Новини для українців всього свту

Tuesday, Jun. 15, 2021

Ірина Каптелова: «Це тільки здається, що світле волосся та зелені очі — перепустка на головні ролі»

Автор:

|

Травень 28, 2021

|

Рубрика:

Ірина Каптелова: «Це тільки здається, що світле волосся та зелені очі — перепустка на головні ролі»
Ірина Каптелова

Вона народилася у Дніпропетровську, але успіх знайшла у Китайській Народній Республіці (КНР), адаптувавши своє складне для тамтешніх глядачів ім’я на Ілішу. Як писав «Міст», цього року вийшов новий китайський серіал «Один корабель, один світ», у якому Ірина Каптелова зіграла роль капітана круїзного лайнера.
— Хто ви за освітою, чим займалися в Україні до того, як поїхали в Китай?
— Перший мій диплом — міжнародна журналістика, я закінчила Дніпровський національний університет ім. Олеся Гончара. Під час навчання встигла стажуватися і працювати в засобах інформації, HR, маркетингу і PR, в зовнішній економічній діяльності. Планувала розвивати кар’єру в бізнес-структурах і до КНР зголосилася їхати, щоб розвивати там проєкти великого холдингу, в якому тоді працювала. 2008-го полетіла туди, а за два місяці почалася світова криза і проєкт тимчасово призупинили. Повертатися не стала, взялася шукати роботу в Пекіні, у сфері журналістики, паралельно вивчаючи китайську мову на курсах у Пекінському університеті.
— Як почали зніматися в КНР?
— Почати зніматися в китайському кіно — просто. Практично кожен іноземний студент там пробував хоч раз зніматися в рекламі, чи в масовці. Це гарний додатковий заробіток, та ще й можливість вдосконалювати мову. А я вперше потрапила на зйомки випадково. Коли навчалася на курсах у Пекінському університеті, мені запропонували взяти участь у зйомках реклами. Натомість пообіцяли звільнити від диктантів, які я ненавиділа через те, що не могла запам’ятати ієрогліфи. Мені було 22 роки, поїхала рекламувати крем для відбілювання і була задоволена. Та потім мене знайшли вже зумисне і запропонували попрацювати знову. На третій раз я второпала, що мені подобається на зйомках, що це моє й іншої роботи не хочу.
— Й як із реклами кремів потрапили у велике кіно?
— Поставила перед собою ціль: перейти в категорію професійних акторів. Шукала аґента, відстежувала кастинги, вивчала ринок кіновиробництва. Знадобилися й мої знання: з журналістики — у роботі над сценарієм, з маркетингу — відстеження тенденцій, вивчення цільової авдиторії. Адже це тільки здається, що світле волосся та зелені очі — перепустка на головні ролі в будь-якому китайському блокбастері. А іноземці для них — всі на одне обличчя. Це не анекдот, а сувора реальність. Тому спершу треба багато працювати, щоб завоювати довіру професіоналів, які згодом даватимуть рекомендації та пропонуватимуть вартісні проєкти. А потім ще більше працювати, щоб глядачі впізнавали тебе на екрані й запам’ятали твоє дуже непросте для них ім’я.
— Після якої ролі збагнули, що стали популярною?
— У серіалі «Моя Наташа». Виконавицю головної ролі шукали не лише в КНР, але й за її межами. Я брала участь на загальних підставах. Потім дізналася, що Гао Маньтан, сценарист серіалу, палко підтримав мою кандидатуру. Ми з ним вже працювали раніше разом. І він, один із найпопулярніших драматургів в Китаї, переконав режисера, що я впораюся з роллю й обсягом роботи. Проєкт був масштабний, всі дуже хвилювалися. У мене було понад 800 сцен в образі Наташі. Сценарій: понад 700 тис. ієрогліфів, переклали російською, щоб я могла повністю зануритися в атмосферу історії. Грати потрібно було всі 50 років із життя героїні. Саме тоді я попросила одного приятеля в Україні познайомити мене з Віталієм Малаховим, художнім керівником, режисером театру на Подолі. І опрацьовувала з ним роль щовечора, часто — до глибокої ночі, запитувала по сценарію, прислухалася до рекомендацій. Серіал став надзвичайно популярним. Його й досі, впродовж уже восьми років, транслюють по національних каналах КНР і номінували на TV Drama Awards Made In China. Це азійський аналог премії «Еммі». За роль Наташі я отримала статуетку в номінації «Найкраща іноземна акторка». Це практично безпрецедентна історія, адже в КНР дуже обережно ставляться до популяризації іноземців. Для іноземних акторів у них номінацій немає. А цю вигадали особисто для мене.
— Після цього ваше життя змінилося?
— Мене почали запрошувати без проб, були раді співпрацювати, деякі сценаристи прописували ролі спеціально для мене, з’явилося багато нових головних ролей і навіть фан-клуби. Тепер маю понад 30 готових проєктів, з них понад 20 — головні ролі. Пробувала грати найрізноманітніші жанри: історичні фільми, військові, комедії, бойовики, драми, пригодницькі. Навіть вестерни та вампіри є в біографії. Ще до карантину вийшов серіал «Гаряча дівчина», в якому я граю охоронця-викладача: навчаю нове покоління складнощів професії. Одночасно транслювали серіал для дітей, де моїм напарником був чарівний пес бордер-коллі. Зараз завершується перша посткарантинна прем’єра: серіал «Один корабель, один світ». У мене роль жінки-капітана величезного, третього в світі за величиною, круїзного лайнера на понад 6 тис. осіб. Ми понад два місяці провели на зйомках у відкритому морі. А для моїх сцен у павільйоні Шанхайської кіностудії збудували точну копію капітанського містка, оскільки на справжній капітанський місток відвідувачам вхід суворо заборонений. Цей серіал дуже чекали глядачі, він зараз стабільно утримує перше-друге місце в загальнонаціональному телевізійному рейтинґу в прайм-таймі, а на віртуальних платформах має 1,5 млрд переглядів.
— У КНР велика конкуренція серед іноземних акторів?
— Зараз там уже утворився кістяк професійних іноземних акторів із усього світу. Це різні типажі з глибоким знанням китайської, вони відчувають мову і контексти культури, що дуже важливо для акторської роботи. Я ж, коли 2008 року потрапила в кіноіндустрію, була з-поміж першопрохідців.
— Складно жити в чужій країні, далеко від рідного дому?
— Мені дуже допомагає досвід життя в КНР. Мене повинні зрозуміти ті, хто переїхав в цю країну зі західної культури. Все найнесподіваніше, курйозне, страшне, смішне, безглузде: все, чого навіть неможливо було уявити собі, сталося зі мною за перші роки проживання в цій країні. Відчуття, що світ перевернувся догори цапки й існує за зовсім іншими законами. І складно повірити, що все це відбувається у тому ж вимірі та часі, що і в моєму рідному місті, де мама заварює чай і збирається на роботу. Я доволі довго відчувала себе прибульцем з іншої планети та пройшла через всі грані… ні, не самотності — спілкування зі собою, зі своїм внутрішнім «я», Змогла побачити себе з іншого боку і дуже вдячна за це Китаю. Після всього пережитого, мабуть, мене буде складно налякати чи чимось здивувати.
— Не шкодуєте, що колись змінили своє життя та стали акторкою?
— Дуже приємно, коли люди помічають і поділяють мої почуття й емоції, які були вкладені в роль. Це велика нагорода та фантастична енергія. Тому професія актора — як наркотик, її складно покинути. Їй потрібно віддавати весь свій час, але при цьому вона дає абсолютну свободу.
— Маєте плани на майбутнє?
— Зараз я в Україні. Обговорюю з одним з українських продюсерів новий проєкт. Веду перемовини з аґентом у Лос-Анджелесі. Незабаром планую летіти в КНР: у мене підписані три контракти на головні ролі, які були заморожені через пандемію. Зараз кіновиробництво в Китаї починає потроху відроджуватися, один із проєктів уже знову в роботі.
Раніше «Міст» розповідав про успішну прем’єру в Китаї серіалу з українкою.
Розмовляла Юлія Теплова, УП

About Author

Meest-Online