Новини для українців всього свту

Saturday, Jul. 24, 2021

Іван Гоменюк: «У Галичині нікого не примушували, ні українців, ні поляків»

Автор:

|

Червень 16, 2021

|

Рубрика:

Іван Гоменюк: «У Галичині нікого не примушували, ні українців, ні поляків»
Іван Гоменюк

Як і коли галицькі русини усвідомили себе українцями та до чого тут Габсбурґи, розповідає Іван Гоменюк, автор книжки про історію Австро-Угорщини.
— Мапа Центрально-Східної Європи й досі визначена існуванням Австро-Угорщини. Водночас, коли Галичина відійшла до її складу, то Марія-Терезія плакала, але брала ці території. Чому?
— Бо вважала поділ Речі Посполитої несправедливим. Запросини Російської імперії і Прусського королівства до поділу Речі Посполитої для Відня були реверансом з боку прусського Фрідріха за те, що він свого часу забрав Верхню Сілезію, хоча обіцяв Марії-Терезії захищати її інтереси згідно з обіцянкою, яку дав її батькові. Тож у Габсбурґів не було вибору, вони мусили погодитися, інакше Пруссія і Росія поділили б Річ Посполиту між собою. Це був нерівноцінний надважок, адже Королівство Угорщина свого часу претендувало на Галичину і титул короля Галичини та Лодомерії. Це не було перше знайомство Габсбурґів із українцями, адже Закарпаття належало Габсбурґам унаслідок довгих війн із Трансільванським князівством. А потім і Буковина.
— Чи була Галичина станом на кінець XVIII ст. цілісною структурою?
— Я би не сказав, що українська східна Галичина тоді відрізнялася від західної, суто польської. А для Габсбурґів це був єдиний реґіон, що мав по Збручу чіткий кордон із Російською імперією. Ще не було відомо про нафту, але була галицька сіль, був ліс, але богемського лісу було цілком достатньо для Габсбурґів. Для Габсбурґів це був тягар, хоча вони весь час нарощували свою територіальну експансію. Габсбурґи не були надто успішними у військовому плані, але були вмілими у союзах, дипломатії та шлюбах.
— І прийняли опіку над Галичиною…
— Це був абсолютно відсталий, регресивний край, в якому мало поширена освіта, а охорона здоров’я існувала лише при дворах магнатів. Звісно, в містах були аптеки, лікарі, але це не було поширено. І Габсбурґи присилають своїх урядовців, інженерів, військових, які починають будувати дороги, відкривати шпиталі, розвивати загальну освіту. Але якщо Марія-Терезія була поміркованою, консервативною і намагалася йти еволюційним шляхом, то її син Йосиф, був революціонером. Він вважав, що ні Церква, ні шляхта, ні магнати, зокрема, угорські, які чинили опір будь-яким суспільним змінам, не повинні заважати монарху. Габсбурґи сприймали свою владу як тягар, але вони несли його з гідністю, опікуватися своїми підданими, як батьки дітьми. Вони вимагають від підданих військової повинності, податків, але взамін вибудовували патронатні стосунки. Це поширилося й на Галичину.
— Українці Галичини наприкінці XVIII ст. перебували на початку політичного чи національного самоусвідомлення, хоча еліти не було. Як її виплекали?
— Завдяки інструментам, які дали Габсбурґи, і значною мірою тому, що треба було протистояти полякам. Габсбурґи — монархи, які пам’ятали своїх предків і розмовляли з тими, хто має статус. Чому вони говорили з поляками чи угорцями? Бо в українців не було з ким говорити. Аж потім з’явився Андрей Шептицький.
Зароджуються якісь контакти, в другій половині ХІХ ст. починаються активні контакти між інтелігенцією, поїздки і фінансування з Наддніпрянщини — Єлизавета Милорадович, тітка Скоропадського.
— Російська пропаґанда запевняє, що українців вигадали в австрійському генштабі…
— Дуже люблю цей міт! Уявляю, як генштаб вигадує 300 тис. українських пісень. Всі про щось пишуть. Я, наприклад, знайшов брошуру, видану 1912-го чи 1913 року у Львові. Польський автор пише: «Відень, схаменися! Українців придумав російський генштаб, щоб визволити Австрію». Треба пояснення. Етнографічні мапи й австрійського, і російського генштабів фіксують єдиний масив. Інша річ — військові мапи, за ними треба воювати, їм треба розуміти, в яке село зайдуть, як до них поставиться місцеве населення. І російський генштаб, й австрійський фіксують, що це одне етнографічне море незалежно від Збруча.
— А як етнографічне море стає нацією?
— Подвижницька праця, та сама «Просвіта» з читальнями, бібліотеками. Інтелігенція йде в народ і просвічує його, що ви не просто бойки, чи гуцули, чи тутейші, ви — українці, ось вам книжки. Перша суто українська спортивна організація «Січ» була створена на козацькій основі, хоча її створив галичанин Кирило Трильовський. Українці думають, що вони унікальні і що в інших було не так. У поляків було ще гірше, бо вони були поділені між трьома імперіями.
— Наскільки Відень намагався зіткнути лобами українців і поляків?
— Ця теза дуже популярна в нашій історіографії, та я з нею не згоден. З того, що читав, Відень навпаки, намагався заспокоїти: що вам іще треба? Українцям — «Просвіта»? Гаразд! Полякам — академія? Гаразд! Українці претендують на кафедру у Львівському університеті? А де ваші викладачі? Газети? Без проблем, але знайдіть собі гроші.
— Існує певна розірваність між Галичиною і Буковиною, Закарпаттям…
— Галичина і Буковина були представлені в Рейхстазі як окремі адміністративні одиниці, а Угорське королівство в складі імперії було суцільним, там не було різниці — Закарпаття, Словаччина чи Трансільванія. Угорці все переводили на угорську мову, уніфікували, адже виявили, що етнічних угорців там менше половини. Решта — українці, словаки та хорвати. В Галичині нікого не примушували, ні українців, ні поляків. Але якщо хочеш служити імперії, вивчай німецьку мову — і тобі відкритий шлях.
— Водночас на Галичину ласо дивилися і східні сусіди — Російська імперія. Як виник москвофільський, а пізніше русофільський рух?
— Росіяни сприймали ці землі як спадок Рюриковичів. Вони ніби продовжували справу Івана Калити. Амбіції були ж не тільки на Галичину, а й на Варшаву, яка раніше була у складі Російської імперії. І на Фінляндію, яка ніколи не була під Рюриковичами. Але насправді причини були тривіальні — економічні. Галицька нафта. Галичина — європейська Каліфорнія. Бакинська нафта наприкінці ХІХ ст. ще не отримала розвитку.
— Тобто нафта, а не бажання викоренити мазепинський дух?
— Та не було мазепинського духу. Коли з’явилися «Січ», «Сокіл», люди ходили під синьо-жовтими прапорами з портретами Шевченка, а в Москві вирішили, що мазепинський рух.
— Навіщо галицькі українці ставали москвофілами?
— Ними ставали ще рутени-русини, які не вважали себе українцями. Поштовх значною мірою з’явився з образи на Відень. Після придушення угорського повстання Відень домовився з угорцями та поляками. Натомість українці не отримали нічого: Головну руську раду ліквідовували, газети позакривали. І русинські провідники заявили, що нас одурили. І тут як Пилип з конопель вискакує чортик російської дипломатії, який каже: то йдіть до нас. Вам потрібні гроші — ось субсидія на газету, на організацію, створюйте товариства, відкривайте читальню. Виділяють кошти через Міністерство зовнішніх справ, неофіційні збірки через Міністерство внутрішніх справ, особисті пожертви окремих російських аристократів. Підходили до греко-католицьких священників, але не змушували присягати російському царю. Все відбувалося поступово, але диявол ховається в деталях: хочете почитати — ось книжечка, у якій йдеться, що ви один народ від Попрада в Словаччині до Камчатки.
— Тобто такий засяг визнавали?
— Мап російського генштабу вказували, що ця територія — малороси. На мапах німецького генштабу це була Kleine Russe. І територія справді тягнеться від Попрада через Лемківщину та Пряшівщину і далі. На мапах бачимо розмежування між великоросами і малоросами, але для Росії це все елементи російського моря. Росіяни досі згадують, що ми маємо малюнки Нарбута з галицькою галкою та червоно-синіми прапорами королівства Галичина. У селян же була альтернатива: хто перший дійшов — народовці чи москвофіли. І Відень починає розуміти, що москвофільство — це не добре, дає додатковий люфт для українців створювати свої товариства і розвиватися. У Відні збагнули, що це вже питання безпеки. Тому відкрили дорогу для діяльності «Січі» та «Сокола». Хоча всі розуміли, що це не просто фізкультура, а парамілітарна організація.
— Українців називали тірольцями Сходу, а Галичину називаємо українським П’ємонтом: це суперечить між собою?
— Це різні площини. Чому тірольці Сходу? У Тіролі, який від Середньовіччя був під владою Габсбурґів, поширився протестантизм. А Тіроль залишився католицьким, вірним Габсбурґам. Тобто галичан сприймали як відданих престолу. А П’ємонт — це в розумінні національно-культурного розвитку.
— Чи можемо говорити, що Наддніпрянщина, за рахунок ресурсів цю ідею якщо не сформувала, то принаймні без тої допомоги не було б ідеї у руслі українського П’ємонту?
— Того рівня не досягла б, але ідея все одно виникла б.
— Як українцям вдалося захопити Східну Галичину?
— Ті, хто тверезі, мали розуміти, що ці процеси невідворотні — 1918 року ЗУНР, Листопадовий зрив і так далі. Ті, хто розумів, бачили, що ростуть українські амбіції, українці мають поважне представництво у парламенті, відстоюють свої амбіції, створюють леґіон. Із одного боку це було відстоювання себе від польської ідентичності, а також від поглинання москвофільською ідентичністю. Українці збереглися між двох вогнів. І за значної байдужості Відня, якому було головне: не створюйте проблем.
Розмовляв Віталій Ляска, Zaxid.net

Як повідомляв «Міст», «Просвіта» в Арґентині відзначила 96-ту річницю.

About Author

Meest-Online