Новини для українців всього свту

Tuesday, Jan. 25, 2022

Максим Кріпак: «Моє правило по життю — не здаватися раніше часу»

Автор:

|

Грудень 29, 2021

|

Рубрика:

Максим Кріпак: «Моє правило по життю — не здаватися раніше часу»
Максим Кріпак

26-річний харків’янин Максим Кріпак — найтитулованіший плавець Паралімпіади-2020 у Токіо (Японія) і перший такий із України: в його активі сім медалей — п’ять золотих, одна срібна й одна бронзова.
— То з чого все почалося?
— Коли мені було шість років, мама Валентина Василівна і тато Сергій Олександрович відвели мене до басейну Харківського політехнічного інституту. Мета була простою — зміцнення здоров’я: одна нога у мене від народження відставала у розвитку. Хлопчиком я свою хворобу зовсім не відчував. Тоді вже вмів плавати, тому в басейні у мене справи відразу пішли добре, я почав швидко випереджати однолітків, і мене прийняли до школи олімпійського резерву. Спершу все було добре, швидко опановував різні стилі, але у 12 років почали даватися взнаки порушення, пов’язані з ногою. Потім до них додалися порушення, пов’язані з хребтом, а для плавця це має дуже велике значення, особливо при плаванні в стилі батерфляй. Я опинився на роздоріжжі: продовжувати плавати, залишаючись в олімпійському резерві, хоча навантаження було дуже великим за відсутності перспектив, чи перейти в паралімпійський спорт? Переміг здоровий глузд.
— Без образи на життя?
— Я до всіх життєвих обставин ставлюся по-філософськи. Є моменти, які можна змінити, та є й інші… Я вибрав свій шлях, і не пошкодував.
— Рекорди або медалі не падають з неба. Що потрібно особисто від вас?
— Бажання перемогти, і не важливо, йдеш на медаль чи на рекорд. До того ж рекорд — це одне, а медаль — інше. Рекорди можна ставити і на проміжних запливах, а золоту медаль дають лише у фінальному запливі. І тут кожна секунда — на вагу золота. Якщо є рекорд, твоє ім’я залишиться у таблиці рекордів на все життя, якщо ні — то ні. Пам’ятаю свій перший світовий рекорд на Паралімпіаді в Ріо-де-Жанейро (Бразилія): 50 м вільним стилем проплив за 23,33 с. Є й інші світові рекорди, вже на Паралімпіаді в Токіо: 100 м дельфіном або батерфляєм — 54,15 с, 100 м на спині — 57,19 с, 100 м вільним стилем — 50,64 с, 400 м вільним стилем — 3:59,62 хв., 200 м комплексним плаванням — 2:05,68 хв. На доріжці в басейні іншої мети бути не може. Якщо такого бажання немає, треба йти.
— Це вже психологічна проблема?
— Це вирішується індивідуально. Проблеми вибору шляху бувають у кожної людини, не важливо, чим вона займається.
— А ким би ви хотіли стати, якби не були спортсменом?
— Може, займався би бізнесом, як мій батько. Адже підприємництво — теж спорт, те саме змагання серед конкурентів, те саме бажання перемогти. Але все є, гадаю, великий спорт мене не відпустить. Коли настане час, ймовірно, займуся тренерською роботою. І це вже на все життя.
— Ви — людина перемоги. А поразки бували?
— Звісно, як і в кожного спортсмена. Ціла купа. Правда, не катастрофічні. В основному, проплив не з тією швидкістю. У 17 років поразка або застій відчувалися гостріше. Тепер допомагає життєва філософія, мій девіз — не здаватися раніше часу. Як налаштуватися на перемогу? Треба менше витрачати емоцій перед будь-якою важливою справою.
— Хто для вас є взірцем у плаванні?
— З дитинства і до сьогодні найвидатнішим плавцем для мене залишається американський спортсмен Майкл Фелпс — 23-разовий олімпійський чемпіон, 26-разовий чемпіон світу в 50-метровому басейні, рекордсмен світу, плавав однаково швидко всіма стилями.
— У США створюють умови для спортсменів…
— Я захоплююся Фелпсом, а не Сполученими Штатами. Я українець, живу в Україні і нікуди не збираюся їхати. Коли в Токіо на честь моєї перемоги піднімали український прапор і звучав гімн України, відчував гордість і готовність досягти нових успіхів — для себе, для своєї країни. Звання Героя України сприйняв як аванс, до себе звик ставитися критично, щоразу думаю, що міг би проплисти і краще. Зараз зрозумів, що можу більше зробити на підтримку паралімпійського руху. Дуже хочу, щоб в Україні були створені найкращі умови для паралімпійців.
— Як проводите вільний час, адже й у рекордсменів бувають хвилини відпочинку?
— Бувають, але добре відпочивається лише після напруженої праці: тренування двічі на день по дві години — це як щоденне змагання. Мені для відновлення сил вистачає сім-вісім годин сну. Харчуюся здоровою їжею. Молодіжні тусовки не по мені, але є друзі. Серед них — плавець Максим Веракса, бронзовий призер Паралімпіади-2020, який посів третє місце на дистанції 50 м вільним стилем серед спортсменів із вадами зору, він у свої 37 років — восьмиразовий паралімпійський чемпіон. Спілкуюся також з однокласниками, однокурсниками по Харківському державному вищому училищу фізичної культури та Харківській державній академії фізкультури і спорту. Хорошу книжку теж не омину, особливо психологічні сюжети, бо книги вчать життя. У мене не так багато улюблених книг як у мами, вона за фахом вчителька початкових класів, і все життя збирає книги, за що її дуже поважаю. Соціальні мережі? Не фанат. Я мало розповідаю про себе і за славою не женуся. Іншого гобі, крім плавання, не маю. Особисте життя? На те воно й особисте, що нікого не стосується. Гроші? А куди без них? Я як паралімпієць заробляю на життя тим, що мені вдається найкраще. Чи розбагатів? Скажу коротко: досі живу з батьками і своя квартира наразі в планах. Моральні цінності? Нагадую, що моя мама — вчителька, і мене виховали на найкращих прикладах порядності і поваги до людей. Це допомагає протистояти тому, що ще заважає нам жити. Віра? Вірю в те, що добро завжди переможе зло. Чи заздрять моїм успіхам? Ніколи не відчував. У нашому середовищі є лише здорова конкуренція. Ми змагаємося у басейні, а вийшли з води — друзі.
— Що для вас люди з обмеженими можливостями?
— Фізичні можливості можуть бути обмеженими, але у духовному плані — це люди з необмеженими можливостями. Потрібно лише вірити в себе і намагатися довести, що ти чогось вартий.
Розмовляла Світлана Лігостаєва, «Укрінформ»

Як повідомляв «Міст», Володимир Зеленський присвоїв Максиму Кріпаку звання Героя України.

About Author

Meest-Online