Новини для українців всього свту

Tuesday, Sep. 28, 2021

Анастасія Зюркалова: «Артист повинен мати мінімум табу»

Автор:

|

Серпень 20, 2021

|

Рубрика:

Анастасія Зюркалова: «Артист повинен мати мінімум табу»
Анастасія Зюркалова

Успішний старт кінокар’єри у десять років приніс Анастасії Зюркаловій популярність. Тепер вона — актриса Театральної майстерні Миколи Рушковського.
— Ваша кінокар’єра почалася ще в дитячому віці. Як колеги ставилися до вас на знімальному майданчику?
— Я завжди почувалася дорослою: зі мною не «сюсюкали», як із дитиною, а ставилися як до особистості. На майданчику мене любили і завжди тепло приймали. З раннього дитинства у мене була відповідальність і дисциплінованість. Коли я прийшла на першу у житті зйомку, то вивчила і свій текст, і партнера. Тоді багато хто здивувався. В мене не було бажання когось вразити, таке в мене ставлення до роботи. На зйомках сформувалося розуміння, що ти такий же, як усі інші: не потрібно поводитися, як зірка. Якщо була рання або пізня зйомка, коли страшенно хотілося спати, то не вередувала, бо це робота. Мені було в радість, що дитиною я виконувала дорослу роботу. Чесно кажучи, особливо сподобалося, якщо доводилося школу прогулювати. Свій досвід актори опановують у дорослому віці, а я вже вчилася у дитинстві.
— З дитинства ви були всередині закулісного спілкування між артистами, розчарувань не було?
— Після дуже важкого фільму «Аврора» я подумала: може, не варто займатися акторською професією, а обрати щось інше. Але згодом вирішила, що це для мене важливо.
— Батьки підтримували чи відмовляли?
— Нам із молодшим братом батьки завжди давали свободу займатися тим, до чого лежить душа і серце. Це важливо. Вони не наполягали на театральному напрямку. Адже я лише з третьої спроби вступила до на навчання. На той час я вже два роки навчалася на «іноземних мовах» і замислювалася про професію перекладача. Якось на зйомках познайомилася з випускником Миколи Рушковського і вступила на курс цього режисера. Тут почувалася на своєму місці. В результаті пройшла приголомшливу акторську школу одного з найкращих педагогів в Україні.
— Ви вступили до університету вже з певним акторським багажем. Під час навчання не було до вас особливого ставлення, заздрощів?
— Ніякого поблажливого ставлення не було. Та й чому б воно мало бути?! Ми всі були рівними. У комісії ж кілька педагогів: дехто з них навіть не хотіли мене брати на курс. Але пощастило. Чесно кажучи, я й не збиралася грати в театрі, моєю метою було — кіно. Але в університеті ім. Карпенка-Карого навчають артистів театру, а не кіно. І вже закінчивши університет, збагнула, як сильно закохалася у театр.
— А як Рушковський ставився до своїх студентів?
— У нього була всеосяжна любов до кожного. Він дуже вірив у мене, либонь, більше, ніж я сама в себе. На вступному іспиті читала Цвєтаєву і члени комісії вирішили, що моє амплуа — інженю. Й я так вважала. А Рушковський ж побачив у мені характер і заявив, що я героїня, а не інженю. Він навчив нас усіх, що на першому місці має бути людяність, а вже потім професіоналізм. Актор — це ж про людину, його сутність, біль, пороки. Любов до людини повинна бути завжди.
— Микола Миколайович справляв враження суворої людини, а яким був зі своїми вихованцями?
— Ставився до нас, як до дітей. На попередніх його курсах швидше був, як суворий батько, а для нас, як дідусь — із віком став трохи м’якшим. Звісно, він міг зробити слушні зауваження, але завжди був справедливий до всіх.
— У вашій кар’єрі наразі в пріоритеті — театр, чи кіно?
— Театр дуже люблю, він вимагає багато сил і самовіддачі. Але хочеться й зніматися. Тому працюю і в цьому руслі, займаюся, підвищую свій рівень.
— Коли ви приходите на кастинги, які тенденції відзначаєте? Туди приходить багато людей, які закінчили якісь тримісячні акторські курси, що само по знецінює акторський фах…
— На жаль, є таке, але це важко відстежити на кастингах. Та навіть серед таких людей може бути цікавий типаж або реально природний талант. Мені, як людині, яка отримала повноцінну профільну освіту, хотілося б, аби поруч були люди, які розмовляють зі мною однією мовою. Але на практиці це не завжди так.
— Заради ролі в «Аврорі» вам довелося поголити голову. Для малої дівчинки це було болісно?
— Звісно, мені як дівчині хотілося бути гарною, грати в романтичних комедіях, а по факту ходила з синцями. Але було розуміння, що це потрібно заради ролі.
— На що не погодитися заради ролі?
— Я вважаю, що артист повинен мати мінімум табу. Адже, по суті, кожен сам себе заганяє у якісь рамки. Для мене, мабуть, немає таких речей, якщо це хороший матеріал. Мені цікаво пробувати себе у різних образах.
— У забобони вірите?
— У дитинстві вірила, всього боялася. Згодом минуло. Це швидше заважає робочому процесу, тому не зациклююся на цьому.
— Багато акторів, з якими ви знімалися раніше, живуть у Росії. Підтримуєте з ними стосунки?
— Ні. Наш зв’язок обірвався ще до подій 2014 року.
— А як вижити артисту у період локдауну та карантину, коли театр узагалі зачинений?
— Локдаун — дуже неприємна ситуація не тільки для театру, але й культури загалом. Авжеж, передусім вирішують питання охорони здоров’я, але людям мистецтва теж треба якось виживати. Навіть державні театри зараз не в найкращому становищі. Кожен намагається вижити. Крім театру, я викладаю акторську майстерність, сценічну мову, веду курси по мові — не тільки для акторів, а й для тих, хто хоче добре говорити. І тому на карантині це моя основна робота. Коли локдаун послаблювали — ми репетирували у театрі.
— Віртуальна форма спілкування з глядачем може замінити контакт у глядацькій залі?
— Ні. Театр — це жива енергія. І справжній театр ніщо і ніколи не замінить.
— Перехід театру в онлайн не знецінює мистецтво з боку споживача-глядача?
— Гадаю, що ні. Особисто спостерігаю, як глядачі після низки локдаунів намагаються ходити до театру, не тому, що їм хочеться видовищ, а щоб підтримати театр. Це приголомшливо. Глядачеві потрібен театр, як і театру — глядач. Акторам приємно бачити і відчувати взаємну любов і підтримку.
Розмовляла Ірина Голіздра, УП

About Author

Meest-Online