Новини для українців всього свту

Monday, Mar. 1, 2021

Анатолій Загородній: «Якщо не припинити відтік мізків, наука в Україні помре ще до середини ХХІ ст.»

Автор:

|

Січень 22, 2021

|

Рубрика:

Анатолій Загородній: «Якщо не припинити відтік мізків, наука в Україні помре ще до середини ХХІ ст.»
Анатолій Загородній

«Чи є життя після Бориса Патона? — питання, на яке мала відповісти Національна академія наук України на виборах свого нового президента. З чотирьох кандидатів, які дійшли до фінішу виборчої кампанії, дві третини голосів учасників загальних зборів Національної академії наук України (НАНУ) отримав 69-річний Анатолій Загородній, віце-президент Академії і директор Інституту теоретичної фізики ім. М. Боголюбова. Як повідомляв «Міст», нового голову НАНУ обрали у жовтні 2020 року.

«Річний бюджет 170 установ НАНУ — це бюджет одного американського університету»
— НАНУ — це держава в державі, з власною територією, ритуалами, ієрархією, незрозумілою чужинцям мовою…
— Не впевнений, що її так варто називати. Ми — частиною держави, живемо і працюємо за тими ж самими законами, що й уся наукова спільнота України. Зараз до складу Академії входить близько 170 установ — дослідницьких інститутів, національних бібліотек, природних заповідників, дендропарків, науково-технічних центрів. В них працює близько 26 тис. співробітників, з яких 16 тис. — науковці. Серед них є 2,5 тис. докторів наук і 7,5 тис. кандидатів наук. 2020-го обсяг видатків за загальним фондом державного бюджету для Академії становив 4,62 млрд грн. Здається — астрономічна сума. На практиці заледве забезпечують усього дві третини мінімальних потреб НАНУ. Медіа часто порівнюють кількість Нобелівських лавреатів із різних країн. Проте не згадують рівень фінансування науки в Україні та в інших державах. А річний бюджет 170 установ академії — це бюджет одного добре забезпеченого американського університету. Річний бюджет від держави наукового товариства Макса Планка в Німеччині, з яким НАНУ має схожу структуру, ще кілька років тому складав 8,5 млрд EUR, тобто порядку 255 млрд. грн. Питання є?
— Звісно, є. Майже все можна виміряти часом і грошима, отриманими або втраченими за цей період часу. А який середній вік кандидатів, докторів наук, членів-кореспондентів, академіків? І відповідно зарплати?
— Середній вік усіх наукових співробітників Академії на початку 2020 року складав 53,9 років. Серед них середній вік академіків НАНУ — 77,1; членів-кореспондентів — 71,4; докторів — 64,9; кандидатів наук — 51,1. Щодо зарплати, то її базовий рівень залежить від посади, а за науковий ступінь, наукове звання, стаж наукової роботи нараховують передбачені законом надбавки. Молодший науковий співробітник за умови повної зайнятості отримує 7-9 тис. грн, науковий співробітник — 7,5-10 тис., старший науковий співробітник — 9-15 тис., провідний науковий співробітник — 10-18 тис., головний науковий співробітник, керівник наукового підрозділу — 10-20 тис.
— Отже, бути науковцем в Україні — це легітимізований спосіб жебрацтва?
— Співробітники Академії працюють на межі сил і можливостей, але в умовах режиму неповної зайнятості, за мізерні зарплати, часто — на застарілому обладнанні, а в холодну пору року — ще й у погано опалюваних приміщеннях. Звісно, що наших злиднів ми мали б соромитись. Але пригадаймо слова Конфуція: «Соромно бути бідним у багатій країні і соромно бути багатим в бідній країні». Нам принизливо виглядати жебраками-прохачами, коли завдяки нашим дослідженням і розробкам держава має змогу заощаджувати та заробляти величезні кошти.
— Є ті, хто воліли б закрити НАНУ…
— Наша академія не є унікальною, подібні організації існують і в інших країнах, і не тільки колишніх соціалістичних. Можна згадати лише Академію наук Китаю, яку ніхто і ніколи не збирався ліквідовувати. Тому заклики ліквідувати НАНУ як радянський рудимент — в дусі російського перекладу «Інтернаціоналу» про руйнування всього дощенту. Розумні, раціональні люди не розкидаються ресурсами, тим більше такими, які зараз у світі навіть за гроші часом не купиш. Ще кумеднішими ці заклики виглядають, якщо згадати, що академію заснував іще гетьман Павло Скоропадський, який, як відомо, комуністом не був і боровся з радянською владою.
— Друга теза: Академія повинна заробляти на себе…
— По-перше, ніде у світі держава не перекладає тягар фінансування досліджень на приватний сектор чи на «закордон». Повсюдно фундаментальна наука практично цілковито існує державним коштом. Прикладні дослідження можуть розраховувати на гроші від бізнесу, якщо національна економіка створює сприятливий інвестиційний та інноваційний клімат. Міжнародні ґранти виборюють у надзвичайно конкурентному середовищі, де перемагають не тільки найкращі ідеї, а й можливість ці ідеї реалізувати, для чого нерідко потрібне найсучасніше обладнання. Пандемія коронавірусу продемонструвала, що таке обладнання вкрай необхідне науковцям удома, бо за умов закриття кордонів розраховувати на використання наукової інфраструктури іноземних партнерів не доводиться.
— Наступне: діяльність академії неефективна, «віддача» мізерна, штати роздуті…
— За результатами оцінювання нашими вченими стану корпусів реакторів атомних електростанцій на 10-20 років відтермінували виведення з експлуатації 11 із 15 діючих енергоблоків. Економічний ефект від продовження терміну роботи лише одного блоку складає близько 1,5 млрд грн на рік. Ми розробили технології і налагодили виробництво машин для контактного стикового зварювання рейок із високоміцної сталі. Сумарний ефект від цієї розробки — мільярди гривень.

«Аби захистити академію, готовий пробивати стіни»
— Ваші колеги описують вас як інтелігентну та м’яку людину. До якої міри ви готові пробивати стіни, позбуватися тих, хто гальмує, плисти проти течії?
— Вдячний колегам за позитивну оцінку окремих рис мого характеру. Тривалий час я відповідав за зв’язки НАНУ з міністерствами, парламентськими комітетами, Київською міською державною адміністрацією. Це передбачає певний досвід. Знаю, як розмовляти з людьми, як їх переконувати. Академія вже понад 100 років працює на державу і суспільство. А особисто для мене це й усе моє життя після закінчення університету. І мені не байдуже, якою буде її подальша доля. Тому готовий пробивати стіни в будь-який доступний для мене спосіб і захищати академію від зазіхань і незаслужених звинувачень.
— Де для вас «червона лінія» між пошуком компромісу і прийняттям жорстких рішень?
— Чиєсь наполегливе небажання йти назустріч змінам, що може призвести до втрати авторитету академії в очах держави і суспільства й, як наслідок, її руйнування.
— Одна з ознак такого руйнування — «відтік мізків» за кордон. Наскільки критичним є кадровий голод у науці?
— У науці важлива тяглість, яку забезпечують наукові школи, де присутні різні покоління. Українська наука в цьому плані, на жаль, дуже розбалансована. В кризові 1990-ті відбувся відтік значної кількості дослідників в інші сфери діяльності та за кордон, тому зараз дуже відчутний брак середнього покоління. За якийсь час наука втратить і співробітників поважного віку, не поповнившись натомість молодими кадрами, для яких науковий фах в Україні вкрай непривабливий. Знекровлення української науки набуває катастрофічних масштабів, які межують з питанням про національну безпеку України. Кількість молодих учених в Академії скорочується сьомий рік поспіль.
— Чи маєте план, як заохочувати молодь залишатися в науці?
— По-перше, вкрай важливо на конкурсних засадах створювати молодіжні дослідницькі лабораторії та суттєво збільшувати їхню кількість та обсяги фінансування. Бюджет 2020 року молодіжних лабораторій (груп) склав 22 млн грн. За результатами конкурсу фінансування отримали дев’ять лабораторій і 27 груп молодих вчених. Отриманий грант дає змогу команді з чотирьох-п’яти осіб мати гідну зарплату й узяти участь у міжнародних конференціях, чи поїхати на стажування. Також треба забезпечувати наукову молодь службовим житлом, шляхом надання пільгових кредитів на придбання або будівництво житла. І, звісно, маємо зберегти мережу гуртожитків для аспірантів і молодих співробітників. Якщо не займатися всім цим зараз, науку навіть не доведеться руйнувати — вона природним чином помре ще до середини ХХІ ст.
— Пригадуєте враження, коли вперше виїхали за кордон і побачили, як там працюють колеги-науковці?
— Вперше за кордон я поїхав ще за часів СРСР 1989-го до Соціалістичної Республіки В’єтнам. Для наших в’єтнамських колег СРСР уособлював високорозвинену країну з передовою наукою. Вони приїздили до нас на стажування, готували та захищали дисертації. В’єтнамські колеги розповідали, що зарплати доктора наук на їхній батьківщині вистачало на те, щоб купити, якщо не помиляюсь, 3 кг рису. Тому вони шукали можливість поїхати працювати за кордон, краще до західних країн, але навіть поїздка до СРСР давала змогу щось заощадити. За якихось 5-7 років у подібну ситуацію потрапили й українські вчені, багато з яких шукали, та дехто й досі шукає, хоч якогось заробітку за кордоном.
— А перше відрядження до західних країн запам’ятали?
— 1991-го я нарешті потрапив до Бельгії. Порівняно з Україною різниця в умовах роботи була разючою. Мені впало в око, що тамтешні теоретики забезпечені науковою літературою, персональними комп’ютерами, досконалим демонстраційним приладдям, оргтехнікою, канцелярським дріб’язком, зрештою, допоміжним персоналом, якому можна доручити якусь нетворчу роботу і самому не гаяти на неї час. Уже мовчу про зарплату, яка хоч і не була захмарною, але забезпечувала гідне існування. Водночас, рівень наших теоретиків аж ніяк не поступався рівню бельгійських колег, а інколи був навіть вищим.
Розмовляв Михайло Кригель, УП

About Author

Meest-Online