Новини для українців всього свту

Thursday, Jun. 24, 2021

Маркіян Камиш: «Зона — центр тяжіння, навколо якого ми всі обертаємося»

Автор:

|

Травень 23, 2021

|

Рубрика:

Маркіян Камиш: «Зона — центр тяжіння, навколо якого ми всі обертаємося»
Маркіян Камиш

Площа Чорнобильської зони відчуження — понад дві з половиною тисячі кілометрів. У розумінні більшості з нас — це забруднена і заборонена для вільного доступу територія. Для невеликої ж кількості вона стала популярним туристичним об’єктом, куди курсують одноденні автобусні тури. Про поезію та магнетизм цього місця розповів український письменник Маркіян Камиш, котрий регулярно пішки відвідує Чорнобиль, аби в ньому знову з’являлася його поезія.
— Ви народилися через два роки після Чорнобильської катастрофи, в згодом стали нелегальним сталкером Чорнобиля і здійснили масу експедицій у зону?
— Я народився восени 1988-го, через рік після того, як мій батько востаннє їздив у зону як ліквідатор. Для мене це надзвичайно персональна історія. Слово «Чорнобиль» — одне з перших, яке запам’ятав у житті. До батька в гості приходили інші ліквідатори, я чув їхні кухонні балачки. Мені було роки три. Вони обговорюють аварію, я тиняюся поруч, не усвідомлюю теми, тільки чую слово «Чорнобиль» і думаю, що це щось хороше: люди збираються разом ввечері й їм добре.
— В романі «Оформляндія або прогулянка в Зону» у вас є цікавий момент про те, що ліквідатори виконали свою справу і пішли, отримавши свої дози, проблеми зі здоров’ям і рак, а їхні діти отримали право задурно їздити таборами і тавро «чорнобилець»…
— Один зі спогадів про школу — моє жовте посвідчення «чорнобильця» й як мене за нього цькують. У молодшій школі ми скидалися на шкільні обіди — і «чорнобильці» платили менше. Я з небагатої сім’ї, але через те, що здавав менше на ці обіди, мене зневажали та ненавиділи. Це ніщо порівняно зі ставленням до людей, котрих евакуювали з Прип’яті у 1980-ті рр., до них часто ставилися, як до прокажених. Але навіть у 1990-ті тавро «чорнобилець» залишалося тавром. Та й зона — центр тяжіння, навколо якого ми всі обертаємося. Хто потрапив на орбіту, там і залишиться. Зона як ніщо дарує внутрішню тишу, безцінну під градом новин. З тієї тиші проростає наснага, як із закинутих човнів виростають щогли дерев і широкі вітрила крон. Я вдарився у лаконізацію, став писати вірші. Вони почали приходити зненацька. Зараз вірю, що поезія — довершена форма вираження зони.
— Несподіване натхнення?
— Мої літературні стосунки зі зоною стислися до віршів. Я писатиму їх і надалі. Хоча про саму зону наразі писатиму. Збірка «Оформляндія. Чормет. Ряска» ніби підводить підсумок мого емоційного дослідження зони, але у віршах я повертаюся туди знову. І колись ще засяду за великий роман про Чорнобиль.
— Коли ви кажете, що вас заворожує краса, йдеться про природу, чи все ж і про індустріальну красу?
— Люблю гул станцій автоматичного контролю радіації, скрегіт лапок птахів, що сідають на битий фарфор ЛЕПівських «чашок» (ЛЕП — лінія електропередач. — Ред.), настирливий писк радіометра і шкряботіння білки, яка видирається на стіну прип’ятської висотки. Я зневажаю забобони, але в зоні свідомо створюю масив ритуалів, бо вони маркують простір, перетворюючи його на дім. І чим більше ходиш, тим більше хочеться цих ритуалів створювати: привалюватися в тих само місцях, обходити закинуте тими самими маршрутами, повторювати і зациклювати. В есхатологічній істерії епохи й атмосфері постійної тривоги це повторення дарує ілюзію стабільності та «розряджає» психіку, а фітоциди соснового лісу довершують справу.
— Чи бували у вас сутички з поліцією?
— Поліція там поводиться адекватно. Хлопці охороняють зону не від сталкерів із фотоапаратами, а від браконьєрів. Я загалом у Зоні не залишаю надписів, але 2018-го вирішив привести в Прип’ять неймовірного українського художника Гамлета Зінківського.
— Якого преса називає українським Бенксі?
— Ми дісталися до Прип’яті, він намалював на стіні Палацу культури «Енергетик» свої прекрасні, лаконічні дао. Та потім його роботу замалювали: на стінах будівлі палацу з’явилося багато каракулів, тож замалювали все.
— Нічого собі…
— Те саме і з нелегалами. В Чорнобильській зоні я б залишив лише піші тури. Адже вони потребують часу, дають можливість відчути зону і вчать цінувати Прип’ять. Поважати її у особливій формі: з пієтетом, але без пафосу.
— Мені здається, що автобусні тури в Чорнобиль користуються більшою популярністю в іноземців, ніж у самих українців…
— Людина отримає глибші враження, якщо поряд буде гід, закоханий у Чорнобиль. А піша форма пізнання зони — унікальний український культурний феномен, достойний внесення в реєстри нематеріальної культурної спадщини. Звісно, зона — забруднена радіацією територія, яка потребує спеціального контролю та статусу, але напрямок руху мені очевидний.
— Там, мабуть, багато тих, хто живе постійно?
— Зі самоселами оптимально контактувати офіційним шляхом. Якщо у вас етнографічна експедиція, краще замовити приватний тур. Я також давно хотів написати книжку про мародерів зони. Виникло бажання цей феномен зафіксувати, бо взагалі немає матеріалу про металюг. Зараз навіть шкодую, що не зробив тоді репортажу, а потім думаю, що так навіть на краще — робить мою повість «Чормет» унікальнішою та ціннішою.
— А велика спільнота нелегальних дослідників Чорнобиля в Україні?
— Я ніколи про нелегальське комьюніті не писав, мене цікавить зовсім інше. «Оформляндія» і «Ряска» — це про мандрівку всередину себе, до «Амазонки Полісся». Про ескапізм нещасливця-невдахи, котрий мандрує на кордон Ойкумени, де живуть дракони, закінчуються географічні мапи й починається Ельдорадо.
— Те, що ви зараз зробили павзу в мандрівках, означає, що ви щось у собі знайшли?
— Зараз ходжу кілька разів на рік, заради поезії. Це допомагає в роботі над новим романом «Хазяїн». Сподіваюся, що моє видавництво «Нора-Друк» захоче його видати. Історія абсолютного невдахи про екологію та корупцію, дві наші одвічні проблеми. А якщо карантин не закінчиться ще десять років, в Україні я все одно буду щасливим.
— З чого порадите починати знайомство з вашими творами?
— «Оформляндія. Чормет. Ряска» — зріз темної сторони Зони. Ця книга найкраще підсумовує все, що я писав про зону. Вона в авторській редакції. Книжку можна було зробити втричі товщою, але це якраз випадок, коли роки досліджень Зони вміщені в найкоротшу форму. Нічого зайвого.
Як повідомляв «Міст», у Чорнобильському реакторі відновились ядерні реакції.
Розмовляла Любов Базів, «Укрінформ»

About Author

Meest-Online