Новини для українців всього свту

Thursday, Sep. 29, 2022

Богдан Желєзняк: «Трупам», що лежали під БТР, пощастило дужче за всіх»

Автор:

|

Вересень 11, 2022

|

Рубрика:

Богдан Желєзняк: «Трупам», що лежали під БТР, пощастило дужче за всіх»
Богдан Желєзняк

Випускник Київського університету ім. Карпенка-Карого молодий режисер Богдан Желєзняк із колегами зафільмував короткометражку про війну, що має лаконічну назву «Ма!». Стрічка демонструє дзеркальні ситуації: як спілкується телефоном російський окупант із матір’ю, і що каже своїй воїн Збройних сил України (ЗСУ). І це все — на тлі щойно розбитої разом із екіпажем техніки. Скажемо відразу — робота не для вразливих. Богдан розповів, навіщо вона потрібна, коли маємо вже сотні реальних жахливих відеороликів, як це фільмувати кіно у розпал війни й як стрічка тепер попрацює на користь українців.
— Це відео — жорстке, не кожен зможе переглянути. На кого воно розраховано? Це взагалі на основі якихось конкретних реальних епізодів?
— Звісно, наш фільм — 18+, для дорослої свідомої авдиторії. Я певен, що зараз такі події — скрізь, і діалоги типові. Всі взяті з хронік. Ми ж чули перехоплені розмови окупантів із матерями, тож у фільмі нема жодного вигаданого слова. Всі фрази взяті з хронік, просто скомпільовані в різних місцях, як треба, і змінені імена та назви.
— 18+ — це дуже широка авдиторія. Кому і що ви хотіли сказати? Ті, хто воюють, волонтерять чи стежать за новинами 24/7 і так цю картинку бачать. Фільм для тих, хто не відчуває війну, бо вона поки що далеко?
— Цей фільм призначений для європейців, які не в курсі наших справ. Бо наші все чудово знають. Фільмували для європейської авдиторії, щоб схилити чашу терезів на нашу користь. Щоб люди там не забували (про війну — Ред.), розуміли, з ким маємо справу, з яким злом, із якими людьми, якщо їх так узагалі можна назвати. Бачили, що ми не один народ, що між нами — прірва.
— Як плануєте просувати тепер стрічку, де будете демонструвати?
— На міжнародних фестивалях! Будемо розсилати максимально, промотувати фільм. В найближчі місяці, якомога швидше, щоб фільм міг вплинути на суспільну думку.
— А як вдалося реалізувати такий задум? Які при цьому були складнощі (війна все ж у країні), скільки на це знадобилося часу?
— Ідея виношували з квітня, а фільмували в червні. Передпродакшн — близько двох місяців. Одразу як виникла ідея, я загорівся, взявся збирати команду. Ще тільки-тільки орки відійшли від Києва, ще все було дуже «сиро», незрозуміло, хитко, не готово. Ніхто не давав спершу остаточної згоди. Та в мене велика база знайомих: закінчив акторський курс Карпенка-Карого, всі однокурсники в мене актори, їх і взяв. Я закінчив кіношколу Ukrainian film school на режисера, і звідти в мене вся технічна база: оператори, продюсери, яких підтягнув. Команду збирав упродовж двох із половиною місяців, сценарій самотужки писав, хоча за допомогою батька, і навіть бабуся зробила свій внесок, тож можна сказати — сімейний сценарій проєкт. Фільмували в середині червня. Чи були складнощі? Це був чи на найспекотніший день у році — +35 за Цельсієм весь день, там, де фільмували — жодного холодку. Єдина тінь — від бронетранспортера (БТР), тож «трупам», які під ним лежали, мабуть, пощастило дужче за всіх, бо вся знімальна група стирчала під палючим сонцем. Фільмували зі самого ранку до восьмої вечора, щоб встигнути доїхати додому до комендантської години. Тому це був справжній виклик для акторів і решти групи. Всі обгоріли страшенно, наступного дня прийшли червоні, шкіра злазила. Ось така жертва заради мистецтва. Але наприкінці знімального дня всі були втомлені, але дуже щасливі. Зараз усе те забулося, а позитивні враження залишилися.
— Можна сказати, страждання в кадрі були майже непідробними. А проєкт волонтерський? Працювали на ентузіазмі чи вдалося оплатити роботу команди?
— Це фільм, можна сказати, студентський, малобюджетний, власна ініціатива, яку ніхто не продюсував. Бюджету ні в кого не просили, все зробили за власні кошти. Вся знімальна команда працювала на волонтерських засадах, але з цим жодних проблем не виникло. Весь бюджет витратили на техніку — БТР, автомати, військову уніформу. Але група — герої, бо працювали на ентузіазмі, за що безмежно їм удячний — в такий непростий час, робити це суто заради країни. Ніхто навіть не питав про гроші, всі були настільки «зголоднілими» за ті місяці війни, що хапалися за будь-яку можливість творити, брати участь у зйомках.
— А БТР де взяли? Один із тих, що десь на дорогах Київщини валялися?
— Ні, це не російський БТР, ми його лише загримували під російський. То наш бронетранспортер, його нам підігнали наші друзі з броварської територіальної оборони. Домовилися з ними, вони допомогли.
— Чи будете продовжувати тему? Які ще виношуєте ідеї, маєте творчі плани?
— По секрету скажу, що вже знімаю новий фільм. Теж на патріотичну тематику, але вже в протилежному руслі за змістом. Не розкриватиму всі карти, але це буде політична сатира, гостро-соціальний фільм, яскравіший за жанром. Не стільки про жахи війни, скільки про геополітичну ситуацію в Європі зараз. А головний герой — наша країна.
Розмовляла Тетяна Негода, «Укрінформ»

About Author

Meest-Online