Новини для українців всього свту

Friday, Oct. 22, 2021

Гаррі Каспаров: «Кремль змінив напрямок удару в Україні»

Автор:

|

Листопад 12, 2015

|

Рубрика:

Гаррі Каспаров: «Кремль змінив напрямок удару в Україні»

Гаррі Каспаров

Про нові плани глави Кремля в Україні, завдання, які він вирішує в Сирії, питанні Криму розповів Гарі Каспаров російський опозиційний політик і чемпіон світу з шахів.

Путіну важливо зруйнувати українську державність
— Зараз на Донбасі дотримуються режиму перемир’я, йде відведення озброєнь. Це справді те, чого так довго домагалася Україна, чи просто чергова тактична пауза з боку Кремля?
— Україна домагалася миру з урахуванням відновлення територіальної цілісності країни. А будь-яке замороження конфлікту — це проміжна стадія на шляху відновлення кордону. Й якщо Крим зараз — питання віддаленої перспективи, то ситуація в Донбасі виглядає лише тактичним перепочинком. Просто Кремль змінив напрямок удару. Але немає підстав вважати, що Путін відмовився від своєї стратегічної мети. Просто він, мабуть, дійшов висновку, що ціна продовження війни на Донбасі буде зависокою. Розрахунки на урочисту зустріч російських танків українським населенням за межами Донбасу не виправдалися. Подальше просування було б уже неминуче пов’язане з повномасштабним вторгненням російської армії і, відповідно, дуже великими втратами. Крім того, це було пов’язано з неможливістю маскувати свої дії на Заході, що підірвало б позиції путінського лобі там.
— А як Путін може скористатися таким перепочинком?
— Путін — шпигун, а не військовий. Те, що ми бачимо зараз в Донбасі — продовження повзучої аґресії. Адже ніхто не відмовлявся від контролю над Донбасом. Та й путінська агентура активно діє в різних частинах України. До того ж Путін чекав підсумків виборів, щоб подивитися на новий розклад сил. Тепер він буде готуватися до якогось нового удару. Натомість уся увага російського соціуму, який живе у віртуальній реальності, перемкнулася на Сирію. Україна майже повністю випала з інформаційного простору там. Хоча арешт директора української бібліотеки в Москві показує, що це — не кінець історії.
— Новий удар із боку Путіна буде обов’язково військовим чи подальші події можуть розвиватися в політичній площині?
— Путіну важливо зруйнувати українську державність. Якби він вважав, що це можливо зробити виключно підривними методами, то ними й обмежився б. Але нищівного успіху реваншистських сил не відбулося і критична маса пропутінських настроїв на півдні та сході України більше ніколи досягнута не буде. Тому Путін все одно інспіруватиме військові дії.
— А що завадило продовжити подальше вторгнення до України?
— Дуже велика політична ціна. Наступ у серпні 2014 року призвів до серйозних втрат у російській регулярній армії — мова йде про кілька сотень трун. Навряд чи населення готове сприймати такі жертви як щось необхідне. А великий наступ углиб України спричинив би вже тисячі жертв. Крім того, це остаточно вивело б Путіна у розряд диктаторів і завдало б серйозного удару по путінському лобі в Європі.

Найкраще, що може зробити Україна, — виправитися економічно
— Що має робити українське керівництво, щоб досягти контролю над окупованими територіями?
— Ситуація там не має простого рішення. Україна, крім відкритої аґресії, стикається і з внутрішніми проблемами. Це — функціонуюча демократія з усіма її втратами. І будь-якій демократії дуже важко в період економічної кризи, який пов’язаною і з війною, і високим рівнем корупції, провести необхідні реформи й ефективно протистояти підривній діяльності. Українське керівництво домоглося максимум із того, що можна було зробити. Найкраще, що може зробити Україна, — виправитися економічно. Потрібно створити приклад ефективного функціонування сусідньої держави, дуже близької за всіма параметрами до Росії. Саме це — смерть для путінського режиму.
— Ситуацію в Донбасі часто порівнюють із Придністров’ям. Чи ці два конфлікти схожі?
— Мабуть, тільки в тому, що вони — заморожені. Конфлікти початку 1990-х рр. мали іншу природу — чітку етнічну складову. А на Донбасі її не було. Це вже — конфлікт XXI ст., де чітко присутня зовнішня сила — аґресор. У Придністров’ї, звісно, без такого впливу не обійшлося, але і внутрішній поділ у самій Молдові також був очевидним.
— Чому тема Криму зараз практично зникла з порядку денного міжнародних перемовин? Це свідчить про неможливість його повернення до складу України?
— Кримська тема безпосередньо пов’язана зі зміною путінського режиму. Теми Криму немає тому, що зараз це — безглуздо. Відібрати Крим військовою силою не можна. А тема Донбасу здається актуальнішою та небезпечнішою, бо ситуація там більше впливає на українське життя.

Диктатору потрібна переможна війна
— Щодо Сирії. Вже місяць весь світ спостерігає за діями Путіна в цьому реґіоні…
— Сирійський конфлікт став ще більшою віртуальною реальністю для російського обивателя, котрий дивиться пропагандистські канали, ніж український конфлікт. Та в українському конфлікті було зрозуміло, хто з ким воює. А в сирійському російська пропаганда вийшла на новий рівень заперечення реальності. Російського обивателя переконують, що путінські літаки бомблять позиції «Ісламської держави» (ІД). Це в той час, коли будь-яка людина може подивитися на мапу, і побачити, що основна частина ударів спрямована проти прозахідної опозиції. Завдання Путіна — створити в Сирії ситуацію, коли президент Башар Асад залишився б сам проти ІД, і тоді можна буде сказати: нікого більше не залишилося.
— Але навіщо потрібно було вплутуватися в цей конфлікт?
— Диктатору завжди необхідно бути на переможному марші. А українська кампанія переможним тріумфом не завершена. Звісно, її подали як успіх, але ніякої «Новоросії» від Луганська до Одеси нема й не буде. Був потрібен новий удар. Після того, як стало зрозуміло, що Захід буде захищати Естонію та Латвію як країни НАТО, південний напрямок став для Путіна головним. Диктатору потрібна маленька переможна війна. У Сирії ж є дуже багато «перспективних» варіантів розвитку подій.
— Яких?
— По-перше, Путін демонструє всьому світу, що тих, хто зі мною, я не кидаю. Америка ганебно відступає, Обама кидає напризволяще традиційних американських союзників, і Путін виглядає крутим. Обама сказав: «Асад повинен піти», а Путін сказав: «Асад залишиться». І той залишився. То хто виграв? Путін. Він навіть у Нью-Йорк з’їздив лише для того, щоб показати, що мало не плюнув Обамі в обличчя. А вже наступного дня російські літаки бомбили проамериканську опозицію в Сирії.
Другий варіант полягає у спільних діях із Іраном. Бо ціна на нафту є основоположним фактором російської економіки. Нафта по 50 USD — не прийнятна, бо грошей в Росії залишилося на рік-два. Путіну потрібні нові кошти, а підвищення нафтових цін — головний резерв. Та одного Іраку вже не досить. Тому й напрошується рух на південь, де містяться основні мусульманські святині, — в Саудівську Аравію. Будь-який конфлікт, в який втягується Саудівська Аравія, неминуче призведе до вибухового зростання цін на нафту, бо це —головний нафтовий постачальник у світі.
Наступний фактор — Ізраїль. А це — дуже велика війна. Якщо вдасться втягнути Ізраїль у конфлікт, то весь світовий порядок буде зруйновано. Який Крим чи Донбас, якщо почнуться валитися державні кордони в цілому реґіоні? А диктатор опиниться у виграшній ситуації, бо він реагує швидше, йому не треба морочитися з парламентом, пресою, громадською думкою, він приймає негайне рішення. Хаос є найкомфортнішим операційним середовищем для Путіна.
Ну, й останній фактор — біженці. Куди втікають із Сирії? В Європу. Через це там зростає соціальна напруженість, відповідно, підвищується політична капіталізація ультраправих. А вони — головні союзники Путіна.
— Але ж ліміт можливостей для такої зовнішньої політики — не нескінченний. Як довго він ще може тинятися світом, створюючи нові конфлікти?
— Завдання диктатора — вижити. Він мислить тактичними категоріями, бо скільки йому залишилося — невідомо, та його це і не цікавить. Вижив сьогодні, отже, завтра може з’явитися нова можливість. А, може, ми завтра там все висадимо, і нафта буде по 150 USD, отже, знову гроші з’являться. Завдання ж цивілізованого світу полягає в протиставленні стратегічних планів, які базуються на діючих інститутах, що працюють від одного до іншого президента, проти цих тактичних вивертів диктатур. Але, на жаль, стратегічних планів Захід не має, а позиція Обами — очевидна: досидіти до кінця свого терміну.

Розмовляла Світлана Шереметьєва, «Апостроф»

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply