Новини для українців всього свту

Friday, May. 20, 2022

Філіп Сендс: «Міжнародна система поламана»

Автор:

|

Травень 06, 2022

|

Рубрика:

Філіп Сендс: «Міжнародна система поламана»
Філіп Сендс

Філіп Сендс — поважний британський юрист. Він працював у Міжнародному суді Організації Об’єднаних Націй (ООН) і Європейському суді з прав людини.
— Нещодавно весь світ був шокований фотографіями звірств російських окупантів у Київській області. Якою була ваша перша реакція?
— Я сприймаю події в Україні дуже особисто. Відчуваю, що маю тісний зв’язок, у мене тут з’явилося багато друзів, особливо у Львові. Для мене це інакша історія, ніж у випадку з конфліктами в інших країнах, над якими працюю чи про які знаю. Мені постійно доводиться змушувати себе дистанціюватися. Важливо не дозволяти собі особисто надто занурюватися в події, не дозволяти емоціям узяти гору.
Є чотири типи міжнародних злочинів, із часів Нюрнберзького трибуналу 1945 року. Найдавнішими є воєнні злочини, які існують ще з ХІХ ст. і стосуються значною мірою захисту цивільних від жахів війни. 1945-го визначили злочини проти людяності — систематичні та широко поширені напади на цивільне населення; геноцид — знищення груп людей; і те, що 1945 року назвали злочином проти миру, зараз називають злочином аґресії, тобто розгортання та ведення явно злочинної війни.
Іронічно те, що сам концепт злочинів аґресії запропонував у Нюрнберзі радянський юрист Арон Трайнін. Пізніше він був інтегрований у законодавство СРСР, Білоруської й Української Радянських Соціалістичних Республік. Поняття злочину аґресії і досі існує в законодавстві цих трьох країн. Я працюю над тим, щоб акцентувати увагу саме на ньому. У Нюрнберґу його назвали найвищим злочином. Якби війна не почалася, не було б воєнних злочинів і злочинів проти людяності. Лише цей спосіб дає впевненість у тому, що вдасться дістатися до московської верхівки — Путіна, міністрів закордонних справ, оборони, представників розвідки тощо. Та боюся, щоб не сталося так, що через три-чотири роки у Міжнародному кримінальному суді (МКС) щодо воєнних злочинів і злочинів проти людяності ми побачимо серед підсудних лише воєнних середньої ланки. У той час як головні винуватці успішно уникнуть Гааги. Для мене це було б жахливим результатом.
— Як швидко можуть розпочатися суди щодо воєнних злочинів Російської Федерації (РФ)?
— МКС зараз розслідує воєнні злочини та злочини проти людяності. Це потребує часу. Виклик полягає не лише в тому, щоб довести, що ці злочини були вчинені. Потрібно багато часу, щоб пов’язати злочини з особами, провести проти них слідство, назвати цих осіб, висунути звинувачення та притягнути їх до відповідальності. Потрібно багато доказів, щоб визначити, хто там був, хто вчинив злочин, і хто відповідальний за те, що дозволив злочину статися. Дуже важливо, щоб прокурор зробив усе правильно. Не хотілося б, щоб були звинувачені не ті люди.
Є два рівні. Перший — щодо людей та окремих актів вбивств, які були в Бучі та Маріуполі. Для первинних звинувачень мова йде щонайменше про місяці, якщо не рік чи більше. Паралельно також є розслідування генерального прокурора України, прокурорів у Німеччині, Литві та Польщі. Їх потрібно координувати. Цілком зрозумілим є бажання рухати цей процес якнайшвидше, але важливіше зробити все правильно. Було б жахливо, якби звинувачення висунули, а достатніх доказів немає. Краще дати собі більше часу зараз на те, щоб знайти правильних людей і вагомі докази.
— Тобто Україні легше звинуватити Путіна в аґресії, ніж довести воєнні злочини в Бучі?
— Атож. Ця війна явно злочинна. Бо виправдати війну можна лише тоді, якщо її метою є захист. А в теперішній ситуації це абсурдно, і Рада Безпеки (РБ) ООН вже визначила, що це не той випадок. МКС ухвалив обов’язкове рішення, щоб Росія припинила війну і покинула територію України. Тепер Кремль порушує вже розпорядження Міжнародного суду.
— За яких умов зможемо побачити Путіна на лаві підсудних? Адже, не думаю, що НАТО піде на Москву, або що Путін програє вибори, як президент Югославії Слободан Мілошевич…
— Є дві моделі: Німеччина 1945-го та Сербія 1993-го. В обох випадках була змінена влада, яка потім вирішила, що старий режим сяде на лаву суду. Але якщо повернемося в 1942 рік, коли з’явилася ідея Нюрнберґу і запропонували провести слідство, ніхто не вірив, що це станеться. Ніхто не думав, що на лаві підсудних опиниться Герінґ. 1993-го, коли створено Міжнародний трибунал щодо колишньої Югославії, ніхто не думав, що на лаву підсудних Мілошевич. Але це сталося. Тому ймовірність того, що ми не зможемо дістатись верхівки — це не причина бездіяти. Один із варіантів — це зміни в Росії. Інший варіант — що дехто навколо Путіна можуть сказати: «З нас досить. Ми не хочемо брати в цьому участь». І деякі люди вже покидають Росію.
— Ви представляли Грузію у справі проти РФ. Міжнародний суд ООН відмовився її розглядати. Чи може повторитись той сценарій у випадку України?
— Я так не думаю. Адже теперішні події настільки брутальні і масштабні, що ви вже бачили реакцію деяких міжнародних судів. Рішення по справі Грузії проти РФ 2008-го було жахливим. Було багато тривожних знаків, таких як Південна Осетія, Абхазія, Чечня, Крим. І Захід нічого не зробив. Інституції фактично нічого не зробили. МКС має юрисдикцію над справами з України з 2014 року і фактично нічого не зробив. Потрібно подивитись уважніше на самих себе і запитати себе, наскільки ми, країни Заходу, відповідальні за те, що відправили неправильний сигнал режиму в Кремлі. Чи олігархи, які жили в Лондоні у сприятливих умовах, створених британським урядом. Тож Путін вирішив, що йому вдасться вийти сухим із води. Тепер не вдасться, але Захід несе відповідальність.
— Як може бути створений трибунал і як буде функціонувати?
— Неофіційно юридичні радники п’яти країн співпрацюють із юридичними радниками з України, вивчаючи, як це можна реалізувати. Це не може відбутися через РБ ООН, бо РФ буде перешкоджати. Треба шукати інші шляхи. Перший — угода між Україною та міжнародною організацією (ООН, Європейський Союз, Рада Європи). Таку модель використали в Сьєрра-Леоне та Косово. Другий — угода між Україною й іншими країнами, які готові приєднатись. Спрощує справу те, що обидві моделі мають прецеденти.
В українському законодавстві є положення про злочин аґресії. Це важливо, адже означає, що ви можете делегувати міжнародному механізму розслідувати злочин, вчинений у межах українського закону. Це допоможе українському розслідуванню. І це та модель, що може спрацювати. Можна взяти українське визначення злочину аґресії, скомбінувати його з міжнародним визначенням і створити міжнародну інстанцію, щоб Україна не мусила сама впоратися з цим. Якщо буде політична воля для створення такої інстанції, це можливо.
— Чи вірить українська влада у створення окремого трибуналу? І чи має вона достатню підтримку в цьому?
— Міністр закордонних справ Кулеба і президент Зеленський вірять. Жоден уряд не виступив проти цього. Є чорновий варіант резолюції у Європейському парламенті на підтримку створення спеціального трибуналу. Будуть люди, які скажуть: «Ні, це неможливо». Лемкіну також казали, що геноцид ніколи не буде визначений як злочин. Але це сталося. Тож треба просто зачекати.
— Про які часові рамки може йти мова?
— В мене є побоювання, що зі зміщенням війни з усієї України на її східну частину, увага світу почне розсіюватися. Можуть відбуватися жахливі речі на сході країни, але увага вже не буде такою ж, як коли під обстрілами опинилися Київ, Харків, Чернігів, Львів чи Одеса. Якщо випустити злочин аґресії з фокусу, увага перемкнеться на солдатів і командирів, а увага до людей у Москві буде зменшуватися. В певний момент, можливо, росіяни скажуть: гаразд, завершимо війну, але за умови припинення розслідувань за міжнародні злочини. РФ та Україна можуть припинити розслідування в Україні. Можуть призупинити створення окремого трибуналу. Але вони не можуть зупинити розслідування в Німеччині, Польщі та Литві, не можуть припинити розслідування МКС. Навіть якщо політична ситуація зміниться, вони продовжать свої розслідування, хоча будуть зосереджуватися на людях нижче в ієрархії.
— У міжнародному праві існує концепт як «обов’язок захищати», який каже, що міжнародна спільнота має захистити людей, якщо цього не робить влада держави. Як цей принцип мав би працювати в ситуації з Україною?
— Це питання фактично стало неактуальним війни в Іраку, яка була явно злочинною. Її використав Путін у промові, виправдовуючи те, що робить. Україна повинна поважати і дотримуватись всіх законів і звичаїв війни. І якщо будуть докази, що Україна їх порушила, або вчинила злочини проти людяності, прокурор буде змушений їх розслідувати. Порушення правил не дає іншому право їх порушувати. Коли з’явилися звинувачення у тортурах із українського боку, українська влада відповіла дуже рішуче: ми проведемо розслідування і з’ясуємо, чи це правда. Для легітимності розслідування дуже важливо, щоб воно було справедливим щодо обох сторін.
— Зараз багато людей в Україні розчаровані міжнародною спільнотою, ООН, Червоним хрестом. Чи зміниться світова система безпеки після російсько-української війни?
— Ні. Гадаю, що система цілком поламана й її неможливо відремонтувати. Ми опинилися в жахливій ситуації. Не бачу жодного виходу з тією архітектурою, що була створена 1945 року. Ми дійшли до ситуації, коли постійний член РБ систематично порушує міжнародне право у значних масштабах, і нічого неможливо з цим вдіяти. А трьох постійні члени РБ, які можуть сприяти створенню міжнародного трибуналу — Франція, Велика Британія і США — непокоїть, що якщо спеціальний трибунал буде створений для РФ, то завтра він може бути створений і для них.
Розмовляли Соня Лукашкова та Севгіль Мусаєва, УП

Як повідомляв «Міст», Рада Безпеки є, а безпеки немає.

About Author

Meest-Online