Новини для українців всього свту

Thursday, Oct. 21, 2021

Ірина Бекешкіна: «Вибори показали: наростає активність меншості та пасивність більшості»

Автор:

|

Листопад 19, 2015

|

Рубрика:

Ірина Бекешкіна: «Вибори показали: наростає активність меншості та пасивність більшості»

Ірина Бекешкіна

Про загальні тенденції виборчих процесів в Україні розповіла Ірина Бекешкіна, директор Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва.

У нас досі нема стабільної партійної системи
— Пані Ірино, останні вибори до органів місцевого самоврядування — це вже які за ліком, у яких ви берете участь як соціолог?
— Як соціолог я брала участь у всіх виборах часів незалежної України. Першим був референдум за незалежність 1 грудня 1991 року. Я була членом соціологічної групи у комісії з підготовки проведення цього референдуму. До речі, тоді у наших керманичів були сумніви, чи проголосують українці за незалежність, хоча соціологи переконували, що все буде гаразд, і підтримка незалежності є навіть у таких реґіонах, як Крим. Чому були сумніви? Гадаю, через те, що на референдумі у березні 1991-го українці проголосували за збереження Радянського Союзу. Так, оновленого СРСР, у складі незалежних, вільних, суверенних там, і всяке інше бла-бла-бла, але ж проголосували. Не так багато часу минуло.
— Й які, на вашу думку, загальні тенденції, загальні висновки з українських виборів останніх двох десятиліть?
— В Україні вибори завжди були різними. Загальні тенденції? У нас досі нема стабільної партійної системи. З політичних партій, які здобували депутатські мандати на перших партійних виборах 1998 року, вже просто нікого не залишилося. Вони зникли, останніми були комуністи. Далі, у нас вибори завжди були змагальними. Причому, на всіх парламентських (маю на увазі партійну складову) і президентських виборах перемагала опозиція. Виняток — президентські вибори 1999 року, друга каденція Кучми, коли вдалося вивести у другий тур комуніста Симоненка. На всіх інших, повторюю, перемагала опозиція. Вибори завжди нагадували такий собі аукціон обіцянок. Голосували за тих, хто обіцяв дати більше. Обіцяли, але дати не могли, навіть якби щиро цього хотіли. Народ розчаровувався і наступного разу голосував за опозицію. Потім — знову розчарування і знову голосування вже за наступну опозицію.
— Колись це мусить закінчитися — голосування за нездійсненні обіцянки?
— Сподіваюся! Скажімо, дуже потішило те, що на цих місцевих виборах кияни практично повністю проігнорували захмарні обіцянки Думчева та його «Руху за реформи».
— Ви кажете, що на парламентських виборах завжди перемагала опозиція. Однак чому після цього чинна влада утримувала свої позиції?
— Для цього були мажоритарні округи. Абсолютна більшість депутатів-мажоритарників завжди приєднуються до тих, у кого влада. За їхньою допомогою Президент формував Верховну Раду (ВРУ) під себе. На парламентських виборах 2012-го сумарний результат опозиційних партій був вищим за результат Партії реґіонів (ПР), навіть спільно з комуністами, однак за рахунок мажоритарників Янукович і ПР утримували більшість у парламенті.
— Отже, президентська форма правління в Україні заважає сформувати владу тим політичним силам, яка здобувають більшість симпатій на виборах?
— Спроби утвердити порядок, за яким Президента обирали б у парламенті, і він, таким чином, мав би переважно презентаційні функції, у нас були. Але дуже важко провести такі зміни, якщо 80-85 % виборців — проти цього й хочуть обирати Президента всенародно та з величезними повноваженнями. А при демократії не можна робити того, чого не хоче така переважна більшість виборців.

Суспільство стало більш нетерпимим
— Ви вважаєте, що в Україні — демократія?
— При всіх недоліках — так. У нас — країна з недосконалою демократією. Напівдемократія.
— Таке може бути — напівдемократія?
— Може, безумовно. Це називають «гібридним режимом». Різною мірою різні елементи демократії сполучаються. Наша головна проблема — це проблема демократії в бідній країні. Україна зараз, на жаль, бідна країна, навіть якщо порівняти з Польщею. Ми цього до кінця не усвідомлюємо. А у бідній країні закономірно процвітає популізм. Загалом, популізм існує в усіх демократичних країнах, бо треба перемагати на виборах, отже треба обіцяти. Інша справа, що в заможній країні, де існує сильний середній клас, обіцянки — інші. Середньому класу не треба обіцяти, скажімо, субсидії чи інші соціальні виплати.
— Як місцеві вибори 25 жовтня вплинули на політичну ситуацію в країні?
— Важко сказати, по-різному. Є безумовний позитив, що монополії спадкоємців ПР у східних і південних реґіонах уже немає. Є подекуди більшість, але монополії нема. Причому, це — робота суспільства, а не наслідок якихось цілеспрямованих зусиль влади. Суспільство стало більш — я б не сказала свідомим — воно стало більш нетерпимим. Бачимо наростання активності людей. А ця активність буває і позитивною, і негативною. Позитив — діяльність молодих активістів, волонтерів й інших подібних категорій людей. Негатив — активність радикалів. Граната, кинута 31 серпня ц. р. під ВРУ, — це вже за межею допустимого. Але з іншого боку — люди втомлюються. Втома веде до апатії. Тому бачимо і наростання апатії, і пасивності. Наростає активність меншості та пасивність більшості. Звідси — низька явка на минулих виборах.
— До чого це може призвести?
— Це вже залежить від політиків.
— Якщо більшість впадає в апатію, чи не виникне у влади спокуса придушити силою активність меншості?
— Не буде цього. Сила — не на боці влади. Радикалів може підтримати й якась частина пасивних, за ситуацією. Не вийде. Спробував Янукович і що? Коли дійшло до стрілянини, то навіть «беркутівці» все покинули і пішли. Чому Янукович утік? Бо його кинули, не захотіли захищати до кінця. Хто буде вв’язуватися на боці влади проти народу? Це — нереально. Репресії нереальні в нашому суспільстві.

«Не думайте, що там у владі всі — розумні люди»
— Як розцінюєте тиск на Всеукраїнське об’єднання «Свобода»?
— Це — дурість. Не думайте, що там у владі на посадах усі — розумні люди. Позитивного результату це їм не дасть.
— Цей тиск можна вважати причиною відносного успіху «Свободи» на виборах 25 жовтня?
— Можливо, але не головною. Головне — низька явка. У «Свободи» — свій виборець, який обов’язково ходить на вибори, навіть їде на місце реєстрації, якщо працює далеко від дому, і голосує. Якби явка була вищою, то «свободівський» електорат розчинився б, а низька явка збільшила відсоток голосів за «Свободу». Було б, скажімо, 7 %, а не 10 %. А звинувачення «Свободи» тільки ще більше мобілізувало їхній електорат.
— Останні місцеві вибори — це крок у якому напрямку?
— Крок уперед, але в цьому кроці є ряд небезпек, пов’язаних із процесом децентралізації. Там, де сильні громади та проукраїнська реформістська місцева влада, децентралізація дасть дуже багато позитиву. Там, де відбувся реванш старих політичних сил, є певна загроза виникнення, чи, точніше, продовження існування напівфеодальних анклавів, як це було з Донбасом, який, по суті, віддали «на годування» олігархічному клану.
— Але ж тоді децентралізація — це розкол країни?
— Не обов’язково. Наші олігархи все-таки — не ідіоти. Вони розуміють: не буде України — не буде й їх. Тому є все-таки певна межа, яку вони переходити не будуть.
— Але на Донбасі ж перейшли?
— Так, там олігархи загралися. Вони ж там починали. Після падіння Януковича добивалися певної неформальної автономії. Але все вийшло з-під контролю і втрутилася Росія. Тепер вони будуть обережнішими. Ахметов й інші також дуже багато втратили на Донбасі. Тому з проросійськими настроями більше гратися не стануть, проте намагання побудувати феодалізм в окремо взятому реґіоні будуть. Тому треба підтримувати громадянське суспільство — це головне. Ось у Маріуполі, хоч як мало там було громадянських активістів, а вони свого добилися.
— І що їм за це тепер буде?
— Нічого. Не наважаться.
Розмовляв Юрій Сандул, Укрінформ

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply