Новини для українців всього свту

Sunday, Nov. 27, 2022

Мейлах Шейхет: «Мій виклик російській пропаґанді — дати їжу українським біженцям»

Автор:

|

Вересень 28, 2022

|

Рубрика:

Мейлах Шейхет: «Мій виклик російській пропаґанді — дати їжу українським біженцям»
Мейлах Шейхет

На дверях одного зі старовинних львівських будинків, що на вулиці Федорова, впадає в око оголошення від єврейської організації зі запрошенням поїсти, якщо ви біженець. Мені охоче відчиняють, запрошують до великої зали, де стоїть підсвічник і лежить Тора. А за кілька хвилин у приміщенні з’являється ребе Мейлах Шейхет, директор Представництва американського об’єднання комітетів для євреїв колишнього СРСР, львівський хасид, який балакає соковитою українською в її галицькому виконанні.

Комуністична система стравлювала українців та євреїв
— Ви — хасид, який до певної міри розриває шаблони. Живете у Львові, товаришуєте з українськими націоналістами. Ви виняток із правил?
— Я не є винятком із правил. Лишень повертаю ті вагомі позитивні сторінки наших взаємин, які існували до комуністичної навали і до нацизму. Адже життя в Україні — це була смачна зупа, в якій кожен продукт додавав смаку. Наші стосунки з українцями на Галичині були завжди гармонійними. У суботу нам не можна розпалювати вогонь. Тож узимку сусіди-християни приходили розпалювати вогонь, аби в хаті чи в синагозі було тепло. Натомість коли були християнські свята, ми могли працювати, щось робити для християн. Єврейська традиція передбачає: якщо для нас щось зробили, треба віддячити. Й юдеї пригощали християн смаколиками, що готували на свої свята. І коли я розпочав громадську та просвітницьку діяльність, то зустрічав християн, які казали, що вони і досі пам’ятають смак тих страв і тих напоїв, що ними пригощали. У людей, які з віком втрачали блиск в очах, з’являлися посмішка та радість, з якою вони про це згадували. Це смаки дитинства і спогади про наше співжиття. Ми виросли в комуністичній системі, коли різні етноси стравлювала ідеологія зверхності та приниження самобутності. Але ми це долали, бо єврейська традиція не розглядає людей за вірою, вона сприймає їх за їхньою людяністю.
— А як знаменитий інтернаціоналізм СРСР?
— Комуністична система лише декларативно була інтернаціональною, а насправді розшаровувала людей. І ми це відчували, бачили, що це не істина. Ми знали, що є норма приймання в інститути для юдеїв, так само знали, що в школах була дуже запекла дезінформація про український визвольний руху і події, що відбувалися під час війни. І коли я почав займатися громадською діяльністю, то взяв собі за мету зрозуміти рівень та причини розмежування між нами. В дитинстві це зрозуміти було дуже складно з тими галстуками, піонерами та жовтенятами. Тому мій власний інтелектуальний і духовний пошук посприяли моєму зближенню з українськими патріотами. Я розумію націоналістів, для мене вони близькі тим, що я також націоналіст. Бо як для мене важливе відродження єврейських традицій в Україні, так їхня мета — відродити ідентичність українського народу.
— Ваші опоненти кажуть, що євреї пішли в УПА тому, що рятувалися від німецьких нацистів…
— Якби УПА діяла такі само, як німецькі нацисти, то євреї туди не пішли б. УПА боролася за волю та незалежність. Я зростав на Галичині, вивчав долю та шлях Романа Шухевича, його нетривалу угоду з нацистами. Після червоного терору та відступу радянської армії німці пообіцяли їм вишкіл для будівництва своєї держави. Але вже 1942 року він розірвав угоду з німецькими нацистами, наражаючи себе на смертельну кару, коли зрозумів, що німці обдурили український визвольний рух. На жаль, в деяких реґіонах досі працюють старі стереотипи, продуковані радянською пропаґандистською машиною. А ми, щоб могли себе називати «вільними українськими юдеями», маємо знати і свої традиції, і українську історію та культуру. Я все це знав, бо виріс у релігійній сім’ї. А релігійність — це чистота, яка відкриває очі: що старшим я ставав, то ставав розумнішим.

Дати їжу всім без винятку
— Ваша організація зараз годує біженців. Як зараз відбувається ця робота?
— До нас щодня приходять півтори-дві сотні людей. Ми про них дбаємо так, як про себе. Коли я починав цю роботу, то мій наставник — видатний рабин із Лондона, сказав: «Мейлаху, ти берешся за ту роботу, це дуже відповідально. А пам’ятай, маєш їх годувати так, як ти годуєш єврейську громаду, з такою самою якістю». Дуже тяжко було все організувати, не можу вам передати. Наглядати за тим, коли до нас у приміщення приходять люди. Ми їх годуємо тією їжею, яку самі їмо.
— А як люди дізнаються про вас?
— На вулиці є оголошення, що вони можуть у нас їсти, то вони потім один одному переказують. Зараз це люди з Маріуполя, Харкова, Луганська, Донецька, Сіверодонецька.
— Як вам здається, вони вже інакше сприймають українську ідею, коли поруч із вами?
— Вони з радістю беруть подаруночки, сприймають. На День Незалежности ми робили жовто-блакитні тістечка, всім дуже сподобалося. Тут залишаються ті, хто люблять Україну. Вони й не їдуть. Зараз можна вільно виїхати, а не виїжджають.
— А який день війни був для вас найважчим?
— Це коли ми прокинулися і дізналися, що Росія таки напала. Бо ми вірили, що там усе ж може перемогти якийсь здоровий глузд. І то було велике розчарування. Стали думати, як далі жити. Найкраще було, коли одразу відбувся зв’язок із керівництвом моєї організації, і ми взялися думати, як допомогти Україні. Одразу почали збирати гроші. В цей час звучали російські рефрени одурення мас, мовляв, українці — націоналісти, їх треба зачистити. А я вирішив зробити такий виклик. Бо вважав: найбільш мирний спосіб дати антиукраїнським пропаґандистам ляпаса та показати їхню брехню — дати їжу всім без винятку. Щоб біженці, які покинули свої обійстя, приїхали до Львова і тут відчули добро. Тому ми почали програму харчування біженців.
— Чи змінюється інерція сприймати нашу країну як антисемітську на Заході?
— Змінюється, бо робиться багато. По-перше, відбулося єднання проукраїнських сил на Заході. Я давав численні інтерв’ю західним медіа. Це мій постійний і безперервний діалог зі світом. Кажу: неправда, що українські націоналісти — небезпека. Кажу, що націоналісти надзвичайно орієнтовані на мир і злагоду. У нас немає з ними жодних конфліктів. Хіба може хтось заборонити людині відроджувати свою ідентичність? Це їхнє право. Хто має право це заперечувати? Навпаки, ми повинні їм допомагати в цьому. Ще запитують: «А ви не боїтеся ходити по вулиці?». Кажу: «Ні. Я йду по вулиці як традиційно одягнений юдей, і зустрічні вітають мене словами: шолом. Люди дуже добре знають єврейські традиції. Багато з них були в Ізраїлі, працювали, в гості їздили, радянських стереотипів тут немає. Це радянська влада нас сварила, бо їм треба було, щоб ми були посварені, а вони, щоб домінували.

Джерело знань і виховання
— Незабаром — річниця Бабиного Яру. До війни це була дуже глибока проблема і конфлікт суспільства. Ви за який проєкт — державний чи приватний?
— Оскільки питання Голокосту в Україні є надзвичайно важливим для правильної оцінки минулого та мирного майбуття, вважаю цей проєкт надзвичайно важливим. А з огляду на цю війну, коли російська пропаґанда поширила так багато стереотипів проти України, що не відповідають дійсності, це підтвердження того, що всі вболівання та страхи щодо запропонованого меморіалу Бабиного Яру були виправдані. І зараз ми бачимо прояви, всі страхи могли бути втілені. Ми боялися, що через викривлення причин, впровадження і наслідків Голокосту цей проєкт стане джерелом протистояння між нашими народами. А це недобре. Це був злочин проти людства. Й якби не німецька нацистська ідеологія, Бабин Яр і траґедія Голокосту в Україні не сталися б, адже в Україні не було мотивів, які могли будь-яким чином призвести до такої траґедії. Тому музей мав давати знання про те, що саме сталося, і відповідати на запитання: чому це сталося й які наслідки. Також важливо пояснювати: якби цього не сталося, світ був би кращим, ніж він є, бо Голокостом і війною німецькі нацисти знищили унікальний людський матеріал. Музей — це джерело знань, джерело виховання, музей несе дуже велику гуманітарну функцію, навантаження. І тому це має бути державний музей, під повним контролем держави та громадськості, аби не слугував антиукраїнським, антидержавним інтересам. Правда лікує й є наснагою на справедливе майбуття. Тому наша організація все робила б для того, щоби, по-перше, відкоригувати місце розташування музею, виокремивши територію сусіднього єврейського кладовища. І щоб після комплексної експертизи була створена програма музею, який би став джерелом порозуміння й єднання. Ми разом пережили Голокост не для того, щоб тицяти один на одного пальцем, як цього хочуть наші вороги. А для того, щоб порозумітися, аби такого вже ніколи не було на українській землі. Бо і не сталося б, якби не чужорідні інтереси. Так теперішній проєкт є нелегітимним, невідповідний законам і волі громадськості України. Він втілювався через те, що насмикали певних персоналій із цілого світу, які вболівають за власний імідж, але не вболівають за імідж ідеї поєднання наших народів перед обличчям руйнівних сил деморалізації суспільного життя, що досі триває.
Розмовляла Лана Самохвалова, «Укрінформ»

Як повідомляв «Міст», біженців із України селять на круїзних лайнерах.

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply