Новини для українців всього свту

Tuesday, Apr. 13, 2021

Євгенія Закревська: «У справах Майдану публічна судова оцінка необхідна, як повітря»

Автор:

|

Лютий 26, 2021

|

Рубрика:

Євгенія Закревська: «У справах Майдану публічна судова оцінка необхідна, як повітря»
Євгенія Закревська

За сім постреволюційних років Євгенія Закревська стала кимось значно більшим, ніж адвокаткою родин «Небесної сотні». Вона не лише вберегла розслідування вбивств на Майдані, коли за старою українською традицією його намагалися зам’яти процедурним, адміністративним чи іншим шляхом, а стала певним камертоном справедливості.

«Я — проти загальної амністії»
— Олена Білозерська, снайперка і майданівка, пропонує, що було б правильно одразу оголосити амністію для всіх…
— Сім років тому підло і ницо, з подачі міліції й під її контролем викрали, катували, а потім убили Юрія Вербицького. Інші «тітушки» цього дня викрали людей на метро Петрівка і потім катували. Паралельно працювали групи міліціонерів, котрі свавільно затримували тих, хто повертались з Майдану додому, били їх і фабрикували проти них справи. Тому я — проти загальної амністії, адже це фактично було б перекладанням вини на потерпілих. Урівнювання постраждалих і злочинців. Починаючи з грудня 2013 року було кілька так званих амністій, які застосували до правоохоронців. Дуже дякую, але не потрібно.
— Коли «беркутівців» обміняли та віддали на окуповані території, а вони повернулися до Києва і сіли на лаву підсудних, це виглядає, як їхня віра у свою невинуватість…
— Вони після Майдану брали участь в антитерористичній операції. Тобто, їм небезпечно там залишатися. Україна, як держава, навіть якщо вони тут під судом, для них виявилася привабливішою, ніж безкарність на тому боці. Це нормально, це якраз свідчить про те, що суд як державна інституція — кращий, ніж те, що є в Російській Федерації (РФ), а тим більше — в «Донецькій народній республіці».
— Вони кажуть, що хочуть відновити своє чесне ім’я. Але верхівки злочинців немає. Немає побоювань, що ми не задовольнимо свій запит на справедливість, а в результат так ніколи і не досягнемо миру?
— Як це верхівки немає? Верхівка є, і те, що вони переховуються, не означає, що їх не можна притягувати і встановлювати їхню провину в порядку заочного правосуддя. Власне, над цим ми зараз працюємо. Бо неможливість притягнення до відповідальності чільних посадовців, неможливість надати оцінку судовою владою тим подіям і діям конкретних осіб саме з верхівки — несправедливо та неправильно. Давно необхідно було, щоб реально запрацювала процедура притягнення до відповідальності й здійснення правосуддя в заочному порядку. Це те, що дозволяє зробити загальну оцінку всім діям влади. Вони можуть прожити решту життя в Росії, і, ймовірно, так вони зроблять, але вони мають розуміти, що в Україні є таке рішення, вони не можуть сюди повернутися, якщо захочуть.

Фактично зруйнували весь процес
— Чи відбулася реконструкція всіх подій, хто де стріляв, чи справді були снайпери на даху готелю «Україна»?
— Події в ніч на 18-те слідство відтворили, та у вироках суду ще не зафіксували. А от події 20 лютого більш-менш розкриті. За даними, які я маю, ніхто з готелю «Україна» не стріляв, не було й тих, хто стріляв «в обидва боки». Інформація про когось, крім українських правоохоронців, котрі були там і застосовували зброю, не підтвердилася. Не встановлені ще всі особи, котрі стріляли, бо завершені ще не всі балістичні експертизи.
Не розслідуваний епізод зі смертельною тиснявою біля верхнього входу в метро Хрещатик. Це не просто штовханина, «Беркут» пішов униз вул. Інститутською, витісняючи всіх людей у бік Майдану, а коли вже дійшли до барикади, то людей вчавили у неї, забиваючи їх кийками у вузький прохід, навіть під’їхав потім водомет. Там задавили на смерть Зураба Хурцію й Антоніну Дворянець. По цьому злочину ні на кого немає підозри. Офіційно Хурція і Дворянець не загинули у тисняві, яку спричинили правоохоронці, а чомусь просто померли разом, бо серце раптом не витримало. Ми наполягали, що потрібно забезпечити перехід слідчої групи прокуратури до Державного бюро розслідувань (ДБР).
— Так, ви голодували, щоб провести відповідну правку в закон та зберегти групу…
— По цьому епізоду (день 18 лютого) жодної людини не вдалося перевести, жоден зі слідчих чи прокурорів, котрі цим займалися, до ДБР не перейшов. Тому по цьому епізоду не те, що немає просування, ми скотилися назад. Не встановили жодного іншого підрозділу, крім харківського і львівського «Беркуту», які були на Інститутській і вбивали протестувальників. А слово «тиснява» не передає отого жаху, який там насправді був.
— Коли ж будемо виходити на вироки?
— У справі по 20 лютого ми очікували вирок торік. Але зміна запобіжного заходу, звільнення й обмін обвинувачених наприкінці 2019-го фактично зруйнували весь процес. Спершу двоє «беркутів» поверталися, якийсь час очікували інших, потім запровадили карантин. Пізніше справу по трьох «беркутівцях», котрі не повернулися, виділили в окрему, залишилося лише двоє обвинувачених. Все, що напрацьовували п’ять років судового процесу, вже не стане вироком усім обвинуваченим. Суд фактично «змирився» з тим, що троє обвинувачених не повернуться, оголосив їх у розшук, виділив щодо них справу і зупинив її. Ба більше, у нас і по подіях війни, збройної аґресії РФ на території України також немає підозрюваних. Гіркін у нас не оголошений у розшук за лінією Інтерполу, по Моторолі, ще коли був живий, також розшуку не було.
— Чому?
— Інтерпол вважає, що вони не можуть втручатися, бо це військовий конфлікт. І коли законодавець прив’язує до цього розшуку можливість заочного провадження, він свідомо взагалі виключає можливість судового розгляду цих справ. І тут є показова історія. В березні минулого року розпочався судовий процес проти Гіркіна та компанії по вбивствах пасажирів рейсу МН17. Гіркін тоді був у Слов’янську. Гаазький окружний суд судить їх також заочно. Там, де присутній адвокат одного з обвинувачених, Пулатова, Гаазький суд вважає, що це очна участь. Якщо апріорі відомо, що вони знають, що їх судять. Нащо нам Інтерпол для цього? Нащо нам Інтерпол як додатковий запобіжник проти того, що обвинувачення, суд, що Україна як держава, не перешкоджають цим обвинуваченим брати участь у своєму ж суді, це ж для цього робиться. Тобто, суть у тому, щоб людина знала, що її судять, або що проти неї є кримінальне провадження. І мала можливість захищатися. У результаті держава Україна захищає ймовірних злочинців-втікачів, а відповідальність за це покладає на Інтерпол.

Фундамент для зміни світогляду правоохоронців
— Ви задоволені тим, як відбуваються розгляди?
— Є певний прогрес є у справі Вербицького-Луценка, але фактично Європейський суд вже встановив неефективність цього розслідування. Ми намагалися забрати справу в Міністерства внутрішніх справ (МВС). Там її не те, що не розслідували, а втрачали або нищили докази, приховували підозрюваних. Але нарешті затримали ще двох нових осіб, котрі до того переховувалися. Та що я буду вважати справді важливим результатом — коли слідство, принаймні, в якійсь формі зафіксує і доведе зв’язок між групами бандитів, які власне реалізовували викрадення, тортури й убивства, і правоохоронцями, МВС.
— А яким ви бачите оптимальний фінал усього цього? Розслідування можуть тривати десятиліттями?
— Частково, так і є. Але це не правосуддя, і це не допустимий результат. Бо, коли вже все встановлено, коли знаємо обсяг обвинувачення, обсяг доказів, і замість того, щоб сконцентрувати ресурси суду для розгляду справи, її навпаки — максимально затягують. Це означатиме фактичну відмову в правосудді. Таких ситуацій не має бути, це не нормально. Вироки — це не пів року і не рік, але точно не десятиліття. По багатьох кримінальних справах проходять правоохоронці, котрі продовжують працювати. Їх обвинувачують у злочинах по подіях Майдану, а вони досі працюють. Тобто, держава дає їм знак, що те, що вони зробили, було добре, нормально, і можете продовжувати так діяти, якщо дамо такий наказ. Мене дуже обурює позиція міністра внутрішніх справ Авакова, що вони начебто чекають вироків. Вироки та фіналізація цих справ потрібні, щоб зламати цей патерн поведінки, щоб поставити маяки: як рухається далі суспільство, що суспільство вважає допустимим, а що — ні. І сам факт, сам перелік та опис історичних подій, фактичних подій, їхня правова оцінка — чи може, чи не може стріляти в такій ситуації правоохоронець, якщо вважає, що йому хтось загрожує. Може він стріляти в натовп, чи не може? Чи може правоохоронець бити затриманого, якщо думає, що затриманий — ворог держави? У одній з не дотичних до цього справ колишні «беркутівці» в суді заявили, що вони вважають порушенням громадського порядку особисту образу. Вони щиро так вважають. А такі ситуації можуть виникнути на кожній акції протесту. І коли суд надає оцінку такому баченню, то це відбувається публічно, це чують, бачать журналісти, правоохоронці. Це дуже важливо навіть у не дуже значних справах. А в справах Майдану така публічна судова оцінка необхідна, як повітря. Ці рішення мають закласти фундамент для зміни світогляду правоохоронців.
Як повідомляв «Міст», раніше Євгенія Закревська казала, що якщо кожну справу Майдану розглядати за звичними стандартами, знадобиться 100 років.
Розмовляла Лана Самохвалова, «Укрінформ»

До слова
Верховна Рада України прийняла заяву у зв’язку зі шостою річницею початку Євромайдану. В ній ідеться, що Революція гідності — один із ключових моментів українського державотворення та виразник національної ідеї свободи. «Розслідування злочинів, скоєних під час Революції гідності має бути завершене і проведене ефективно. Винуватці мають постати перед судом та в ході справедливого та неупередженого процесу притягнуті до відповідальності. Подальше зволікання в цьому питанні недопустиме, бо непокаране зло зростає, — зазначено в документі. — Європейські цінності, за які віддали свої життя герої «Небесної сотні», — гідність, демократія, рівність та верховенство права, необхідні для нормального функціонування суспільства». Ініціатори заяви — народні депутати від парламентських фракцій «Слуга народу», «Батьківщина», «Європейська солідарність» і «Голос».

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply