Новини для українців всього свту

Wednesday, Oct. 20, 2021

Денис Монастирський: «Суспільство зневірюється, коли не бачить покарання за злочини»

Автор:

|

Квітень 29, 2021

|

Рубрика:

Денис Монастирський: «Суспільство зневірюється, коли не бачить покарання за злочини»
Денис Монастирський

Закон про заочне правосуддя в Україні чекають дуже багато людей. І адвокати родин «Небесної сотні», й учасники Майдану, і ті, хто пройшов в’язниці сепаратистів на окупованих територіях. Про своє «дітище» розповів Денисом Монастирський, голова комітету Верховної Ради України (ВРУ) з правоохоронної діяльності.
— У чому проєкт закону є проривним?
— Після злочинів, вчинених на Майдані 2014 року, на Сході, в Криму, більшість осіб, котрі їх вчинили, переховуються або на окупованих територіях, або в Російській Федерації (РФ), або деінде за кордоном. Місце їхнього знаходження часто невідоме. До 2014-го в нас була одна можливість — міжнародні угоди про екстрадицію. Але у випадку з РФ застосувати їх апріорі неможливо. Тож доводилося шукати механізм для того, щоб притягати до відповідальності осіб, котрі перебувають в країні-аґресорі.
— І такий вирок був по Януковичу…
— Не тільки по Януковичу. У нас є й інші заочні розслідування. Цей інститут працював, але 2014-го він був сформульований таким чином, що для початку заочного досудового розслідування необхідно оголосити в міжнародний або міждержавний розшук. Що це означає? Міждержавний розшук — це розшук у межах країн Співдружності Незалежних Держав, коли всі сторони на це згодні. Чи буде він ефективним у РФ? Очевидно, що ні. Тоді залишається механізм міжнародного розшуку. А міжнародним розшуком займається Інтерпол. 2014 року чітко визначили перелік статей Кримінального кодексу, за якими можливе заочне досудове розслідування: державна зрада, шпигунство, диверсія, терористичний акт, створення злочинної організації, фінансування тероризму або відмивання цих коштів, легалізація коштів, отриманих злочинним шляхом. А воєнні злочини з точки зору міжнародного права є міждержавним, міжнародним конфліктом.
— То заочне правосуддя гальмували через цю норму Інтерполу?
— Це була основна перешкода. Слідчий мав заявити, що невідомо де зараз підозрюваний, хто той регулярно зв’являється в телевізійному етері іншої країни. Але слідчий мав довести, що ця зараз ця особа. Ось де зараз знаходиться Янукович? Хтось скаже «Ростов», хтось — що він десь живе під Москвою. Правда — компетенція не слідчого, котрий збирає докази, а розвідки. Адже довести точне місце перебування підозрюваного часто буває неможливим.
— Зняти прив’язку заочного провадження до Інтерполу — це була порада Інтерполу?
— У нас було спілкування з Інтерполом, ми разом шукали варіанти. І це був єдиний, щоб оголосити в державний розшук по чітко визначеному переліку кримінальних проваджень, статей Кримінального кодексу, і дати можливість почати заочне досудове розслідування. Законопроєкт, за який ми проголосували у першому читанні, лежав із вересня 2019-го. А подібний законопроєкт лежав у минулому скликанні ще кілька років. І до нього навіть руки не доходили у ВРУ через застереження в можливих зловживаннях самих народних депутатів.
А тим часом сім років не знаходять належного покарання злочинці. Це величезна проблема, бо такі особи собі розуміють, що вони ніякі не злочинці, їх держава пробачила. А суспільство, яке бачило злочини, які відбулися п’ять-сім років тому, зневірюється, коли не бачить покарання. Люди вважають, що немає чого шукати у держави справедливості. Війна з РФ створила імпульс для потоку до України організованої злочинності. З 2014-го кількість «злодіїв у законі» тут значно зросло. Вони приїжджають з усього колишнього СРСР. Менше року тому ми прийняли закон про «злодіїв у законі». Він починає змінювати ситуацію, але це тривалий процес. Закон про заочне досудове розслідування також змінить
— Як зміниться життя «беркутівців», якщо їх засудять заочно?
— Вирок суду будь-якої держави означає, що ці особи не зможуть виїхати за межі тієї держави, яка зараз їм надала притулок. Всі ж розуміють: якщо влада в РФ зміниться, вирок суду все одно залишиться чинним — і їх притягнуть до відповідальності. Тобто, вони прив’язані не тільки до певної території, а й до певної влади. при зміні влади РФ може змінити свої правила і надати можливість притягати до відповідальності, але по обґрунтованих, уже доведених у суді вироках. Це суттєві майнові обмеження. Адже кримінальні правопорушення часто передбачають конфіскацію майна. Це означає, що все майно, весь їхній бізнес, який пов’язаний з іншими державами, буде втрачений, або ж його не зможуть там розвивати.
— А які шанси на голосування за ваш закон після другого-третього читань?
— Було дуже багато застережень перед першим читанням, казали, що ми їх приберемо або узгодимо до другого читання. Процес такого узгодження потрібен для того, щоб ми могли завершити розслідування. Ми запровадимо достатньо запобіжників, щоб не можна було використати закон у набагато ширшому спектрі. Ось приклад: велике застереження викликала ст. 191 Кримінального кодексу — привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем. Це ж те, що стосується багатьох чільних посадовців, і воно також підпадає під заочне засудження і заочний розгляд.
— При згадці про цю статтю одразу думаєш про суддівський корпус. А якщо судді захочуть ховатися десь за кордоном?
— Це ганьба для судової системи України, адже судова система — це хребет справедливості. Якщо судді ховаються від правосуддя, це страшна ситуація. Процес очищення дуже тривалий. Його колись намагалися вирішити руба, але, як показав досвід, це також неможливо. Тільки еволюційний шлях, лише конкретні докази та конкретні питання до доброчесності кандидата допоможуть його пройти.
— Я також проти революції, але еволюція не дуже допомагає…
— Наш закон якраз про еволюцію. Якщо ми його не рухаємо, то маємо визнати, що як держава не можемо притягнути до відповідальності осіб, які вчиняли такі злочини. А тоді звернутися в міжнародні суди, сказати: будь ласка, вирішіть нашу долю: хто має рацію, а хто ні? Але як вирішить, наприклад, міжнародний суд у Гаазі? Які злочини він назве воєнними, і як схарактеризує вчинки, які вчиняли деякі наші добробатівці? Це питання дуже і дуже тонке, тим паче, що Росія не визнає повноваження цього суду, а ми визнаємо. Й як бачимо по справі Віталія Марківа, Італія, європейська країна, одна з передових, а скільки років відбувалася судова тяганина, і скільки він провів за ґратами.
— Як ви оцінюєте якість силові структури, щось змінюється зараз?
— Це питання дуже складне. Правоохоронні органи — авангард у бойових порядках суспільства, тобто, він має стояти попереду та захищати, боронити суспільство від неґативних проявів. Але 2014 року виявилося, що це ніякий не авангард суспільства. Тому це призвело до Революції гідності, наслідком якої став злам цієї правоохоронної системи, що призвів до дуже серйозних наслідків. Зокрема, в тому, що зараз психологія людини, котра працює в правоохоронних органах, так само має змінитися в бік розуміння, що це ти стоїш на сторожі, тобі суспільство дало повноваження, дало заробітну плату і ти маєш за це бути тут і захищати суспільство. У багатьох правоохоронців ця свідомість досі ще не сформована. А змінити таку свідомість — один із найтяжчих процесів. По суті, треба сформувати нове покоління правоохоронців, виховане на нових принципах. Величезною помилкою 2014-го було те, що, ми сказали: треба міняти, але не створили інституцій, які готують цю зміну. Прийшли люди з Майдану, які стали посадовцями, депутатами, але вони не створили школи, умовно кажучи, яка могла б будувати цю сходинку, по якій, скажімо, через десять років прийшли б люди їм на заміну. Через 15 літ уже були б правоохоронці рівня полковників і сформовані на інших принципах. А що зараз відбувається? Є поліційна академія, створена інституція освіти, вона працює тільки з патрульною поліцією, намагається готувати своїх студентів за зовсім іншими принципами. Закладає не лише знання законів, а й запроваджує нову філософію. А філософія полягає в тому, що ти не цар і не бог на районі, як той, хто служить територіальній громаді, має надавати гарний сервіс, гарні послуги з питань охорони громадського порядку. Це зовсім інша філософія. Якщо людина не змінюється, так не змінюється й інституція. Ви їй можете дати нову форму, нове знаряддя, але поліціянт вважатиме себе ще вчорашнім. Є також Академія Міністерства внутрішніх справ, так також починають вимушено мінятися. Їхня підготовка змінюється, туди прийшли нові кадри з реальних поліційних бойових підрозділів. Але це процес. І поки в нас не сформується ця щаблинка підготовки нових кадрів, не можна казати про зміну якості правоохоронців. Нам би хотілося це швидше, але це неможливо. Це дуже тривалий, поступовий процес. У нас уже є патрульні поліціянти, але підготовка офіцерів із новою свідомістю однозначно страждає. Як, до речі, й елементарна підготовка державних діячів, посадовців, урядовців. Попри те, що в нас купа академій державного управління, треба визнати, що у нас немає тієї підготовки, коли є людина, яка має світлі погляди, емоції, бачення, амбіції, необхідні для успішної, продуктивної кар’єри, що ґрунтується зовсім на інших принципах діяльності.
Розмовляла Лана Самохвалова, Укрінформ

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply