Новини для українців всього свту

Wednesday, Nov. 30, 2022

Ігор Бокій: «Не має значення де жити, якщо з Україною в серці»

Автор:

|

Жовтень 07, 2022

|

Рубрика:

Ігор Бокій: «Не має значення де жити, якщо з Україною в серці»
Ігор Бокій

Через підступне вторгнення російських військ на нашу землю, уже традиційний Чемпіонат світу (ЧС) із футболу серед українських діаспорних команд цього року відбувся не в Україні, а в Румунії. Про перипетії, перші підсумки та майбутнє цих змагань розповів Ігорем Бокій, президент громадської організації «Нова українська хвиля», голова оргкомітету й автор ідеї проведення ЧС і Всесвітніх діаспорних спортивних ігор Україніада.
— Попередній ЧС із футболу й Україніада відбувалися в Ірпені та Бучі. Які зараз маєте відчуття при згадці про ці міста?
— Це траґедія. Якась незрозуміла карма. Я пам’ятаю ці міста відбудованими, європейськими, з чудовими парками, скверами, спортивними майданчиками, з надзвичайно доброзичливими людьми. І коли оприлюднили інформацію про звірства рашистів, у мене просто розривалося серце, а розум не сприймав. Мені було настільки боляче, прикро, паскудно, адже зруйновано три роки прекрасних спілкувань і спогадів. В Ірпені проводили три попередніх ЧС з футболу, а в Бучі цього року мав відбутися ювілейний, десятий. І все вже було готове. На початку лютого, завдяки Вадиму Гутцайту, міністру молоді та спорту України, ми отримали фінансування на 600 тис. грн. Це дуже серйозна сума. До речі, наші змагання — єдиний діаспорний захід у галузі спорту, культури, науки, який фінансують із державного бюджету. Відбулася ділова розмова з Анатолієм Федоруком, міським головою Бучі, який гарантував всіляку підтримку. Андрій Павелко, президент Української асоціації футболу (УАФ), був готовий забезпечувати якісною нагородною атрибутикою, суддівством. 19 команд мали намір взяти участь. І всю цю роботу розтоптали своїми брудними лаптями мокшанські зайди. Ми розуміли, що в цій біді конче потрібна наша допомога. З футболістами-діаспорянами зібрали певні кошти та намагалися допомагати просто на рівні звичайних громадян Ірпеня і Бучі, і на рівні волонтерських проєктів для відновлення житла. Навіть вставити вікна, двері, відремонтувати дахи напередодні зими — першочергова потреба. Люди мали не замерзнути, а жити.
— Маєте підрахунки зібраних коштів?
— 15 травня в Торонто провели благодійний матч у рамках кубкової гри Онтарійської футбольної ліґи між командами Ukraine United та командою польської громади Olimpia. На цей поєдинок були запрошені генеральні консули двох країн, президенти Конґресу поляків Канади та Конґресу українців Канади, інші поважні гості. Зібрані кошти відправили у Фонд сприяння Збройним силам України. Також під час турніру з міні-футболу до Дня Незалежности України у Міссіссазі, який відбувся 20 серпня, зібрали кошти для допомоги пораненим бійцям, закупівлі необхідного обладнання і транспорту для української армії. Ну, а вже безпосередньо під час ЧС серед українських діаспорних команд у Румунії ми збирали кошти для Бучі й Ірпеня. Загальна сума з цих трьох заходів склала понад 10 тис. CAD.
— Я так зрозумів, що після війни ви б хотіли повернутися в Ірпінь та Бучу і там продовжити діаспорні змагання…
— Авжеж. Правда, особисто не вірю, що це відбудеться в найближчих 10-15 років, бо треба і москаля зупинити, і руйнування дуже серйозні. Був, до речі, варіант проведення ЧС-2022 в Україні. Але спортсмени з Ізраїлю боялися їхати. Я їх розумію — вони живуть у постійній ситуації перманентної війни, знають, що це таке. Інші остерігалися приїжджати, бо назад їх могли не випустити. Окремі хлопці мають і українське громадянство, вони молодші за 60 років. Чесно кажучи, я вже припускав, що цього року ЧС не відбудеться. Але потім стали телефонувати з Польщі, Франції, Чехії. Я розповідав їм про труднощі, особливо у фінансовому вимірі. Адже на проведення чемпіонату потрібно було 100-150 тис. USD. Після такого кошторису хапалися за голову, бо розуміли, що на своєму діаспорному рівні таких витрат не потягнуть. Тоді в мене виникла ідея зателефонувати до футболістів з повіту Марамуреш у Румунії. Капітан команди Іван Добра звів мене з Миколою-Мирославом Петрецьким, президентом Союзу українців Румунії (СУР), єдиним представником українців у румунському парламенті. Він уважно вислухав і сказав: «Проводимо чемпіонат у Румунії».
— Скільки залишалося часу на підготовку?
— У двомісячний термін ми зробили неможливе — зібрали вісім команд (представників Румунії із повітів Марамуреш, Тиміш, Караш-Северiні та Сучава, представників Угорщини, Ізраїлю та дві команди з Польщі). Організація ЧС була на найвищому рівні. Ми жили в чудовому готелі в Бухаресті, мали поживне харчування та комфортабельний транспорт, змагалися на якісних полях Федерації футболу Румунії. Окремо хочу відзначити прекрасне суддівство, до якого не мав жодних претензій. Ще раз хочу подякувати за це Президентові Союзу українців Румунії, співголові Оргкомітету з проведення ЧС Миколі-Мирославу Петрецькому, міністрові спорту Румунії Каролу-Едуарду Новаку, президенту Федерації футболу Румунії Раздвану Бурляну й іншим. Інколи сам дивуюся, що в чужій країні, до якої раніше не мав жодного стосунку, вдалося вийти на державний рівень організації чемпіонату та заслужити розуміння від етнічної нації, що ця справа дуже важлива, коли з’їжджаються українські діаспоряни.
— Мабуть, вагому роль у тому, щоб румуни зрозуміли українців, відіграла війна?
— Звісно. Румунська українська діаспора фактично несправедливо недооцінена. Ми також висловлюємо велику вдячність польському уряду, народові та українській діаспорі в Польщі. Вони першими відкрили кордон, найбільше прийняли українських біженців, але й румунська сторона не пасла задніх. Повіт Марамуреш фактично є сусідою закарпатського міста Солотвино. Й усі, хто втікав од війни, їх зустрічали, розміщували, забезпечували.
— Це перший ЧС серед діаспорних команд не на території України?
— Атож. З одного боку я ним пишаюся, з іншого — було порушено принцип, який ми визначили давним-давно, що раз на рік українці діаспори збираються в Україні. Дай Боже, аби це був останній турнір за її межами. Вже вишикувалася своєрідна черга приймати змагання. Зацікавилися в місті Тростянець на Сумщині, але воно так само зруйноване. Керівники футбольного клубу «Верес» пропонують провести змагання у Рівному. Ще рік тому я мав тривалу розмову з Андрієм Кульчинським, мером Трускавця. У них є де селити спортсменів, але, на жаль, нема жодної відповідної спортивної арени. Моя відповідь була будуйте стадіони, тоді й до вас приїдемо.
— Тернопіль більше не проявляє ініціативи?
— Тернопіль, на жаль, ні, але я все одно віддаю йому належне, що перших п’ять заходів ми провели у Файному місті. Й я хотів би ще раз подякувати і міському голові Сергію Надалу та працівникам управління розвитку спорту та фізичної культури. Але місце проведення майбутнього ЧС із футболу серед українських діаспорних команд буде залежати від ситуації в Україні. Поки війна триватиме, будемо проводити його за кордоном. Де конкретно? Румунія пропонує навіть не змінювати дислокацію. Але я вирішив так: хто першим офіційно звернеться, гарантуватиме високий рівень проведення змагань, відразу ж погоджуся.
— Говоримо про перспективи, а ще не підсумували ювілейний, десятий ЧС…
— Чемпіонами (вдруге поспіль) стала команда Amici («Друзі»), які представляють філію СУР із повіту Марамуреш. Вони здолали у фіналі своїх земляків з повіту Тиміш (срібні призери). Бронзові медалі й відповідний кубок отримали дебютанти змагань, футболісти з польського клубу «Діаспора UA» (м. Бидґощ), які виграли з рахунком 3:0 у двобої за третє місце в позаминулорічного переможця, ізраїльської команди «Фенікс» (Тель-Авів). Найкращим воротарем турніру назвали Івана Анішоряка (Румунія), найкращим бомбардиром — Андрія Ратца (Ізраїль), найкращим гравцем — Андрія Левандовича (Польща). Принагідно хотів би висловити вдячність меценатам: Кредитовій спілці ВСU financial (Канада, Торонто, головна управителька Оксана Процюк), Канадсько-українському імміґраційному центрові (Канада, Торонто, президентка Ірина Корпан, виконавча директорка Людмила Колесниченко), Toronto appliances service LTD (Канада, президент Кристофер Чупіль), Grandma’s healthy food (США, Баффало, президент Андрій Тесленко), Посольству України в Румунії (посол Ігор Прокопчук), Міністерству молоді і спорту України (міністр Вадим Гутцайт), УАФ (президент Андрій Павелко), групі молодих добровольців з СУР, яких очолював Іліє Костел, етнічний румун, але з серцем і душею українця, та багатьом іншим.
— І своїй мамі, яка вірно чекає на сина в Україні, відмовляється їхати до нього в Канаду, але не має жодного стосунку до ЧС з футболу?
— Справді, і мамі, яка все життя була моїм найкращим другом, вчителем, натхненником, порадником, співрозмовником… Але стосовно спорту ви помиляєтесь. Вона, до речі, не пропустила жодного турніру діаспорян. Була присутня і на стадіонах Тернополя, Івано-Франківщини та Київській області. Саме мама першою повідомила, що і ЧС із футболу серед діаспорних команд, і Всесвітні діаспорні спортивні ігри Україніада вже запатентовані в Інституті захисту інтелектуальної власності, і на її тернопільську адресу прийшли офіційні свідоцтва про реєстрацію. Тепер ніхто інший не може присвоїти собі цих змагань. Хоча спроби були і на рівні певних українських державних установ, і на рівні (з дозволу сказати) «діаспорян», які хотіли перехопити ініціативу та привласнити собі вже розкручені змагання. Але з такими я ніколи не мав і не хочу мати нічого спільного, бо Україна має бути в серці, незалежно від того, де ти живеш.
Розмовляв Василь Томин

Як повідомляв «Міст», чемпіонат діаспорян — прояв єдності закордонного українця з рідною землею.

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply