Новини для українців всього свту

Tuesday, Mar. 2, 2021

Івона Лобан: «Мрія, яка стала місією та справою життя»

Автор:

|

Лютий 03, 2021

|

Рубрика:

Івона Лобан: «Мрія, яка стала місією та справою життя»
Івона Лобан

Колись вона хотіла виїхати зі Львова до Нью-Йорка, однак тепер радіє, що залишилася в Україні й у рідному місті Лева. Івона Лобан — дизайнерка, громадська активістка й авторка культурно-мистецьких проєктів «Під Зорею Пінзеля» та «Натхненні Пінзелем», справжній янгол-охоронець костелу в Годовиці Пустомитівського району Львівської області.

Спокій, благодать і казкова атмосфера
— Завдяки вашій активності та наполегливості костел у Годовиці став відомим місцем на мапі Львівщини. Як зародилася ідея проводити у цьому мальовничому куточку культурно-мистецькі заходи задля привернення уваги до порятунку храму?
— Мене надихнула книга Галини Вдовиченко «Пів’яблука». Це історія про чотирьох товаришок, котрі знайшли сувенір, виготовлений майстром, — дерев’яне яблуко Пінзеля. Коли ж воно потрапляло до кожної з героїнь, то її життя змінювалося на краще. Так Галина Вдовиченко надихнула нас із товаришками на подорож і в лютому 2017 року я ознайомилася з Годовицею. І моє життя змінилося на краще, з’явилася ідея запустити культурно-мистецький проєкт. Власне у Годовиці, крім фотозйомки, відзняли й відеоролик про мою колекцію одягу «Пінзель. Львів. Бароко» та посіли призове місце у світовому конкурсі. Задля привернення уваги до порятунку костелу у Годовиці вже відбулося чимало культурно-мистецьких заходів. Дедалі більше людей таким чином дізнавалися про Годовицю і приїздили сюди. Наша активна діяльність таки дала результат, тож щиро дякую всім, хто долучався! Прагнула, щоб влада почула, і влада таки почула, аби костел у Годовиці був у списках на відновлення. Треба стукати, і двері таки відчинять.
— Порятунок костелу — мрія, місія, справа життя?
— Це мрія, яка стала місією та справою життя. Це мрія, яка не дає відступити ані кроку назад. Це мрія з вірою, що зберегти костел у Годовиці — місія здійсненна. Хто ж, як не ми? Роблю те, що вмію, і так, як це бачу.
— Яким було перше враження про Годовицю взимку 2017-го?
— Це місце, де спокій, благодать і казкова атмосфера. Опинившись у храмі, побачила красу фресок, які зачарували. Так, храм перебуває в аварійному стані, але це місце не залишило байдужим. У Годовиці є особлива енергетика. Це місце, куди хочеш повертатися.

Возницький — гордість України
— Сусідня Польща дбайливо ставляться до пам’яток архітектури і пишається ними. Там колосальні суми вкладені у збереження та реставрацію перлин архітектури, зокрема, й кошти Європейського Союзу. Який іноземний досвід можна запозичити?
— Ще в докарантинні часи я їздила за кордон на конференції, аби перейняти досвід, що й як тамтешні інституції роблять задля збереження пам’яток архітектури. В Європі збереження пам’яток архітектури перебуває на дуже високому рівні. Й у Грузії, до якої також полюбили мандрувати українці, до пам’яток архітектури також дуже шанобливе ставлення. На жаль, Україні до такого наразі ще далеко. Україна має такі пам’ятки архітектури, яких не мають інші. Утім, за кордоном уміють творити леґенди, розкручують це, привертають увагу туристів і продають любов до своєї країни у доброму розумінні. Вони пишаються своєю країною, і через культурні пам’ятки, доглянуті та збережені, туристи починають їх шанувати, любити та мандрувати до них. Українці ж чомусь краще знають пам’ятки Італії чи Іспанії, ніж України, зокрема, Львівщини. До карантину багато українців подорожували за кордон, ніж Україною. Є й такі, хто по десять разів їздили в Італію, проте жодного разу не мандрували рідною Львівщиною. Громадяни інших держав пишаються перлинами своїх країн, а українці чомусь ні. Ось такі маємо парадокси. Я б дуже хотіла, аби й ми, українці, так пишалися своїм! Це наш Свірж, це наша Годовиця, це наші Поморяни. Наші перлини — справжні. Маємо плекати любов до свого, українського.
— Як же подолати, даруйте, цю нелюбов українців до свого? Що потрібно робити, аби наші громадяни пишалися українськими перлинами та хотіли мандрувати замками, палацами та костелами вдома?
— Лише власним прикладом і любов’ю до свого, українського. Ініціативи та культурно-мистецькі проєкти запалюють. Згадаймо, як розпочинався волонтерський рух в Україні, зокрема, під час Революції гідності, і на початку війни на сході держави. Бути волонтером і допомагати — тепер це норма. А скільки ми знаємо на Львівщині волонтерів і благодійників, які допомагають хворим діточкам. Велика їм подяка. Шана волонтерам, котрі підставили плече медикам у час пандемії. Ось так ініціативи небайдужих переростають у справи, які власним прикладом дедалі більше об’єднують однодумців. Де десять — там сто однодумців, де сотні — там тисячі. Аналогічно і з порятунком пам’яток архітектури. Є громадські активісти, котрим не байдуже, які гуртують навколо себе і крок за кроком йдуть до мети. Тож не питаймося, що Україна зробила для нас. Питаймося, що ми зробили для України. Вірю, що наш досвід стане прикладом для інших, яким небайдуже. Вірю, що ми запалюємо інших людей змінювати у тій чи іншій сферах.
— Як би ви презентували костел у Годовиці, аби українці хотіли відвідати цю перлину?
— Костел Всіх Святих — це лише 12 км від Львова хорошою трасою. Це дуже мальовниче, затишне та неймовірне місце. Тут чудовий природний ландшафт. Костел у Годовиці розташований поруч із красивим озером. Храм звів відомий архітектор Бернард Меретин, творець собору Святого Юра у Львові. У костелі був вівтар, скульптури якого виконав геніальний Іоан-Георгій Пінзель. Його називають одним із найвідоміших вівтарів Пінзеля. Сім скульптур із Годовицького вівтаря (їх врятував Борис Возницький) 2012-го підкорили Францію — стали центром експозиції Пінзеля у Луврі. Зараз ці скульптури у Львові в музеї на площі Митній. Цей костел — український Нотр-Дам де Парі. В обох храмах сталася пожежа. 1974 року під час пожежі згорів дах костелу у Годовиці та невдовзі завалився. Вже кілька десятків років унікальні та красиві фрески відомого художника Олександра Ролінського, які він виконав наприкінці XVIII ст., перебувають просто неба, але зберегли неймовірні кольори.
— А ви зналися з Борисом Григоровичем?
— На жаль, ні. Борис Григорович Возницький — гордість України! Людина-леґенда і справжній янгол-охоронець замків, палаців і храмів. Дякую йому за все збережене. Якби я його знала — я була б найщасливішою людиною.

Концесія — добрий шлях
— Хто стукає, тому відчиняють…
— Так, треба стукати, і двері таки відчинять. І праці, і зусиль, і терпіння, і віри потрібно чимало. Багато дверей були зачинені, але були й відчинені двері. Я не втомлювалася далі йти і стукати. За ці роки писала листи до міністерств і відомств, обласних посадовців, мала зустрічі з чиновниками. Почуваюся локомотивом, який вказував напрямок, організовував і гуртував навколо ідеї людей. Люди готові об’єднуватися, і це добре. У Годовицю приїздили Юрій Холод, заступник керівника Львівщини, а тепер заступник голови Львівської обласної ради, Наталія Табака, керівниця управління туризму Львівської обласної державної адміністрації (ЛОДА). У мене вже давно був задум, аби за участі низки департаментів та управлінь ЛОДА провести круглий стіл. Тішилася, що мій задум втілився, коли посадовці приїхали в Годовицю, і ми на місці все докладно обговорили під час зустрічі. Тішуся, що Годовицю внесли в офіційний реєстр туристичних пам’яток Львівщини. Екскурсоводам тут є що показати і що розказати туристам. Костел у Годовиці вистояв під час воєн. І ми маємо врятувати храм, аби він не був зруйнований на 30-му році Незалежності України. Костел зараз без даху, склепінь, руйнується під дощем, снігом і вітром. Значиться як «пам’ятка національного значення в аварійному стані». Боляче, коли така перлина може загинути на наших очах. Дай, Боже, аби до збереження та реставрації костелу залучили найкращих фахівців.
— А ви за концесію чи проти?
— У світі, де є чіткі закони, пам’ятки архітектури захищені законом, а концесія — добрий шлях. В Україні наразі з цим складно. Тут потрібно думати, аби не нашкодити пам’яткам архітектури. Чомусь у нас пишуть одне, згодом влада змінюється і стає вже зовсім інше. Так неправильно, і так не можна. Я за концесію, але якщо всі кроки — згідно зі законом, і коли все чітко прописано. Так, як це є в Польщі.
— Кому б ви хотіли подякувати, що нарешті крига скресла і є поступ у збереженні унікального костелу?
— Кожній людині, котра долучалася за ці роки до наших культурно-мистецьких проєктів. Дякую всім за кожну краплину, адже разом — це сила. Дякую журналістам. Дякую всім, хто повірив, вклав свій час і натхнення.
Розмовляла Ірина Цицак, «Львівська пошта»

About Author

Meest-Online