Новини для українців всього свту

Monday, Sep. 27, 2021

Андрій Бовгиря: «Хмельницькому пробачали все, навіть союз із бусурманами»

Автор:

|

Липень 23, 2021

|

Рубрика:

Андрій Бовгиря: «Хмельницькому пробачали все, навіть союз із бусурманами»
Андрій Бовгиря

Де козаки шукали свої історичні корені? Чому вважали себе нащадками хозарів? Хто був для них «чужим», а хто — гарантом їхніх прав і вольностей? Про це розповів Андрій Бовгиря, дослідник козацьких літописів.
— Нам треба усвідомити, скільки є козацьких літописів і в якому стані вони до нас дійшли…
— Козацькі літописи — кабінетний термін. В часи, коли писали ці тексти, їх ніхто так не називав. Цей термін з’явився у ХІХ ст. Класичними творами козацького літописання вважають літописи Грабянки, Самовидця, Величка і, певною мірою, «Короткий опис Малоросії». Єдиний оригінал із цих текстів — літопис Величка, який зберігають у Санкт-Петербурзі. Все інше — копії, їх дуже багато. Скажімо, нараховують близько 60 списків літопису Грабянки XVIII ст.
— А чим відрізнялися ці списки?
— Творення списків для тих, хто їх писав, для тих, хто їх переписував, для читачів — це своєрідні вправи в описуванні історії. Тобто людина, яка переписувала текст, вносила в нього певні корективи, могла доповнювати новими подіями, хронологічно близькими, або коригувати текст.
— Який період охоплюють козацькі літописи?
— Хронологічно опис подій від часів Хмельницького, від 1648 року і до кінця XVIII ст. Тобто вся історія Гетьманщини. Є також широкі екскурси в давнє минуле. Приміром, у літописах Грабянки і Величка є концепт походження малоросійського народу від давніх хозар. Але, в основному, їхня увага концентрувалася на головній події — постання того стану речей, в якому вони жили.
— А наскільки козацькі літописці черпали традицію і шукали легітимізації Гетьманщини у раніших часах?
— Кожен європейський народ хотів витлумачити свою історію якомога давніше, витягнути свої корені з якомога раніших часів. І козацькі літописці не були винятком. Вони також намагалися пристосувати своє минуле, поставити його в один ряд із минулим країн-сусідів, сусідніми народами, вибудувати свою етногенетичну концепцію від хозар. У поляків була концепція сарматизму. І вони вирішили — а чим ми гірші за поляків? Ми повинні знайти собі не менш героїчного, а може, й войовничішого предка, ніж сармати. Такими стали хозари. Вони знайшли співзвучність — хозари-козаки. Пізніше намагалися вибудовуючи хозарську концепцію, пристосувати її до сучасності. Наприклад, основна аксіома — це те, що хозари були християнами і прийняли православ’я від Візантії. Раніше, ніж це зробила Русь, раніше, ніж це зробили поляки.
— В основі цього концепту лежав передусім стан, приналежність до військовості, а не певна етнічність?
— Польська концепція сарматизму вилучала інші стани, крім шляхетського. Тобто нащадками сарматів є тільки шляхта. А в козацькому описуванні історії можна простежити, що не лише козаки. Чітко зумовлено, що козаки — це шляхта й їхнє походження, за аналогією зі сарматами, — від давніх предків.
— Підмурівок, від якого починається історія Гетьманщини, про який всі козацькі літописи пишуть, — це війна Хмельницького. Як літописці оцінюють перехід Війська Запорозького до Московського царства?
— Їм не надавали аж такого значення, як це було в пізніші часи. Міф рубіжності 1654-го — це винахід історіографії ХІХ ст., особливо радянської історіографії.
— Тоді ми не туди повернули…
— Для козацьких літописців центральною подією, навколо якої нанизувались всі інші, була визвольна війна. Всі твори козацького описування історії — Величка, Грабянки, Самовидця — містять назву, яку умовно можна означити як «історія про війни Хмельницького» й її передумови. У Величка це екскурс в добу Сагайдачного, в описі цих подій екскурс в добу етногенезу, сарматів. У Грабянки — екскурс в добу хозарів тощо. Що для них був 1654 рік? Сталася рада, прийняли протекцію. Для них важливішою була смерть Хмельницького, після якої почався занепад. В історіографії кожного народу є уявлення про «золотий вік» і «темні часи». В козацьких літописах «золотими часами» був період Хмельниччини (1648- 1657). Це був період звитяги, період перемог, коли потугу витрачали не на міжусобицю, а на боротьбу зі зовнішнім ворогом. Після смерті Хмельницького починається доба Руїни, «темні часи», коли тривають міжусобиці, всілякі війни.
— А як козацькі літописці ставилися до Івана Виговського?
— Ставлення було дещо інше. Виговського вважали одним із головних винуватців закінчення «золотих часів» і початку Руїни. Він був одним із суб’єктів її творіння. Успадкувавши єдину державу Хмельницького, він не зміг впоратися з внутрішніми і зовнішніми викликами і фактично почав міжусобицю. На відміну від Московського царства, якому, попри всі негаразди, ще давали шанс, то з поляками все було вже вирішено. В концепції літописців поляки були зрадниками, на них лежала каїнова печать. Руси — українці та поляки — були єдинокровними брати. А потім поляки зрадили, і вся подальша історія українсько-польського співіснування — це історія гноблення Русі поляками. Величко складає навіть своєрідний рейтинґ правління кожного з королів, як від Казимира Великого й до Яна Казимира зменшуються права і наші вольності й як цьому неґативно сприяли поляки.
— Єдиною світлою плямою був Владислав IV?
— Так, Владислава IV любили. Польських королів ніколи не згадували в неґативному контексті. Вони були гарантами прав і вольностей, були над конфліктом. Й якщо якісь негаразди траплялися, то в цьому були винні хижі, злі ляхи, які намагалися тим чи іншим способом ввести в оману свого суверена і посіяти незгоду в колись єдиній державі.
— Як козацькі літописці оцінювали південний, османський, вектор політики?
— У низу рейтинґу нетолерації перебували представники східного світу, яких називали бусурманами. Вище за них ішли євреї. Бусурмани займали вкрай неґативну позицію передусім через віру, через одвічне протистояння християнства й ісламу. Але в той же час існували моменти, в яких ісламський світ вважався корисним, коли сходилися інтереси українців і османів. Попри віру, попри відверту ворожість, кримські татари допомогли нам у певний час створити власну державу. У Величка навіть є розповідь, коли Хмельницький, готувався до війни, то гостював у татарського хана. Той його дуже приязно прийняв, пригощав, називав сином. Їм навіть не потрібен був тлумач, бо, як зазначає Величко, татарський хан дуже добре відав язика козацького.
— Наскільки привабливим у козацьких літописах постає Дорошенко?
— Крім рейтинґу толерації, у цих текстах є рейтинґ героїв-антигероїв, у якому фігурують персонажі своєї історії. Героєм був Хмельницький, йому пробачали все, навіть союз із бусурманами. Дорошенко також використав цей союз. Але йому цього не пробачили.
— А як постає в літописах Іван Сірко?
— Літописець вкладає в уста Сірку такі моменти, які боявся озвучити від свого імені, наприклад, ставлення до Мазепи. Він його називає зрадником, але вагомих арґументів не надає. Коли Сірко зі запорожцями захопив у полон Мазепу, останнього хотіли скарати на горло. Сірко зупиняє їх і каже: не поспішайте вбивати цю людину, за ним величне майбутнє, він ще стане дуже корисним для нашої вітчизни. Але більшість текстів про Мазепу не згадують взагалі або згадують вкрай побіжно. Попри те, що їх писали вже після доби Мазепи.
— Чи можемо говорити, що козацькі літописи, які існували в тих умовах, коли автономія танула на очах, сформували свою візію минулого?
— Звісно. Козацькі літописці, як і інші творці історичного минулого у сусідів — поляків, волохів, татар — намагалися вибудувати ряд своїх правителів. І це також маркер ідентичності. Ряд правителів вони починали від козацьких ватажків Предслава Лянцкоронського, Кішки, Байди-Вишневецького. І це були для них гетьмани-володарі. Так само, як ряд польських королів, починаючи від першого, ряд московських царів, вони також намагалися долучитися до цієї традиції, що цементувала минуле, державу і створювала місток між минулим і сьогоденням.
— Величко починав свою кар’єру в канцелярії Василя Кочубея. Для нас це людина, яка писала доноси на Мазепу. Наскільки це було поширено?
— Після 1708 року таке явище як доноси і сам інститут слова й діла, інститут політичного судочинства, який був дуже поширений у Московському царстві, але зовсім невідомий у Гетьманщині, запровадили й тут. Доноси стають невід’ємним атрибутом не лише соціально-політичного життя, життя верхівки, інструментом боротьби за владу, а й елементом повсякдення. Доносили всі і на всіх.
— Одні козаки чи одні старшини доносили на інших козаків чи старшин?
— Насамперед доносили священники, монахи, духовенство. Потім представники козацтва — від сотенного рівня, рівня сільського отамана, закінчуючи полковниками. Але найбільше доносили росіяни.
— Козацькі літописці згадували про селян?
— Не згадували. Головною для них була держава. А історію держави бачили через військову звитягу, головними фігурантами воєн були не нижчі стани, а козаки, еліта. Вони і були творцями історії у візії козацьких авторів.
— Часто в нас також підкреслюють, що гетьман Розумовський став наслідком фаворитизму Єлизавети. Чи існувало бачення козацькими елітами цих речей?
— Доба Розумовського є в текстах, які постали в середині XVIII ст. і пізніше. Це було відродження «золотих часів», віку Хмельницького. Тому що після тривалого періоду занепаду несподівано настає ренесанс. І вже байдуже, хто був на вістрі цього ренесансу. А якщо це був Розумовський, нехай буде Розумовський. В одному з текстів йдеться про те, що вольними голосами весь малоросійський народ чи його представники обрали гетьмана. А один читач занотував на полях, що це неправда — не вольними голосами він був обраний, його обрали всупереч волі. Тобто, існував супротив старої еліти. В їхньому розумінні, обрали вискочня, який здобув свій статус завдяки зв’язкам із імператрицею. Вони не розуміли, що якби не Розумовський, то ніхто б не був.
Розмовляв Віталій Ляска, Zaxid.net

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply