Новини для українців всього свту

Wednesday, May. 18, 2022

Марина Ер Горбач: «Військові воюють на кордоні, а ми — за камерою»

Автор:

|

Лютий 25, 2022

|

Рубрика:

Марина Ер Горбач: «Військові воюють на кордоні, а ми — за камерою»
Марина Ер Горбач

Українська режисерка Марина Ер Горбач отримала нагороду американського кінофестивалю «Санденс» за найкращу режисерську роботу над фільмом «Клондайк».
— Про що чи про кого ця стрічка?
— За фабулою — це фільм про родину, яка чекає на першу дитину. Ірка і Толік живуть майже на кордоні України та Росії, у с. Грабове, на місці авіакатастрофи літака рейсу МН17. Якщо ж говорити про «нутро» картини, то це моя особиста боротьба з власними страхами. Попри те, що вже тривалий час я живу у Стамбулі, дуже сильно емоційно прив’язана до подій в Україні. Й якось спіймала себе на думці, що мені стало дуже страшно за свою родину, друзів, близьких. Постійний страх переповнював настільки, що треба було його кудись виплеснути. Вихід — створити кіно. «Клондайк» — жіночий погляд на події і мій особистий протест.
— Коли фільм був готовий, позбулися цього страху?
— Насправді це сталося ще на початку зйомок, коли мене оточила енергійна молодь. Військові воюють на кордоні, а ми — за камерою. Відчуття спільноти, яка може реалізувати велику справу, надає мені сміливості в реалізації своїх задумів. Також надихає, коли живеш на одній хвилі з поколінням, яке попри війну прагне і створює мистецькі продукти. Це акумулює бажання промотувати Україну. Мені завжди цікаво говорити про силу спротиву України, ніж про те, як ми боїмося сусідню державу, яка постійно намагається нас принизити, нападає та маніпулює.
— Цікава деталь: дата вашого дня народження — 17 липня — збіглася з датою збиття літака. Чи це вплинуло на щось?
— Дата народження вплинула на те, що я постійно спостерігала цього дня за інформаційним простором. Спершу було величезна увага до траґедії МН17, та потім її ставало все менше й менше. Коли сталася траґедія, війна в Україні зазвучала у геополітичному просторі, бо для багатьох у світі до того вона була локальною проблемою. Увага до України посилюється лише тоді, коли з’являється загроза міжнародній спільноті. Страх Європи, що вони можуть стати сусідами з Російською Федерацією (РФ), акумулює їхню увагу до України.
— Чому вирішили назвати фільм так само, як американський серіал?
— Через назву маємо можливість комунікувати, особливо з міжнародною авдиторією про індустріальну складову Донбасу. Про місцеве населення та завойовників, підіймати питання корінних народів. Зізнаюся, в мене є ще й неофіційна версія такої назви фільму: так називається одна комп’ютерна гра, за мотивами якої в фільмі є епізод.
— Чи претендує «Клондайк» на точність відображення реальності?
— Ми намагалися бути максимально прискіпливим щодо візуалізації фактів, наративів, пов’язаних із траґедією МН17. Так, у нас було багато документального матеріалу, який ми не використали, але через те, що суд іще триває. Проте такі обмеження у фільмі реалізувались у творчі рішення того, як примусити глядача ввімкнути свою уяву, долучитись до емоцій і переживати історію живих. Це було свідоме рішення. Українська авдиторія, яка більше розуміє контекст, зчитає для себе ці образи, а міжнародна буде питати: що там відбулося, намагатися назвати речі своїми іменами. До речі, для мене було важливо, що після показу на «Санденсі», критики, (які не є ані проукраїнськими, ані проросійськими), у рецензіях написали саме слово war, а не conflict. Цей висновок глядач зробив сам для себе.
— Від українських режисерів можна почути, що зараз тренд на нові обличчя у серіалах і кіно, мовляв, шукають немедійних акторів. Ви теж шукали таких?
— Насамперед я шукала своїх героїв. У мене не було жодних обмежень — медійні актори чи ні. Режисер у пошуку свого ідеального касту, як звір — він уважно ходить по лісу і на нюх намагається знайти тих, хто зможе втілити його задум. Нам потрібні наші актори — з певною пластикою, великим спектром можливостей та акторською дисципліною.
— Погляд жінки-режисера зазвичай має інший ракурс на тему війни…
— Це правда. І міжнародна авдиторія це теж зчитує. Були особисті повідомлення з подякою, що фільм не смакує естетику війни. Я ж ставила собі режисерське завдання зробити фільм проти війни, насилля, військової аґресії, і при цьому не промотувати війну як явище, не переводити смерть в візуальний атракціон. За відгуками, здається, нам це вдалося.
— Якщо сприймати цей фільм як певний інструмент у гібридній війні, яким чином його використовувати на свою користь?
— По-перше, це покази для фестивальної авдиторії, яка цікавиться мистецтвом і політикою, вона самостійно зробить висновки. Вважаю, що «Клондайк» дуже вчасно потрапив у контекст — глядачі «Санденсу», «Берлінале» й інших фестивалів, де вранці читають новини про українсько-російський кордон, а ввечері дивлячись кіно — ніби потрапляють на бекстейдж цих новин. І ніхто з екрану їм не каже, це герой і антигерой, а показують — ось родина, яка живе своїми блоками життя, у які вриваються траґічні події. У фіналі фільму глядач самостійно можете дати назву цим подіям.
— Нагорода на «Санденсі» за найкращу режисерську роботу міжнародної програми World Cinema Dramatic Competition вплине на прокат фільму?
— Нагорода — це увага до фільму, отже, й до теми, яка зараз дуже актуальна.
— Коли український глядач побачить «Клондайк» у кінотеатрі?
— Я би вже була готова показати фільм в Україні, але є певна ієрархія показів авторського кіно. Спершу — на престижних міжнародних фестивалях. Було б влучно, якщо у кінотеатрах фільм показали восени. У липні буде річниця катастрофи MH17, тому шукатимемо можливість зробити окремий показ ближче до цієї дати. Я б дуже хотіла, щоб на «Клондайк» прийшла його авдиторія, бо це ще і фільм, зроблений із великої подяки тим, хто не втомлюється боротися за свої принципи.
Розмовляла Ірина Голіздра, УП

Як повідомляв «Міст», два українські фільми отримали призи на «Санденсі».

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply