Новини для українців всього свту

Friday, Dec. 2, 2022

Артур Згуров: «Я прийшов на мітинґ, а люди мовчать, і мені прорізався голос»

Автор:

|

Вересень 30, 2022

|

Рубрика:

Артур Згуров: «Я прийшов на мітинґ, а люди мовчать, і мені прорізався голос»
Артур Згуров

Українець із Нью-Йорка Артур Згуров від початку широкомасштабного російського вторгнення присвятив себе організації та проведенню акцій на підтримку України. Йому 31 рік, він народився і більшу частину життя прожив у Одесі. За освітою — нейрохірург: закінчив Одеський медичний університет, інтернатуру проходив у Києві. У Нью-Йорку мешкає три роки.

Бойкотували все, що могли
— За останні місяці ви стали незмінним ведучим українських мітинґів у Нью-Йорку. Як ти прийшов до цього?
— Це сталося в перший день війни, причому випадково. Ми прийшли на перший мітинґ, і я побачив, що люди просто мовчки стоять, розмахуючи великим прапором. Й, як каже моя дружина, в мене «прорізався голос». Від того першого мітинґу й пішло.
— У вас, гадаю, особливий хист — тримати демонстрантів у постійному емоційному піднесенні. Не кожен так може…
— Дякую, я стараюся…
— Зв’язок із рідною Одесою підтримуєте?
— Постійно. Там живуть мої бабуся з дідусем, оце щойно мама, яка є громадянкою Америки, поїхала їх навідати. Усі родичі дружини — теж там. Врешті, в Одесі є багато друзів.
— Як часто організовуєте акції на підтримку України?
— Від початку війни — кожні вихідні. Іноді ще й упродовж тижня. Зараз трохи менше виступаємо, бо вже бойкотували все, що можна було бойкотувати, протестували проти всього, проти чого можна було протестувати.

«Співпрацюю з Україною»
— Можете уточнити, про які мітинґи й протести йдеться?
— У перші три місяці в нас інколи відбувалося по три акції на тиждень: обов’язковий мітинґ на Таймс-сквер, а в іншій локації — мітинги та марші. Протести були спрямовані проти компаній, які не пішли з російського ринку. Ми бойкотували Citigroup, Procter & Gamble, Philip Morris. Виступаємо проти цензури в Meta. Бо вони часто блокують або видаляють багато пов’язаного з Україною за чутливий контент. Але що може бути нечутливого у війні, якщо війна сама по собі — дуже чутлива тема.
— А як на практиці здійснюється організація акцій?
— Ну, я не єдиний, хто це робить, у нас є команда активістів.
— Маєте на увазі волонтерську організацію «Разом для України»?
— Так, це люди і з «Разом», і з інших організацій — Ukrainian Jersey City, Ukrainian NYC, Ukrainian activists, Український конґресовий комітет Америки, Український інститут Америки тощо. Правильно сказати, що всі ці мітинґи організовують українські громади. Коли мене питають, з ким я співпрацюю, кажу, що співпрацюю з Україною. Мені байдуже, хто з ким, мене не цікавить політика, є Україна і питання України. До перемоги це буде так, а далі побачимо. Ми збираємося, обговорюємо по ZOOM теми, якісь ідеї, часом беремо їх із Європи. Контактуємо з поліцією, повідомляємо про майбутні акції, готуємо матеріали, які нам потрібно, — і вперед!
— Людей інформуєте через соціальні мережі?
— Авжеж.
— І скільки таких організаторів?
— Спершу було шестеро людей, потім зменшилося до трьох, ще пізніше стало п’ятеро, а зараз — нова команда: четверо.
— Взаємодієте з українськими дипломатами у Нью-Йорку?
— І дуже часто, особливо з Генеральним консульством України у місті. Генеральний консул Олексій Голубов відвідує 99 % наших мітингів, попри свою зайнятість. Загалом отримуємо дуже велику підтримку з боку дипломатичного корпусу.

Людям завжди є що сказати
— А хто забезпечує символіку, гасла, прапори для акцій?
— Головно активісти. Кожен приходить зі своїм.
— А як ви їм повідомляєте, що потрібно взяти? Кажете тему акції, і вони самі вирішують, що писати, малювати й які перфоменси готувати?
— Атож, оприлюднюємо тему, надалі вони самі вирішують. Людям завжди є, що сказати.
— А як формується тема? Узгоджуєте її на рівні підготовки? Чи маєте якийсь план на тиждень чи місяць?
— Плану тем немає. Часто стається якась подія, яку треба висвітлити. До прикладу, 17 липня — річниця збиття Росією малайзійського боїнга MH17. Коли виникла Буча, то згадували про звірства російської армії. Якщо події немає, нагадуємо людям, що війна триває. Теми є завжди.
— Чи виникали у вас коли-небудь проблеми з владою чи поліцією?
— Ніколи. Й я дуже вдячний поліції Нью-Йорка за те, що завжди нас підтримує, що б ми не робили. Поліція добре знає, які тут бувають протести, коли люди громлять усе, що потрапляє під руки. А ми добре організовані й ніколи не йдемо на конфронтацію з поліцією. Вони це знають і дуже нам допомагають. Після перемоги, вигадаю для них якусь нагороду.
— Чи взаємодієте з іншими містами? У Нью-Йорку дуже активна громада, але є ж й інші місця, де багато українців, — Чикаґо, Техас, Вашинґтон…
— Взаємодія є, але не дуже сильна. Ми намагалися її налагодити, проте не завжди вдається. Хоча бувають акції, які проводять одночасно в різних містах Сполучених Штатів.

Підтримують афроамериканці й єврейська громада
— Як відчуваєте структурованість української громади? Адже є стара діаспора, нова та новітня. З якою хвилею міґрантів взаємодієте?
— Багато хто з українських ньюйорківців каже, що існують різні громади — стара, нова, ще новіша. Особисто я намагаюся взаємодіяти з усіма українцями: від своїх ровесників — до старшого покоління. Для мене немає різниці, хто коли сюди приїхав. Усі з України, й усі робимо одну справу.
— На акції ходять представники різних громад?
— Усі приходять. І не лише українці. Ми намагаємося співпрацювати з усіма, з ким можливо. Нас активно підтримує афроамериканська спільнота. Її представники дуже емоційно реагують, коли бачать українські прапори. Часто підходять і кажуть: «Ми з вами!» Ми також вдячні єврейській громаді за підтримку. Вона дуже допомагає, я вже не кажу про ті гроші й вантажі, які вони надсилають в Україну.
— Чи взаємодієте з російською та білоруською опозиціями?
— З білоруською — так. Але й російські опозиціонери приходять на наші мітинґи, я іноді надаю їм слово, вони також організовують свої акції. Вважаю, що росіяни мають право виступати, бо це також психологічний компонент війни.
— А мали справу з людьми, які підтримують війну?
— Аякже, особливо в перші місяці. Було багато провокацій на Тайм-сквер, виходили люди у футболках «Путін — наш президент». Небагато, але такі були. Часом бачать українську символіку, підходять і кажуть: «Слава Росії». У Брукліні на початку війни навіть бачив, що дехто клеїв собі російську свастику на машини.
— Чи є серед активістів якийсь кістяк, що завжди ходить на мітинґи?
— Таких десь 30 осіб.
— На акціях буває багато людей, а буває менше. Від чого це залежить?
— Складно сказати. Улітку менше активістів, багато їдуть у відпустку. Дехто втомився психологічно. Людський мозок хоче бачити результат: сходили на мітинґ — і добилися свого. Приміром, нам дали «ленд-ліз» чи звільнили захисників «Азовсталі». Люди не завжди можуть осягнути далеку перспективу того, що відбувається. Те, що ми робимо і що роблять інші активісти, це краплини, з яких складається океан. І коли підіймемо на океані хвилю, вона буде такою потужною, що допоможе нам перемогти.
— Ми говоримо лише про акції. А як іще українська громада працює на підтримку України?
— Українська громада робить дуже багато: передає бронежилети, турнікети, засоби першої допомоги, ліки, одяг, збирає гроші на автівки. Чимало локальних акцій спрямовані на поширення української культури в Америці. Бо для американців до 2014 року, навіть до 2022-го, Україна — це було щось далеке, біля Росії. Вони не відчували особливої різниці. А зараз усюди можна побачити українські прапори, американці цікавляться нашим живописом, культурою, піснями. Для них це все нове, чого вони ще не бачили.

На українську переходять ті, хто ніколи нею не розмовляв
— Які маєте плани на майбутнє? Станете лікарем чи ще невідомо?
— Авжеж, я хочу бути лікарем-нейрохірургом.
— І дружина також?
— Атож, вона дерматолог. Але 2022 рік показав, що не треба сильно загадувати наперед, бо ніколи не знаєш, що тебе чекає.
— Якою мовою розмовляєте дома?
— Англійською, українською та російською. Але після початку вторгнення ми з дружиною стали більше переходити на українську. В Одесі, як і в багатьох містах України, спілкуються російською, ми теж. Але після війни все дуже зміниться. В Одесі люди вже починають переходити на українську. Аякже, для багатьох це складно — бояться робити помилки. А я кажу, що мені байдуже на їхні помилки, головне — спілкуйтеся українською. Мама дружини, одеська лікарка, яка ніколи не розмовляла українською, перейшла у спілкуванні та листуванні з пацієнтами винятково на українську. Бабуся, яка не дуже розуміє українську, теж щось намагається говорити. Це тенденція, що мені дуже подобається. Маємо знати нашу мову. Ідеально, щоб ми розмовляли українською на всіх рівнях.
Розмовляв Володимир Ільченко, «Укрінформ»

Як повідомляв «Міст», акція протесту відбулася біля штаб-квартири ООН.

До слова
Українська співачка Руслана Лижичко, переможниця «Євробачення-2004», народна артистка України та громадська активістка під час свого візиту до Вашинґтону приєдналася до акції активістів під Білим домом на підтримку України. «Я вважаю це найчистішими проявами, які є найщирішими й найпотужнішими», — розповіла вона та повідомила, що під час перебування в столиці США взяла участь у заході Ukraine Action Summit, під час якого проводила зустрічі в Конґресі, а також у впливових аналітичних центрах, аби просувати конкретні ініціативи. Вони охоплюють у т. ч. підтримку України у сфері енергетики, оборони та притягнення Росії до відповідальності за вчинені воєнні злочини, злочини проти людяності та геноцид.

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply