Новини для українців всього свту

Monday, Sep. 27, 2021

Андрій Римарук: «Після перемоги «Атлантиди» замість «конфлікт на сході України» почали писати «війна»

Автор:

|

Серпень 04, 2021

|

Рубрика:

Андрій Римарук: «Після перемоги «Атлантиди» замість «конфлікт на сході України» почали писати «війна»
Андрій Римарук

На нещодавньому Міжнародному кінофестивалі «Корона Карпат» у Трускавці серед переможців був фільм українського режисера Валентина Васяновича «Атлантида». Він отримав приз у номінації «За пошукове вирішення суспільно-значущої теми». Це чергова нагорода фільму. Першою став головний приз за найкращий фільм у вересні 2019 року на 76-му Венеційському міжнародному кінофестивалі в секції Orizzonti. Загалом в «Атлантиди» є вже 20 нагород різних міжнародних фестивалів кіно. В Україні цього року він отримав звання «Найкращий фільм» V Національної кінопремії «Золота дзиґа». Головну роль у стрічці зіграв Андрій Римарук.
— Де ви вчилися, працювали?
— Родом я з Івано-Франківська. Закінчив у Києві Національний педуніверситет ім. Драгоманова за спеціальністю психологія. Працював власкором газети «Факти» у Донецьку, потім — у газеті «Донбас». Пізніше потрапив у пресслужбу ДТЕК, там трохи пропрацював і мене перекинули до Львова. До Донецька вже не повертався. Працював у Львові, потім у Києві, а потім почалася війна.
— Як потрапили на фронт?
— Мене мобілізували на початку 2015-го. Рекрутували у Києві, спрямували до навчального центру, а звідти на фронт. Мені тоді було 30 літ. Прослужив рік і чотири місяці — від початку 2015-го по травень 2016 року — і демобілізувався. Починав у Станиці Луганській, потім нас перекинули до Авдіївки, наприкінці року вивели трохи на полігони. Ще на фронті я познайомився з Віталієм Дейнегою, директором благодійного фонду «Повернися живим». І він натякнув, що забере до себе. І ось п’ять років працюю у цьому фонді, займаюся винятково армією.
— Наскільки на вас вплинула війна?
— Не погоджуся з думкою, що війна людей змінює. Але вона більше відкриває тебе і твою сутність. Мене відкрила з іншого боку. Якби мені хтось сказав, що я у Венеції ходитиму червоною доріжкою, сидітиму в одній залі з Бредом Піттом і світовими зірками з Голівуду, я б запитав: «У вас що, температура?»
— Коли це було?
— Фестивальне життя «Атлантиди» почалося у серпні 2019-го, коли ми потрапили на 76-й Міжнародний венеційський кінофестиваль. Ми тоді взяли головний приз. Це був старт всьому. Ми тоді трохи загубилися в інформаційному просторі: триває церемонія нагородження, режисер сидить, нервує, думає, що говорити зараз на сцені, а я сиджу і читаю йому новини: Сенцова відпустили з російської в’язниці.
— Як довго знімали фільм? І де?
— Фільм почали знімати на початку 2018 року, це був невеликий блок на початку лютого у Маріуполі — околиці, гранітний кар’єр, металургійні комбінати. Решту дознімали у Києві. Правда, на сам металургійний комбінат нас не пускали, і там, де у фільмі є кадри, коли з чану виливається рідкий метал, це ми знімали у Нікополі на феросплавному заводі. Епізод, де головний герой повертається в свою напівзруйновану квартиру, ми знімали в Орбіті Черкаської області. Там мали будувати атомну станцію і з часів Радянського Союзу стоять кілька недобудов.
— Режисер цілеспрямовано взяв на ролі непрофесійних акторів?
— Така була у нього ставка: все зробити правдиво, показати реальність. Адже акторові важко зіграти посттравматичний синдром, якщо не знає, що це таке. Тим, хто грав у фільмі, не треба було пояснювати, що таке обстріли, як поводитися зі зброєю. У цьому і був сенс у роботі режисера.
— А як потрапили в кіно?
— Все випадково сталося. Я працював у Фонді, і директор попросив завезти на фронт продюсера і ще кількох людей. Це виявилися Володя Яценко, який потім став продюсером фільму «Атлантида», режисер фільму «Дике поле» Ярослав Лодигін і кінооператор Сергій Михальчук. Вони шукали локацію, щоб спробувати екранізувати другу книгу Сергія Жадана «Інтернат» про бої у Дебальцевому. Я їм показував локації, інтернат у Красногорівці, плюс домовлявся з військовими, щоб вони дали допуск тощо. Ось так познайомився з Володею Яценком, це було 2017-го. І буквально після Нового року він зателефонував і запропонував піти на кастинг фільму «Атлантида». Я відповів: «Де я, а де кастинг?», але він наполягати, казав, що я за типажем підходжу. Ми тоді зустрілися з Васяновичем, у нього вже був один герой стрічки — Вася, який у фільмі зводить порахунки з життям. Після зустрічі режисер мені перетелефонував і сказав, що нікого шукати не буде, бо я йому на 100 % підходжу. Сказав взяти у Фонді відпустку на два місяці для зйомок.
Потім була короткометражка Владлена Одуденка. Він працював художником над усіма відомими титулованими фільмами в Україні — «Захар Беркут», «Сторожова застава», «Атлантида», «Плем’я». Він захотів зняти свої фільми, написав сценарій для короткого метра «Марія». Я там граю з дуже талановитою молодою актрисою Дариною Фединою. Вона зі Львова, зіграла одну з ролей у серіалі «Спіймати Кайдаша».
Потім був іще один короткий метр — дебютна стрічка Валерії Кальченко, сценаристки фільму «Мої думки тихі». Потім знявся знову у Васяновича у наступному його фільмі «Відблиск» і в епізодичній ролі в Антоніо Лукіча. За три роки знявся вже у шести фільмах. І зараз готуюся до чергового короткого метру. Але кіно — моя не основна робота, основна — це Фонд.
— У чому полягає ваша робота?
— Я вже керівник військового відділу, у мене в підпорядкуванні інструктори — фахівці зі снайпінгу, саперної й інженерної безпеки, з ведення вогню зі закритих позицій, з безпілотної авіації. Плюс ми займаємося забезпеченням армії. Зараз це, в основному, тепловізійна оптика і навчаємо особовий склад. Намагаємося мінімізувати втрати наших бійців від снайперів. Одна з моїх розробок — мобільний комплекс спостереження, камера, яку можна розгорнути, де хочеш і спостерігати за ворожими позиціями — хлопці перебувають в укритті і не підставляються під кулі.
— Які зараз бачите проблеми на фронті?
— Наш Фонд уже сьомий рік возить тепловізори на передову. І хочеться запитати у нашої влади: «Не соромно, що сьомий рік йде війна і держава не може купити тепловізори? Не купіть один гвинтокрил, чи бронетранспортер, а забезпечте весь фронт тепловізорами. У нас сьомий рік війни! І соромно, що у нас торік був найвищий відтік професійних кадрів з лав Збройних сил. І таких проблем дуже багато.
— А фільми про війну змушують нагадати всім про неї, оголити ці проблеми?
— Зупинімо десятьох людей і запитаємо, а що у нас на сході України зараз відбувається? Може, двоє з десяти дадуть відповідь. Фільм «Атлантида» насамперед розрахований на те, щоб наші громадяни не забували, що зараз відбувається на сході, які там події, на якій стадії перебуває війна. І що будемо робити з Донбасом, коли він повернеться? І чи повернеться він взагалі? А якщо не повернеться, що ми будемо робити? Як можемо допомогти рідним і близьким там?
— А для закордонної публіки?
— Для них це був просто дуже потужний «антиросійський інструмент». Інтервентам «горіло» так, що коли ми у Венеції отримали нагороду, нам цілу передачу присвятили кремлівські пропаґандисти! Після прем’єри у Венеції російські журналісти від нас утікали. До прем’єри нас провокували, а після — ми їх взагалі не бачили.
— Все ж провокували?
— Перед прем’єрою підходили і казали: «Вам не соромно, що таку брехню зараз будете показувати?» Я їм відповідав: «Погляньмо на реакцію публіки і погомонімо після фільму, я відповім на всі ваші запитання». А потім уже вони не хотіли. Ми нагадали всьому світу, що насправді у нас відбувається: хто на нас напав, від кого захищаємося й якими можуть бути наслідки. І це оплесками зустрічали в будь-якій країні, куди б ми не приїхали. Це зайшло і в Європі, адже ця війна у них поряд. Я відстежував італійську пресу до Венеційського кінофестивалю і після. До кінофестивалю писали «конфлікт на сході України», а після — «війна».
Розмовляла Олена Колгушева, «Укрінформ»

Як повідомляв «Міст», Україна висувала «Атлантиду» на «Оскара».

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply