Новини для українців всього свту

Friday, Jun. 18, 2021

Еммануель Графф: «Для мене час тепер ділиться на до і після Майдану»

Автор:

|

Березень 24, 2016

|

Рубрика:

Еммануель Графф: «Для мене час тепер ділиться на до і після Майдану»

Еммануель Графф

Еммануель Графф — французький режисер-документаліст, котрий мешкає у Швейцарії. За 20 років роботи в документальному кіно він зняв кілька стрічок про Лотарингію. Але впродовж останніх років режисера зацікавила Україна. Він є автором двох документальних робіт про Україну — «Українські щоденники» та «Саша Х. Крила на Майдані».

Визначальним досвідом став Майдан
— Україна є темою двох ваших останніх фільмів. Із чим був пов’язаний такий вибір?
— Я родом — із Лотарингії, французького реґіону, в історії якого помітне місце посідають імміґранти, особливо з країн Східної Європи — Польщі, Словенії, України, Росії, колишньої Югославії. Вихідці з цих країн почали переїжджати до Франції ще у ХІХ ст. — або через війну, або щоб знайти роботу на металургійних заводах чи шахтах, або у зв’язку з обома цими причинами. Я познайомився з нащадками українських міґрантів давно, і добре знаю цих людей. А 2011 року я одружився з українкою. Звісно, почав цікавитися рідною країною моєї дружини. Приватно я щодня живу «з Україною» — завдяки моїй дружині, нашому синові, батькам дружини, котрі завдяки Skype — наче поруч. Але й поза тим багато що в Україні глибоко мене зворушує. Доволі швидко я відкрив для себе приголомшливі історії, пов’язані з історичним минулим вашої країни. Наприклад, дізнався про долю українських військовополонених у Франції у 1943-1944 рр., про Голодомор, правда про який замовчувалася 70 років. Цікавила мене і сучасність, розбудова України — давньої та водночас нової держави. Але визначальним досвідом став Майдан. Під час тих подій я став прихильником тих ідеалів, за які вийшли люди. Ці ідеали видаються мені універсальними. Поділяю позицію французького філософа Андре Глюксмана, котрий сказав, що «Київ є столицею вільної Європи».
— Ваш перший фільм торкається чотирьох тем, одна з яких пов’язана з історією Другої світової війни, інші — з новітньою історією України — діаспорою, еміґрацією тощо. Чому вважаєте ці теми важливими для західної аудиторії?
— Ці теми важливі у контексті наведення «мостів» між Сходом і Заходом. Кожен із чотирьох розділів є «містком» між Україною та Францією або Швейцарією. Між цими територіями є зв’язок, іноді несподіваний. Наприклад, я показую табір військовополонених поблизу Меца, де поховані 22 тис. українців, котрі померли у 1943-1944 рр. Далі показую прості речі. Приміром, повсякдення міґрантки, котра зі своїм 11-місячним сином, народженим у Західній Європі, повертається в Україну побачити свою родину. Або ж як українська діаспора в Лотарингії переживала події Майдану. Мене завжди цікавило це буття одночасно у двох культурах. Я — француз, котрий уже 35 років живе у Швейцарії, і мені добре знайомі як позитивні, так і негативні сторони такої подвійної культурної приналежності. Гадаю, мій фільм буде цікавий і західним європейцям, і українцям.

Українці продемонстрували світу феноменальну силу змін
— Як сприйняли ваші фільми у Швейцарії та Франції?
— Вони щойно вийшли на екрани, тож поки що їх подивилося небагато людей. Однак уже можна констатувати, що глядачів більше цікавлять звернення до «близької людям» теми, до зйомок щоденного життя. Людей притягує своєрідна «банальність повсякдення», через яку, сподіваюся, мені вдається показати багатство. На відміну від репортажів, які ми бачимо на екранах телевізора, документальний фільм дозволяє спостерігати за людьми з меншої дистанції, іноді навіть мовчки. Правдиве, реальне ховається саме там — у відсутності постановки та режисури. Документальне кіно люблять саме за це — там немає нічого штучного. Телебачення намагається форматувати наш погляд, звертати його до «телереальності», проте люди цінують можливість бачити інтимніші речі. Врешті, мені здається, аспект «містка» між Сходом і Заходом також дуже цінують, як і несподіваний підхід до певних тем: про табір військовополонених у Бан-Сен-Жан знають дуже мало, так само, як і про існування французько-швейцарських громадських організацій, які зараз допомагають Україні.
— 2013-2014 роки стали справді історичними для України. Що Майдан змінив особисто для вас?
— Я мав нагоду впродовж кількох днів зісередини спостерігати за справжньою народною революцією, що є справді рідкісним досвідом. Для мене це було чимось дуже зворушливим і формотворчим. Ця величезна площа на лютому морозі, де старші весь день рубали дрова, а молодь складала їжу в наметах, де стільки людей надавали медичну допомогу пораненим і хворим, де замерзлі відігрівалися біля вогнищ — організовано, спокійно всі вони перетворювали світ. Ось ця спокійна цілеспрямованість стала для мене одкровенням.
По-перше, це остаточно зруйнувало мої стереотипи про «покірних східноєвропейців» — досить поширене на Заході уявлення. По-друге, на цій площі панували творчість, спокій, цілеспрямованість та організованість — мені важко описати словами, наскільки це мене вразило. Врешті, для мене час тепер ділиться на «до Майдану» і «після Майдану». Майдан дав мені силу та переконання. Ніщо ніколи не втрачається безповоротно. Якщо раніше в Європі побутувала думка про беззаперечний російський вплив, про те, що Україна приречена бути винятково країною-васалом, то під час Майдану українці продемонстрували світу феноменальну силу змін.
Це подібно до Тунісу 2011-го чи до повстання в Буркіна-Фасо, яке змусило піти президента, котрий займав свою посаду ще з 1987 року. Наприкінці фільму я кажу, що «ті, хто стоять за правду, неодмінно перемагають». І я у цьому впевнений.

Антиукраїнська пропаганда має необмежені й ефективні засоби
— На вашу думку, чи змінилися уявлення про Україну в Європі після Майдану?
— До Майдану європейці не завжди знали, де Україну шукати на мапі. Після 2013 року на уявлення європейців про українську революцію й Україну загалом впливають політичні симпатії й інформація, яку люди отримують або не отримують. У Франції, наприклад, значна частина «лівого крила лівих» потрапила в пастку російської пропаганди, що стверджує, що революцію на Майдані очолювали ультранаціоналісти, а то й неонацисти. Остаточна мета цієї пропаганди очевидна — розкол та ослаблення європейського континенту.
Так само ворожу до Майдану позицію зайняли європейські «крайні праві», позаяк Росія їх значною мірою фінансує і, до того ж, ці націоналістичні європейські партії завжди симпатизували авторитарним режимам. Проте посередині між цими двома політичними течіями перебуває практично все суспільство, яке не дуже розуміє, що й думати. Люди певною мірою губляться у щоденному безперервному потоці інформації.
Образ Путіна в Європі — загалом негативний, України — здебільшого позитивний, проте бракує справжнього співпереживання. Важливо продовжувати комунікувати, заповнювати простір, адже антиукраїнська пропаганда має необмежені й ефективні засоби. В Європі часто трапляється так, що ті, хто поділяють антиамериканські погляди, з великою імовірністю поділяють і антиукраїнські. Декотрі люди немовби нездатні усвідомлювати, що імперіалізмів може бути водночас і два.
— У фільмі «Саша Х.» розповідається історія активіста Майдану та його родини. Як ви вийшли на цю історію і про що вона?
— У жовтні 2014 року я п’ять днів перебував у Києві як спостерігач на виборах до Верховної Ради. Під час перерви в цій роботі повернувся на Майдан, де не бував від часів революції. Прогулюючись, натрапив на невеликий меморіал юнакові, котрий загинув на Інститутській. Молода жінка саме чистила його невеликим віником. Ми завели розмову, і вона мені розповіла історію цього хлопця. Йому було 26 років, він загинув від кулі невідомого снайпера 20 лютого.
Повернувшись до Швейцарії, я знову вийшов на зв’язок із п. Наталею, тоді порозмовляв про Сашка з одним із його друзів. І тоді мені спала на думку ідея — розповісти про Майдан через історію однієї долі. Як на мене, це — оригінальний, доступний, простий та ефективний спосіб говорити про цю революцію, розбиваючи негативні міфи навколо цих подій: що Майдан буцімто був організований ЦРУ, а протестувальники були винятково праворадикальною молоддю з Києва.
Розмовляла Тетяна Огаркова, УП

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply