Йордан.
— Цей дід був символом достатку?
— Коли починали вечеряти, його навіть годували. Запихали пампушки, вареники, зв’язані ложки, щоб худоба не розбігалася. А потім, коли наставав Новий рік, приходили хлопчики віком 10-12 років, які мали палиці й того діда обмолочували або в хаті, або босоніж господар ніс до стодоли.
— А новочасний дідух — творіння незалежної України?
— Це локальна творчість людей. Десь зі Стрийщини поширилася.

Ялинка
— Прикрашання помешкань різдвяними павуками, витинанками — давня традиція?
— Воно поширилася, коли курні хати стали напівкурними.
— Курна хата — це коли немає комина?
— Так. У Галичині курні хати ще домінували наприкінці ХІХ ст., в Карпатах — навіть пізніше. У моєму рідному селі згадують, що остання курна хата була перебудована 1956 року. А я на власні очі бачив курну хату 1980-го у с. Ясне Рожнятівського району, де народився і жив Іван Вагилевич. Це зараз селяни заготовляють дрова на цілу зиму. А колись селянин зрубав березу, притягнув, порубав — і пхали в піч. Тож які тоді могли рушники висіти, які витинанки?
— І рушники не висіли?
— Нічого не висіло, тільки ікони і старий ношений одяг. А одяг, який вбирали на свято, зберігали в скрині 80 см висотою. Дим виходив крізь двері або через отвори в стелі, а все решта було в диму. Тому всі старі ікони темні, кіптявою покриті. Зате їх не їв шашель.
— А ялинку ставили?
— В радянський період це стало просто масовим явищем. Традицію запозичили зі Західної Європи і поставили завдання популяризувати її для того, щоб знищити культ діда.
— Розмивати Різдво за рахунок Нового року…
— Яка різниця між ялинкою і дідом? Величезна. І культурна, і смислова, і семантична. Хоча б тому, що ялинка постояла тиждень чи два, й її викинули, а снопа ніхто не викидав.
— А що є ознакою спільності святкування новорічно-різдвяного циклу в українців?
— Загальний сценарій, атрибути, дійові особи. Страви, які споживали, чи був сніп, часник на стіл клали задля охорони від нечистого, металеві предмети — щоб було здоров’я.
— А з якою метою їх клали?
— Тоді всі в хаті ходили босими. Торкалися ногами до металевих предметів, і вони мали у вас не боліти. Або якщо ставили відро під стіл, то сподівались, що така буде кількість молока від корови. Майже у всіх слов’янських народів ходили лякати дерева. Коли вони не родили, то йшов батько із сином, брав солому, сокиру і починав погрожувати тій яблуні, сливі, груші, що зрубає, якщо не буде на наступний рік родити.

Колядки та вертеп
— Дуже часто українські колядки називають феноменом українства…
— Це один із видів обрядових пісень. Крім колядок, є ще коляди та щедрівки.
— А чим вони різняться?
— Коляди — твори, які написали ченці наприкінці XVIII-го — на початку XIX ст. у Почаєві. «Бог предвічний», «Нова радість стала», «Рахиле, Рахиле» і десятки інших стали народними, але їх створили монахи. А колядки здебільшого присвячені господарю чи господині, дівчині чи парубку. Переважають мотиви, пов’язані з господарською діяльністю, достатком.
— А коли з’явилося таке явище, як різдвяний вертеп?
— У ХІХ ст. Цим дуже добре займався Іван Франко, у нього є кілька праць про це. А до того у нас був ляльковий вертеп — шопка. Він поділявся на два яруси і прийшов зі Західної Європи. В нижній частині грали світські сценки, а у горішній — релігійні.
— То вертеп ми швидше запозичили?
— Той ляльковий вертеп — це однозначно, а вже той, що дійові особи ходять, — на його основі. Він виник автономно в Україні. Змінювалася кількість персонажів, учасників, сюжети тощо. Основна лінія була така, що народився Ісус Христос, була зірка, за якою прийшли волхви, і намагаються зашкодити Йому і тим, хто Його опікує. Цікаво, що в сучасному вертепі, чи в вертепі, що був 100 років тому, є мінімальна кількість дохристиянських звичаїв. Адже це була вже театралізована розвага, що мала на меті звеселити, привітати та повідомити про подію. Вертеп виконував мобілізаційну суть, давав чітко зрозуміти, хто є хто. На основі протиставлення були українці, вороги, євреї, могли бути поляки. Це призвело до заборони. Але колядників не дуже переслідували, коли ходили в радянський період. Натомість вертеп — так, навіть були випадки, що вертепників розстрілювали.
— Традиція маланкування, що побутує на Покутті, Буковині, вочевидь, має якісь південні впливи?
— Вона має романські впливи. Перевдягання було властиве для Західної Європи. Учасниками того дійства були лише два переодягнені парубки — Василь і Малан (або Балан) чоловіки. Раніше замість Василя таку функцію мав би виконувати віл.
— Чи є потреба перенесення святкування Різдва на 25 грудня?
— Ми завжди відстаємо на два тижні від римо-католиків, а це — одна з найпоширеніших Церков у світі. Логічно відмовитися від юліанського календаря і прийняли григоріанський, за яким живе весь світ. Але Московський патріархат це гальмує. Та якщо наші державні мужі зважаться, то це буде епохальне рішення для східних слов’ян. І якби його прийняли в самій Україні, відбулися б зміни і в інших.

About Author

Meest-Online