Новини для українців всього свту

Wednesday, Aug. 4, 2021

Євген Клопотенко: «Україна для світу — як Зімбабве»

Автор:

|

Березень 31, 2021

|

Рубрика:

Євген Клопотенко: «Україна для світу — як Зімбабве»
Євген Клопотенко

Про українську кухню Євген Клопотенко, кулінарний експерт, шеф-кухар, бізнесмен, телеведучий, засновник соціального проєкту зі зміни культури харчування CultFood і співзасновник ресторану «Сто років тому вперед», знає ледь не все, ба більше: хоче аби стільки ж про неї знали й усі, тому розповідає і готує старовинні рецепти з різних куточків України. А ще — він щирий українець, котрий змінює нашу країну на краще — і у цьому також хоче бути прикладом.
— Коли у вас з’явилося захоплення кулінарією?
— Коли збагнув, що світ їжі — різноманітний. Коли відкрив для себе горгонзолу, пасту та почав їх готувати — саме тоді мій світ змінився.
— У дитинстві ви часто бували в Англії й Італії. Не хотіли залишитись за кордоном?
— У мене були такі думки, але наприкінці кожної подорожі ловив себе на думці, що хочу повертатися додому, хоча в Україні й не найкращі умови для життя. Зрозумів, що належу цій землі і нічого з цим вдіяти не можу. Та й якщо чесно: «А чим краще за кордоном?». Нехай більше заробляєш, але що ці гроші значать, коли всередині порожньо.
— А що таке бути українцем і любити Україну?
— Для мене любити Україну означає змінювати її і робити кращою. Це як любов до дитини, яку виховуєш і віддаєш свій час та енергію, а потім вона виростає і допомагає тобі.
— Ви закликали, що час відкрити Україну в собі. А як це зробити тим, хто не відчуває себе українцем, попри наявне громадянство?
— Можна російськомовних перевчити на українську, але для цього їх не треба змушувати, а просто стати красномовним прикладом. Аби стати свідомими українцями, такі люди мають самі второпати, як і чому це потрібно. Але теперішня українська влада не має чіткої позиції, ким бути й якою мовою спілкуватися.
— Як створити країну, за яку не соромно?
— Ефективна дія зробить Україну кращою. Я, змінюю харчування, намагаюся робити його більш українським. І чим більше буде людей на ключових позиціях зі зрозумілою стратегією своїх дій, тим швидше Україна стане щасливою та прекрасною державою.
— Що найціннішого залишається після подорожей, крім унікальних рецептів?
— Смак у голові й емоції від того, як розвивається та формується кожна країна.
— А що за кордоном кажуть про українську кухню?
— Варто спершу запитати: «Чи знаєте ви, що їдять у Зімбабве?». Так от: ми для світу, як Зімбабве, що воює з Росією. Це все, що про нас знає світ, який нічого не чув про феномен під назвою «українська кухня» й Україна загалом.
— Ви домоглися, щоб борщ офіційно зареєстрували як національну страву. Чому це важливо?
— Борщ — це частина нашого національного духу, хоча більшість українців його сприймає просто як страву. А ви поїдьте за кордон подивіться: французи за вершкове масло «уб’ють» вас, як і американці за свої бургери, тобто нації стоять горою за свої національні цінності. А в Україні хіба так за олів’є воюють: коли кажу, що його треба забрати з новорічних столів, на мене нападають зі словами: «Ти ж забираєш у нас свято!» Та вони ж за СРСР воюють, аби не забирати його з їхніх голів. Натомість Росія роками вела ефективну пропаґанду, аби присвоїти всі наші цінності — Церкву, мову, їжу.
— А чому росіяни наші досягнення намагаються приписати собі?
— Росія забирає наші цінності, аби ми не сформувалися як нація, адже якщо в України забрати мову, їжу та релігію, тоді нею можна легко керувати та маніпулювати. Але ми цеглинка за цеглинкою усе відбудовуємо: й як тільки Росія втямить, що має сусідству повноцінну державу, Україна для неї стане справжньою загрозою її національній ідентичності.
— Часто складається враження, що українці бентежаться та цураються свого. Як це змінити?
— Ефект меншовартості — коли вважаєш, що за кордоном все краще. Натомість часи змінилися, хоча стереотипи залишилися. Але є люди, такі, як я, котрі кажуть: «Годі дивитися за кордон, дивіться на себе!». І з часом вони стануть більшістю, змінять світ і вже у наших дітей ефекту меншовартості не буде.
— Ви кілька років витратили на те, аби дослідити нашу історичну кухню. Де найкращі кулінарні рецепти?
— У Полтаві. Це місто — серце української гастрономії. На Волині також є незвичні рецепти: у деяких сім’ях готують котлети з їжаків, це для мене був шок, або борщ із кров’ю кабана. Загалом українці дуже консервативна нація і в їжу ми намагаємося вживати найпростіші продукти. Тому для української кухні унікальні продукти — білий буряк, який запікають, а потім їдять із медом; чи беруть пшоно, обкочують його у борошні й яйцях і роблять затірки (каші). У Карпатах на столі переважає бринза, страви з кукурудзою та картоплею; у гуцулів є навіть страва боренчик — картопляна запіканка з кукурудзою.
— А запозичення українській кухні шкодять чи збагачують її?
— Звісно, збагачують, адже кордони — це лише позначена на мапі межа. Для їжі не існує кордонів, вона еволюціонує та змінюється з кожним реґіоном. Кожні 100 м їжа вже інша. Погано лише, коли їжа загарбує реґіон і не дає розвиватися тому, що там було традиційним.
— А яким чином намагаєтесь поліпшити культуру харчування в Україні?
— Маю дуже багато проєктів. І що хочу зауважити, що культура харчування в Україні з часом змінюється. Дуже важливо, коли бачу, що люди все частіше відмовляються від радянських страв і починають їсти українську національну їжу. Для мене особисто зміна культури харчування — коли відмовляюся від шаблонних бідних страв і їм сучасну розмаїту їжу. Це ще один зі способів позбутися радянського стереотипу.
— У школах в Україні запроваджують нове меню, яке ви розробили. Розкажіть детальніше про проєкт Cult Food…
— У межах другого етапу реформи з 1 січня ц. р. у школах змінили норми харчування, а вже у межах третього напишемо величезну книжку, аби українські діти їли справді українську їжу, а не казна-що. Зараз також узявся за зміни в одному з українських коледжів харчових технологій: почав готувати для нього нові навчальні матеріали. Підписали з Міністерством освіти меморандум, аби впродовж трьох років змінити один коледж на загальноукраїнському рівні і згодом змінювати інші. Маю намір оновити систему навчання, аби професія кухаря стала престижною. Адже зараз студент, коли стає кухарем, навіть не знає, що таке креветки й як їх готувати. Натомість у закладах навчають, як робити котлетну масу — колись таке вчили в СРСР, якщо хотів працювати у якомусь кафе.
— А які страви української кухні можна висунути в список всесвітньої спадщини ЮНЕСКО?
— Гамулу (десерт зі запеченого яблука з вівсяним борошном), верещак (тушковане м’ясо у квасі), шпундри (запечені буряки разом з м’ясом у печі — про цю страву ще в «Енеїді» Котляревського писали) — але їх мало хто знає, бо українську традиційну кухню забрав СРСР. А от вареники вигадали у Туреччині, там їх називають дюшвара. Сало також не наше: його вигадали італійці і почали першими їсти. До речі, в США зараз з’їдають сала удесятеро більше, аніж в Україні.
— А якою б українська кухня була, якби не СРСР?
— Дуже строкатою. Це була би своєрідна овочево-консервована країна, у якій м’ясо тушкували б у печі, готували його з буряковим квасом, запікали білий буряк, бринзу використовували замість фети. У нашій кухні була б величезна кількість перепічки. Це була б повноцінна, дуже легка їжа. Натомість зараз в Україні весь ресторанний бізнес, на жаль, намагається готувати європейські чи азійські страви, бо вони популярні. Лише починаються з’являтися шеф-кухарі, котрі роблять щось нестандартне. Та вірю, що згодом саме вони відкриватимуть свої круті невеличкі заклади.
— Яка ваша улюблена страва?
— Запечений білий буряк із медом.
— А які страви вживаєте щодня?
— Можу їсти все — навіть сиру рибу чи приготовані мушлі.
— А як з’явилася ідея зробити закуску з бджіл?
— Під час вивчення українських настоянок. Українці настоювали багато речей на полуниці, яблуках, малині, але одна з них — на бджолах: брали комах, які помирали на весні, і готували з них настоянки. Я ж подумав: для чого робити настоянку, якщо можна просто подавати їх як страву — і це була дуже крута і незвична річ.
— Ви казали, що обожнюєте експерименти. Який із них кардинально змінив ваше життя?
— Я постійно ризикую. От учора робив вечерю, не було світла, дав людям скуштувати медузу та бджіл — їм сподобалося.
— А що, на вашу думку, об’єднує українців і відрізняє їх від інших націй?
— Нас нічого не об’єднує ні з ким, бо ми занадто волелюбна нація. Хіба що якась пострадянська спадщина зі сусідами.
— Ви нещодавно були суддею кулінарного змагання з приготування борщу серед міністрів. Які успіхи наших урядовців на кухні?
— Я був вражений, але наші політики вміють готувати борщ, навіть ті, хто ніколи цього не робив.
— А вам у політику йти не пропонували?
— Ще ні, але я не розглядаю цього варіанту, бо у цьому немає сенсу. Ну, що мені дасть політика? Я зараз змінюю у країні більше, ніж багато політиків. Хочу змінити українців, тому змінюю харчування у школах, систему навчання, ресторанний бізнес тощо.
— У чому запорука успіху у будь-якій справі?
— Треба мати мету і щоб у вас палали очі: якщо любите те, що робите, вам усе вдасться. Якщо у вас є мета, вона вас вестиме, якщо ні, не сподівайтеся зробити щось глобальне. Секрет успіху у тому, аби мати мету й уявити, що вчепився у неї зубами і не відпускаєш ні на секунду.
Розмовляла Марія Волошин, «Вголос»

Як повідомляв «Міст», борщ потрапив до переліку найсмачніших перших страв у світі.

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply