Новини для українців всього свту

Sunday, Nov. 28, 2021

Артем Колюбаєв: «Ми — збірна України з кіно і маємо грати однією командою»

Автор:

|

Листопад 03, 2021

|

Рубрика:

Артем Колюбаєв: «Ми — збірна України з кіно і маємо грати однією командою»
Артем Колюбаєв

Державна аґенція України з питань кіно провела другий тур 17-го конкурсного відбору кінопроєктів, які претендують на державне фінансування, і затвердила перелік з 31 фільму, яким за результатами пітчингу ці кошти нададуть. Про це розповів Артем Колюбаєв, голова Ради з державної підтримки кінематографії
— Скажу чесно, люди, дотичні до українського кіно, по-різному сприйняли результати відбору, зокрема — дорікають, що серед переможців забагато розважальних проєктів, і є побоювання, що у нас буде суцільне «Скажене весілля». Ви як вважаєте?
— Так буде завжди, бо будь-який конкурс завершується тим, що є люди, які в ньому не перемогли. І вони завжди казатимуть, ніби щось там відбулося не так, як хотілося, і пройшли якісь не ті проєкти. Експерти обирали, голосували, дивилися пітчинги і приймали своє рішення.
— З’явилася новація: зараз, щоб отримати державне фінансування на фільм-дебют, режисеру необов’язково мати режисерську освіту…
— Я був категорично проти цієї норми, але, на жаль, моя думка не перемогла. А це нівелює значення освіти. Наявність диплома за фахом «режисер» свідчила, що людина не просто так вчилася п’ять років, щоб отримати фах, і може претендувати на те, щоб зняти свій перший дебютний фільм за кошти держави. Коли скасовують цю норму, тепер будь-хто може бути режисером.
— Чи збільшилася кількість саме таких заявок?
— Заявок на дебют було дуже багато. Раніше один дебютант міг виступати в кількох проєктах, але це також не дуже добре, адже коли режисер подає три-чотири проєкти, це свідчить про те, що йому байдуже, що знімати. Якщо він вірить у свій проєкт, то завжди буде подавати цей єдиний проєкт, бо розуміє, що за рік не зробить два. Це неможливо фізично. Авжеж, є винятки, але це точно не дебют.
— На дебюти держава дає стовідсоткове фінансування?
— Авжеж. Не так багато категорій, які фінансуються стовідсотково, але дебюти до них належать. Фінансування дитячого кіно й анімації теж доходить до 100 %.
— Про анімацію. З 31 проєкту-переможця — лише одна анімація. Чому так мало?
— Минулий пітчинг узагалі не підтримав жодного анімаційного проєкту. Справа в тім, що анімаційні проєкти виробляти дуже довго — вони дорогі, а тих коштів, які компанії беруть у Держкіно, не вистачає.
— Але ж їх стовідсотково фінансують?
— Є обмеження — не більше 25 млн грн на проєкт. А коли загальний кошторис — 40 млн, намагаєшся втиснути це в 25 і заявляєш, що десь 15 ще збереш. Починаєш їздити по фестивалях і копродукційних майданчиках, шукати спонсорів. Тому багато проєктів не виходять вчасно, а деякі анімаційні проєкти, які вийшли, не виправдали сподівань і глядач на них не пішов. На мою думку, анімація завжди повинна бути комерційною, це сімейний продукт, на нього беруть не два квитки, а три-чотири, залежно від величини родини.
— Цього року в прокат вийшов анімаційний фільм «Віктор робот» і провалився. Через що?
— Ви ж знаєте і про успішні кейси, коли анімаційні стрічки збирали дуже хороший бюджет — «Микита Кожум’яка», «Викрадена принцеса: Руслан і Людмила». Це — базисне розуміння економіки, потрібно розуміти свого споживача. Маємо спитати себе, що виробляємо і для кого. Фільми, про які ми згадали, зробили люди, які розуміють українську авдиторію і виробляють готовий продукт з усім тим, що зараз на слуху і користується попитом в українців. Тоді це призводить до успішного бокс-офісу.
— Я дуже чекаю анімаційний фільм «Мавка. Лісова пісня». Його точно розуміють свою авдиторію і спілкуються з нею…
— Я був на Одеському кінофестивалі, бачив робочі матеріали. Це вже інший клас анімації, таких успіхів має бути більше. Ми сподіваємося, що «Мавка» — це буде щось проривне для української анімації.
— От, фільм уже знятий, починається його прокат — і тут інколи виникає прикра ситуація, коли кінотеатри ставлять його у свій розклад на сеанс у дуже невигідний час, коли приходить найменша кількість глядачів…
— У нас немає квотування українського кінематографу, як на радіо, наші кінотеатри не зобов’язані надавати якийсь пріоритет українському кіно і часто справді ставлять його на менш популярний час. Дистрибутори намагаються з цим боротися, ведуть перемовини, але їм усе одно дають незручні сеанси.
— Якесь замкнене коло…
— Атож. Але це бізнес: кінотеатр розуміє свою авдиторію, і маючи фільм «Марвел», знає — скільки глядачів на нього піде. Ставлячи в противагу українське кіно, вони усвідомлюють, що їхня каса провалиться. Але є українські стрічки, на які продають повні зали. Глядач хоче дивитися українське кіно.
— Є ще «народний прокат», коли виробник сам їздить по Україні, домовляється з локаціями й показує свій фільм…
— Це промо-тури, їх також фінансує Держкіно. Це дуже круто, на своєму досвіді знаю, ми їздили реґіонами, там неймовірний глядач, адже Київ розбалуваний. А ще я зрозумів, що робити прем’єру треба насамперед для глядачів, а не для преси. Преса скрізь шукає провокацію і щось таке, за що можна зачепитися. Часто блогери, коментуючи український фільм, закликають не ходити на нього — мене це дивує. Адже будь-який допис про українське кіно повинен завершуватися словами: «Це моя особиста думка, але обов’язково сходіть, щоб мати власну». Україна може представляти себе і свої наративи на міжнародному рівні, демонструючи те, що відбувається в країні, потрапити на фестиваль із фільмом, в якому відкрито йдеться про ворожий конфлікт із Російською Федерацією (РФ). Я був на Венеційському кінофестивалі, де наше кіно було в основній програмі, в якій були присутні й росіяни. І є надія, що люди, подивившись його, зможуть абстрагуватися від новин, якими їх зомбують удома.
— 2019-го, коментуючи недофінансування стрічки «Шевченко: Перший самурай», ви заявляли, що влада ігнорує історичні фільми. Зараз щось змінилося?
— «Самураю» все ж дали кошти.
— То вас тоді почули?
— Вважаю, що так. Скажу про фільм «Крути 1918», який ми робили. Ми провели аналогію з 2014 роком, що пройшло майже 100 літ, а нічого не змінилася — й Україна так само бореться за свою незалежність. Ми даємо його показувати безкоштовно для курсантів, військових, студентів, кадетів — і мені подобається, що потім нам надсилають відеоматеріали з показів — люди виходять зі сльозами на очах, кажуть, що не знали про цю сторінку історії України, і це їх зачепило.
— Серед проєктів, які подавалися на цьогорічний пітчинг, було багато історичних чи патріотичних фільмів?
— Не багато. Люди швидко пристосовуються до обставин, і кінематографісти — одні з перших, хто вміє це робити. Маю на увазі пандемію коронавірусу. Ми впродовж кількох місяців знаходилися вдома і передивилися все, що було можливо, на всіх ресурсах, які були можливі — і стало зрозуміло, якого контенту бракує. Всім набридло бути в неґативі й тривозі, люди хочуть легких історій, де не треба думати, а просто відволікти мозок. Зараз у кінотеатрах має шалений попит дуже дороге кіно, приміром, фільм «Дюна». Я подивився останнього «Бонда», і це вже не той, що був раніше. За кордоном також шукають нові форми й робить щось наосліп, як і ми. Просто там дуже багато коштів, а в нас — ні.
— Потрібна «порожня» комедія?
— Цього року на пітчинг подали дуже багато романтичних комедій і кілька отримали фінансування. Зараз ми всі постійно перебуваємо в інформаційному полі, яке щільно заповнене неґативною інформацією, і ці неґативні імпульси доходять до всіх. Людина хоче мати якусь надію, подивитися — і посміхнутися, що не все втрачено.
— Торік Офіс президента України видав розпорядження про створення реґіональних кінокомісій. Вони вже почали працювати?
— Зараз влаштовуємо промоційні тури по різних реґіонах, ось були на Хмельниччині, після чого відбувся Хмельницький кінофестиваль. Тобто на місцях є розуміння, що таке креативна економіка і що таке залучення кінопроцесу в реґіон. Люди розуміють: ага, ми тут витратили одну гривню, а ця гривня повернула нам п’ять. Це ж і в Європі відбувалося: у Македонії зняли епізод «Гри престолів», і туди туристи поїхали дивитися на Залізний замок чи якийсь інший. Я був на початку створення наших кінокомісій із навчальним туром по італійських кінокомісіях — там реґіони навіть змагаються між собою, заманюючи до себе кіно виробника. Це свідчить про здорову конкуренцію, а в нас є дуже круті локації.
— Але ж не всім реґіонам пощастило з локаціями. Чи в кожному щось можна знайти?
— Усі реґіони мають чудові локації! Проблема в тім, що Київ уже знятий на 105 %. Дуже люблю це місто, але скільки ж можна знімати в Києві море. Є ж прекрасне море в Одесі. В Криму, на жаль, недоступне, але скоро буде доступне. Знімаючи краєвиди в реґіонах, продюсери мають розривати процес виробництва, оскільки у реґіонах немає павільйонів, інтер’єрів, багато витрат на відрядження — і вони вирішують знімати все в столиці. А якщо запрацюють національні рібейти, то столичний виробник оцінив би: ага, я витрачу кошти на відрядження і добові, але отримаю бенефіс у бездоганній новій локації. Тоді будуть розвиватися і павільйони в реґіонах, і студії звукозапису, і студії візуальних ефектів.
— Скільки фільмів на рік оптимально випускати, щоб охопити і внутрішнього глядача, і мати якусь міжнародну фестивальну історію?
— Кількість переходить у якість, це правило, яке не можна ігнорувати. У нас 52 тижні на рік — то якщо б вийшли в режим, коли раз на два тижні в прокат виходить українська стрічка, ми точно стали б кінокраїною.

Розмовляла Любов Базів, «Укрінформ»

Як повідомляв «Міст», Держкіно замовило створення фільму про катастрофу літака рейсу МН17.

About Author

Meest-Online