Новини для українців всього свту

Thursday, Jul. 29, 2021

Мелітта Якаб: «Якщо не відчуєте покращення у якості надання послуг, то ми погано робимо свою роботу»

Автор:

|

Березень 17, 2016

|

Рубрика:

Мелітта Якаб: «Якщо не відчуєте покращення у якості надання послуг, то ми погано робимо свою роботу»

Мелітта Якаб

Мелітта Якаб, головний економіст із питань охорони здоров’я барселонського офісу Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), працює з Україною лише півтора року. Але зізнається: все, що вона бачить в нашій державі, їй дуже знайоме. Вона допомагала реформувати медицину в Молдові, Казахстані, Киргизстані та Таджикистані, відтак теперішня ситуація в Україні їй дуже нагадує проблеми, з якими вже мали справи уряди інших країн.

В усьому має бути баланс
— Про які помилки пострадянських країн нам варто пам’ятати?
— Загалом їх дві: коли країни заходили надто далеко при реформуванні, і навпаки — коли робили надто мало. У першому випадку країни хотіли позбутися централізації, планування тощо і повністю перейти на ринкові взаємини, запровадивши приватне страхування і приватних надавачів послуг, як у США. Таким шляхом пішли деякі країни з кавказького реґіону. Але там залишився високий рівень платежів «із кишені», деяким групам людей важко отримати медичну допомогу.
Та й людина не завжди може правильно визначити, отримує вона кваліфіковану допомогу, чи ні. Адже «купує» цю послугу з огляду на те, що може побачити — обладнання і стан самої лікарні. Це часто призводить до «медичної гонки озброєнь» — медичні заклади починають активно інвестувати у дороге обладнання та дорогі відновлювальні роботи, аби привабити більше пацієнтів. Але це не обов’язково гарантує якісну клінічну медичну допомогу. Зате підвищує вартість системи.
Візьмімо Сінґапур. Уряд дуже вірить у ринок і конкуренцію, намагаються робити так, аби лікарні дуже конкурували між собою. Та навіть там були змушені визнати, що сама конкуренція не гарантує низьких цін у системі охорони здоров’я, тому уряд має втручатися. В усьому має бути баланс: деякі речі уряди роблять справді добре, а щось інше треба делегувати ринку.
В Україні пропонується створити державну агенцію, яка закуповуватиме послуги в реґіонах. Постачальники послуг (медичні заклади) можуть заходити на цей ринок та укладати контракти з цією національною агенцією.
Друга помилка — коли уряди не роблять достатньо багато. У Киргизстані запровадили такого національного закупівельника послуг, і все інше, що зараз пропонується в Україні — плату за окремого пацієнта і платежі на основі пролікованих випадків. Але Міністерство фінансів Киргизстану залишилися працювати за старою філософією. Вони вважали, що лікарні мають продовжувати працювати за детальними рядками бюджету, що призвело до конфлікту між новими ініціативами та старими правилами.
Уявіть, що лікарня має автономію. І каже, що надаватиме послуги за новими правилами для 10 тис. людей. Міністерство охорони здоров’я (МОЗ) каже: самі вирішуйте, як ви будете надавати послуги — наймати ще одну медсестру чи лікаря, купувати авто, аби їздити по домівках тощо. Ця лікарня йде у казначейство. А там їй кажуть: а який у вас штат працівників, які у них зарплати, скільки плануєте купити ліків? Коли лікарні казали, що хочуть купити авто, щоб лікарі могли їздити на дім, казначейство не могло цього зробити. У результаті багато з того, що ми планували, не реалізувалося, бо ми не мали достатньо гнучкості в межах системи.
— Які бачите ризики при проведенні реформи в Україні?
— Перший ризик — не надання автономії постачальникам медичних послуг. Бо тоді вони не зможуть їх надавати. Другий ризик — контроль за створенням цієї національної агенції. Більшість європейських країн мають такий інститут. Є багато способів формування бюджету цієї агенції, але у її руках буде зосереджено приблизно 10 % бюджету країни. Це — величезні фінансові ризики. Треба бути певним, що ці гроші розподіляються правильно, прозоро, що кожна копійка, яка туди надходить, відстежується. А якщо цю агенцію очолять не дуже хороші люди? Один із варіантів — коли ця агенція дуже близька до МОЗ, по суті, є його департаментом. Її директора призначає міністр. У такому випадку МОЗ розробляє стратегію, а агенція її втілює. Інший варіант — коли ця агенція незалежна і створюється як державна, у неї є Наглядова рада, яка призначає та звільняє директора. Це — модель, яка працює в Естонії. Я не знаю, який варіант є найкращим для України, тому працюємо над різними.

Фальшиве відчуття безпеки і правильного лікування
— Коли я почула про формат «гроші ходять за пацієнтом», то одразу пригадала історію з ваучерами для учнів у школах Грузії. Деякі школи там були дуже переповнені, тоді як у віддалених гірських районах були змушені закритися. Тут може виникнути схожа ситуація, коли деякі лікарні не матимуть пацієнтів, тоді як інші будуть переповнені…
— Важливо розуміти, що у форматі «гроші ходять за пацієнтом» людина не отримує їх на руки. Насправді йдеться про те, що ми знаємо, куди ви йдете, й оплачуємо ваше лікування. Лікарня нам звітує, що ви прийшли до неї і, приміром, народили дитину. Тоді ми заплатимо цій лікарні за пологи. Цей механізм покаже, куди людям подобається йти, аби отримати лікування.
— Тоді що робити з тим, що деякі заклади не матимуть достатньо грошей, а інші навпаки — не зможуть впоратись із роботою?
— У США було дуже багато досліджень про помилки лікарів. Там з’ясували, що «кількість має значення». Якщо лікарі бачать замало прикладів певної хвороби, то вони погано вміють її лікувати. Якщо лікарня працює лише з двома випадками раку на рік, імовірність того, що вона зможе його добре діагностувати і пролікувати, —дуже мала. Це ще помітніше в хірургії: якщо лікар не робить операції дуже часто, його результати будуть не такими хорошими, як у лікаря, котрий це робить тричі на день. Тепер подумайте про лікарні на десять ліжок. Це — дуже малий об’єм допомоги, яку вони мають надавати. Відтак задля безпеки пацієнтів краще поїхати у віддаленішу лікарню, але в якій цих операцій робиться більше. Бо лікарня поблизу може давати фальшиве відчуття безпеки та правильного лікування. Якщо лікарня надає меншу кількість послуг, з нею не укладають контракт на надання цих конкретно послуг. Тому спостерігається рух від маленьких лікарень.

Прибрати неформальні платежі за медпрепарати
— Чи робили ви розрахунки, яку кількість лікарень треба буде закрити і скількох лікарів, медсестр звільнити?
— Не думаю, що зараз взагалі йдеться про закриття чи звільнення. Рішення про закриття-відкриття лікарень мають приймати громади. А звільнення лікарів я бачила лише в кількох країнах, і не думаю, що Україна може собі це дозволити. Багато лікарів виїхали за кордон і є лікарні, де лікарів бракує.
— В Україні є велика частка грошей, які пацієнти платять лікарям у кишеню за надання певної послуги…
— Такі платежі існують у країнах Центральної Європи. Та й у моїй рідній країні, Угорщині, пацієнти іноді доплачують постачальникам медичних послуг. Але в Україні ви платите не лише лікарю чи медсестрі, ви ще й маєте купити ліки. У ВООЗ ми використовуємо для цього термін «неформальні платежі». Дехто називає це формою корупції, ми так не робимо, бо ця хвороба — неефективність системи охорони здоров’я, коли недостатньо коштів виділяється на оплату праці персоналу і немає достатньо коштів на закупівлю ліків.
Перше, що варто зробити — прибрати неформальні платежі за медпрепарати. Це — цілком реалістична мета. Значно важче впоратися з неформальними платежами персоналу, бо це стосується не лише низьких зарплат, але й культури. У багатьох країнах уряд думає так: вони отримують неформальні платежі, тому їм не потрібне підвищення зарплати. Всі це ненавидять — як пацієнти, так і лікарі, але їм доводиться з цим жити.
Є країни, які спробували криміналізувати такі платежі. У Таджикистані прийняли закон, який передбачав, що якщо лікаря впіймають за тим, як він бере неформальні платежі, то він піде до в’язниці. Як тільки таке вчинили з першим же лікарем, було дуже сильне суспільне збурення. Бо якщо уряд не платять лікарям, то як вони можуть так чинити? У Киргизстані лікарям підняли зарплати, щоб вони не отримували неформальних платежів. У результаті зросли й суми неформальних платежів. Я дуже песимістична стосовно того, що ви можете щось із цим зробити. Але, сподіваюся, з часом ми зможемо повернутися до цього питання.
— Що першим можуть відчути пацієнти при правильному проходженні реформи і коли?
— Першим буде зменшення фінансового навантаження. Ми зараз моніторимо, скільки ліків купують пацієнти при шпиталізації, і гадаю, що якщо реформа запрацює, то більше не треба буде купувати ці ліки. Другим буде покращення у якості надання послуг. Це ви мали б відчути вже років за п’ять. Якщо ні, то ми погано робимо свою роботу.
Розмовляла Галина Титиш, УП

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply