Новини для українців всього свту

Tuesday, Sep. 28, 2021

Андрій Когут: Що (не)приховують архіви КДБ?

Автор:

|

Серпень 25, 2021

|

Рубрика:

Андрій Когут: Що (не)приховують архіви КДБ?
Андрій Когут

Скільки чекістів та аґентів радянських спецслужб працювало в Україні? Коли відбулася наймасштабніша чистка архівів спецслужб? Про це розповідає Андрій Когут, директор Архіву Служби безпеки України (СБУ).
— П’ять років тому ви очолили Галузевий державний архів СБУ. Що це за структура й які має завдання?
— Одне з ключових завдань, що стоїть перед нами як архівною установою, — це приведення того спадку, який опинився у нас, до того, як має виглядати звичайний архів — фонди, описи тощо. Справа в тому, що 20 вересня 1991 року, коли Верховна Рада розформувала КДБ в Україні, весь цей майновий комплекс — будівлі і все, що в них було, передали Службі національної безпеки України (тоді так називалася українська спецслужба). Таким чином архів КДБ передали новій спецслужбі. Це був оперативний архів для оперативних потреб КДБ. Все, що у них було, зберігали для оперативних чи репресивних потреб (у них цього не розмежовували). Коли я прийшов у архів наприкінці грудня 2015-го, щойно ухвалили один із чотирьох законів про вільний доступ до архівів КДБ, і було очікування, що в найближчі два-три роки вдасться передати весь масив до єдиного архіву Інституту національної пам’яті, об’єднати всі ці архіви під однією парасолькою, зібрати їх в одному місці, це не легко.
— Чи архів КДБ, яким він був наприкінці 1980-х, зберігся до кінця 1990-х років у повному обсязі? Бо є гіпотези про те, що частину документів знищили, а частину вивезли до Москви…
— Є такі міти. Ключовий — що з України вивозили документи до Росії вагонами. Та нам не вдалося знайти підтвердження цьому міту. Достеменно відомо, що вивезли лише архів внутрішніх військ НКВС-МДБ. Але досліднику та архівісту Анатолію Кентію вдалося зробити копії цього архіву на мікрофільми, і частково він таки наявний в Україні. Навесні 1990 року в Радянському Союзі видали два накази (один із них є у нас на зберіганні, іншого немає), які фактично регламентували роботу архіву. Вирішили, що аґентурні справи з терміном зберігання «постійно» не матимуть терміну зберігання.
— Тобто їх можна було знищити?
— Що і було зроблено. Але ця чистка архіву не була першою. Першу зробили після смерті Сталіна. Тоді знищили дуже багато документів. Але якщо поглянути хронологічно на фонди нашого архіву, то що ближче до 1930-х, то більше стає архівних документів. М можемо подекуди докладніше висвітлити 1930-1950-ті, ніж 1970-1980-ті.
— Чи не пов’язані ці питання знищення з тим, щоб ті, хто в 1970-19880-х були в політичному істеблішменті або були аґентами, в 1990-х добре почувалися, просто змінивши «кольори»?
— Є приклад одного з колишніх спікерів Верховної Ради, якого звинувачували в тому, що був аґентом. А він відповів: той й що?
— Але берімо досвід Чехії, Польщі, країн Балтії…
— Там було трохи інакше. Візьмімо Східну Німеччину. Там усі ті, хто працював у Штазі, не лише не могли займати якісь політичні посади, їх могли навіть викинути з роботи і це вважалося правомірним. Приклад Польщі показує, що суди схильні виправдовувати, якщо підозрюваний каже: «Це не мій підпис, це не я співпрацював».
— Тобто люстрацію провести вже неможливо?
— До нас надсилають люстраційні звернення, відповідно до закону про очищення влади, — і ми їх опрацьовуємо. Але потрібно розуміти специфіку України через 30 років після розвалу СРСР. Якщо порівнювати Україну та Росію, в Україні відбулося кілька змін політичного істеблішменту. І ті, хто зараз працюють, навіть за віком не могли бути співробітниками КДБ.
— Але важливо знати імена не лише жертв своєї родини, а й ім’я ката. Коли відкривали архіви, чи усвідомлювали небезпеку, що можуть виникнути проблеми — гіпотетична помста, приміром?
— Було кілька моделей і підходів, які існують у Центральній і Східній Європі. Україна не унікальна, хоча у нас найліберальніше законодавство. Коли ми оцінювали те, як це відбувалось у Польщі, Чехії, Німеччині, то побоювання, що буде кривава вендета, звучали. Але, як показала практика Центральної Європи, нічого такого не сталося. Те, що відбулося давно, вже переболіло і перегоріло. Час від часу отримуємо листи: дайте нам перелік аґентів із мого села. На жаль, у нас такого переліку немає, їх не існує. Сама ідея існування списку аґентів є абсурдом.
— Є потенціал для з’ясування, умовно кажучи, середнього і нижчого складу органів держбезпеки?
— На 70-90 % — так. Фонд особових справ зберігся найкраще, бо це фонд соціального забезпечення, пенсій, всього іншого.
— А був опір, тиск, прохання з боку чи тих же аґентів, чи їхніх нащадків?
— Такого не було. Законом передбачено, що ті, хто були репресовані, мають право закрити інформацію про себе на 25 років. Їхні родичі також мають право, якщо є згадка безпосередньо про них, вони можуть приховати інформацію про себе. До нас надійшло близько десятка листів, половина з них — від тих, хто були репресовані. Тільки в одному випадку у нас була справа, яка стосувалася дисидента, до неї обмежили доступ. Стосовно колишніх співробітників, також була десь приблизно половина справ.
— Якими критеріями ви керуєтеся щодо опублікування чи розсекречення справ?
— Це визначає перелік того, що у нас зберігають. Також наявність партнерів, які були б зацікавлені співпрацювати з нами у роботі над тими чи іншими науковими проєктами. Всі ми публікуємо з партнерами: Інститут історії України, Інститут національної пам’яті, партнери з Німеччини чи інших країн. Працюємо з Чеським інститутом досліджень тоталітарних режимів, Центром єврейського інституту в Єрусалимі і з канадськими й американськими інститутами, Університетом у Торонто. Можливості видання зумовлені тим, чи вдається нам знайти партнера, який також зацікавлений у публікації тих чи інших документів.
— Ми не знаємо точної кількості жертв Голодомор, але й питання також, хто його чинив?
— Якщо візьмемо керівний склад, там українців було приблизно стільки ж, скільки в керівному складі комуністичних спецслужб на території Росії того часу. Це була однозначно меншість, а більшість становили росіяни, євреї. Голодомор не існував в вакуумі. 1930-ті рр. — початок репресій проти інтелігенції. Це був подвійний удар, завданий по українству: з одного боку по інтелігенції, а з іншого — по селу. Якщо циркулярах комуністичних спецслужб 1920-х, які видавали російською мовою у Харкові, чітко зазначено, що українці вороги радянської влади, за ними треба наглядати, не допустити роботи цієї інтелігенції з українським селом, потрібно їх пересварити. Але тепер з’ясувати кількість жертв Голодомору вже майже неможливо, бо масив архівних документів про період Голодомору зачищений. Але ми можемо встановити наслідки — що стало результатом Голодомору не лише в демографічному вимірі, а й у суспільному.
— А архів СБУ зберігає справи стосовно тортур в Україні?
— Так, вони відкриті. На їхній основі вже видали кілька книжок. Один із таких великих міжнародних проєктів, реалізований з Рурським університетом та Університетом Торонто за участі науковців із Грузії та Молдови, має назву «Відлуння Великого терору». Цей проєкт присвячено тим, хто здійснював репресії і потім сам постраждав від них — чистка чистильників. В одній із таких справ йдеться, що коли заарештували чекіста і провели вдома обшук, то вилучили пачку протоколів, які писав удома. Не встигав писати їх на роботі. Прізвище його, до речі, було Грушевський. Він допитував багатьох українських митців. Цікаві й їхні листи до ЦК партії, особисто до Сталіна. Вони писали: «А за що мене? Я ж виконував усі накази, почитайте, я виконував всі вказівки керівників, яких прислали сюди з Москви. Якщо партія вважає, що я винен, нехай, я визнаю себе винним, і готовий спокутувати свою вину, як накажете».
— Можемо оцінити чисельність чекістів?
— Є статистика. Їх не було аж так багато. Близько 16-17 тис.
— А скільки було аґентів?
— Це число теж змінювалося. Станом на кінець 1980-х — близько 70 тис.
— Цікава ще реґіональна специфіка. Кажуть, що кількість аґентів на заході України була більшою, ніж на сході…
— Звісно, у повоєнний період на заході України кількість була значно більшою. Адже перед органами стояло конкретне завдання — повністю побороти повстанський рух. Це означало, що були планові завдання — набрати стільки-то аґентів. Але статистика — це ще не все: можеш мати десятьох аґентів, а вони всі мовчать і з них п’ятеро навіть не підозрюють, що вони аґенти. Людина поспілкувалася з оперативником, той усе оформив, а людина ні сном ні духом не підозрює, що вона — аґент. Були й такі, хто стали аґентами під час Другої світової війни. Після того, як прийшли німці і стали вчиняти ще більші злочини, стало зрозуміло, що ці ще гірші, ніж ті. Так, тебе відправлять у Сибір, але є шанс, що ти там виживеш, як вижили близько 80 тис. біженців, які втекли на територію СРСР після початку Другої світової, переважно це були євреї, їх депортували 1940-го, завдяки цьому їм вдалося вижити.
Розмовляв Віталій Ляска, Zaxid.net

Як повідомляв «Міст», у лісі на Прикарпатті знайшли унікальні архіви УПА.

About Author

Meest-Online