Новини для українців всього свту

Wednesday, Apr. 14, 2021

Катерина Крива: «Рік тому ми б не повірили, що будемо такі щасливі»

Автор:

|

Квітень 09, 2021

|

Рубрика:

Катерина Крива: «Рік тому ми б не повірили, що будемо такі щасливі»
Катерина Крива

Катерина Крива — майстер спорту України з карате, учасниця Європейських ігор-2015, найкраща каратистка України за підсумками травня 2017 року та неодноразова призеркою етапів Premier League. Karate 1.
— Нещодавно ви повернулися зі Стамбула (Туреччина), де відбувся перший великий турнір цього року — Karate 1 Premier League Instanbul. У підсумку стали п’ятою. Це найкращий результат серед українців. 2016-го і 2018 року ви були срібною та бронзовою призеркою цих змагань. Чому не вдалося повторити медальні успіхи?
— Ми дуже старались, але я трішки не так налаштувалася на «бронзовий» фінал. Десь трохи перегоріла і давно стартів не було. Все залежить від настрою, а тут щось пішло не так, як планували.
— Ви змагалися з тими суперницями, які були тут на етапі вже десь попередньо?
— Атож. З двома змагалася: з туркенею (це моя давня подружка, ми з нею завжди зустрічаємось) і з іранкою (з нею билися за «бронзу»). З останньою зустрічалася 2018-го в Австрії, в нас там був трохи інший рахунок, 2:2, але за хантеєм (перемога за рішенням суддів) вона перемогла. Також були ще дівчата з Польщі й Азербайджану, — з ними тут билася вперше.
— Як налаштовуєтесь на поєдинки з суперницями, з якими вже зустрічались?
— Щоразу по-новому і щоразу налаштовуюся тільки на перемогу. Проти каратистки з Туреччини в нас вже напрацьована така певна тактика і на цьому турнірі дещо і вдалося. Звісно, не все, бо я їй програла, але вже більше її відчуваю і думаю, що наступного разу буде краще.
— Маєте певний ритуал перед поєдинками?
— Та ні, нічого такого немає. Головне добре розім’ятися… Хоча, таки є! Тренер завжди з мене сміється. Я люблю добре порозминатися і буквально за п’ять хвилин до того, як будуть вишиковувати категорію, люблю прилягти і подрімати. Не дуже подрімати, але так вимкнутися трошки. Тоді заспокоююсь і мені це допомагає. Хіба це можна назвати ритуалом.
— Це перші ваші міжнародні змагання від початку карантину. Як відчуття знову вийти на татам битися?
— Відчуття просто неймовірні! Ми спілкувались у команді, що рік тому не повірили б, що будемо такі щасливі, що приїхали нарешті на змагання, вийшли на татам. Це дуже класно і дуже бракує тих емоцій, переживань. Тому надіємось, що скоро все закінчиться і все буде, як завжди, бо ми за цим реально сумуємо.
— А крім цих міжнародних стартів були у вас якісь національні змагання?
— Лише в жовтні 2020-го чемпіонат України й усе. Спершу ми взагалі навіть не тренувалися, вже влітку нам почали дещо дозволяти і тоді стали тренуватися.
— Як підтримували форму, коли не мали змоги тренуватися?
— Вдома різними фізичними вправами: кросова підготовка, пробіжки, це й усе. Хоча спершу, коли тільки почався карантин, то переважно всі відпочивали, бо до того був дуже насичений графік: змагання за змаганнями. Й уже потім почали втягуватися.
— Для більшості спортсменів мрія — це Олімпійські ігри. Карате — не було олімпійським видом спорту до 2016 року. Чому обрали саме його?
— Це просто моє! Насправді багато таких чинників, чому вибрала його, починаючи з того, що в нашому містечку не було дуже великого вибору, куди піти. Я починала займатися і легкою атлетикою, але там за станом здоров’я не змогла продовжувати. Потім зустріла свого першого тренера, пішла на тренування, мені сподобалось, бо тренування класні та ритмічні, хороша команда і тренер. Це була така якась перша любов.
— Зараз це вже олімпійський вид спорту. Чи має вже наша команда іменні олімпійські ліцензії в карате?
— Є одна ліцензія в одеситки Анджеліки Терлюги. Це об’єднана категорія — моя й її, і вона в нашій категорії вже отримала ліцензію за рейтинґовими балами, наступні ліцензії ще чекаємо. Незабаром у Парижі має бути відбірко вий турнір, прем’єр-ліґа, в якій також будуть нараховувати рейтинґові бали, тож побачимо. Сподіваюсь, що ще кілька ліцензій у нас буде.
— Дуже часто спортсмени, котрі беруть участь в Олімпійських іграх, набивають собі татуювання у вигляді олімпійських кілець. У вас таке тату вже є. Що будете бити, коли потрапите на Олімпіаду?
— А це вже секрет. Коли потраплю, тоді щось іще доб’ю.
— Ви зараз тренуєте діток. Як починали свою кар’єру тренера й яку вікову категорію тренуєте?
— Мене запросили тренувати в клуб, я погодилась. Треную діток із п’яти-шести років. Найстарші в мене зараз мають 12 рочків. Спершу було дуже важко і зараз таке буває, але це досить цікаво і дає які позитивні емоції та сили, якось перемикаю себе.
— А де саме тренуєте?
— У Львові на базі загальноосвітньої школи № 50. Там є спортивна зала, в якій і проводимо тренування. Раніше ще їздила в с. Розвадів за 30 км від Львова, але вже десь два роки туди не їжджу. Туди їздить інший тренер.
— Що є найскладнішим у роботі дитячого тренера?
— Напевне це те, коли найменші тільки приходять і їх треба привчити до дисципліни. Хоча насправді, для цього потрібно тільки трохи часу і тоді все добре. Але загалом це — складна робота, бо ми відповідаємо і за здоров’я, і за результат. Адже хочеться, щоб діти не просто займалися фізкультурою, але й досягли високих результатів. Тому завжди потрібно працювати над собою та вдосконалюватися як тренер.
— Пригадуєте ви свої перші змагання на міжнародному рівні?
— Ще б пак! Це ми їздили до Чехії і дуже добре запам’ятала, що в мене постійно тоді випадала капа і мені давали попередження, через що й програла. Потім отримала від тренера на горіхи. Хоча ця перша поїздка була дуже класною. Дуже гарна Прага і незабутні емоції.
— А загалом любите подорожувати? Скільки країн уже відвідали?
— Дуже люблю. Кількість країн точно не пам’ятаю, хоча ми з дівчатами якось сиділи і виписували собі в нотатках, то я налічила приблизно 28 країн. Їх багато, тому інколи навіть забувається, що ти там був.
— Це завдяки спорту відвідали стільки країн?
— Аякже, це все змагання. Просто так ще нікуди не їздила.
— Ви часто кажете, що Львів — ваше улюблене місто. Чому?
— Тому, як чому я вибрала карате. Воно в серці. Це неможливо пояснити. Тут якась особлива атмосфера, привітні та хороші люди, красива архітектура.
— Чого хочете добитися в спорті?
— Високих результатів! Чемпіонат Європи і чемпіонат світу попереду. Хочеться взяти медаль на цих змаганнях. Попереду ще дуже багато планів. Серед них і Європейські ігри ще, і Всесвітні. Однак зараз мені вже аж страшно щось думати наперед.
— Хто чи що є вашим мотиватором?
— Мотиватор — це насамперед у нашій голові. Якщо маєш якусь мету, тебе ніщо не зможе зупинити. А люди, котрі надихають та підтримують, це мої учні, батьки та рідні.
— Якби не карате, який був би вид спорту?
— Не знаю. Настільний теніс мені дуже подобається, я їздила зі школи на різні змагання. Легка атлетика також подобається. Фехтування цікаве, чимось подібне до карате. Тому, мабуть, воно.
Розмовляла Василина Чих, «Вголос»

Як повідомляв «Міст», на етапі Прем’єр-ліги Karate 1 у Стамбулі Ризван Талібов виборов «срібло», а Анжеліка Терлюга — «бронзу».

About Author

Meest-Online