Новини для українців всього свту

Saturday, Dec. 4, 2021

Анастасія Пустовіт: «Моя героїня істерична та нарвана»

Автор:

|

Листопад 18, 2021

|

Рубрика:

Анастасія Пустовіт: «Моя героїня істерична та нарвана»
Анастасія Пустовіт

Молода зірка українського театру та кіно Анастасія Пустовіт, відома за сильними ролями у фільмах «Коли падають дерева» (реж. Марися Нікітюк) та «Погані дороги» (реж. Наталка Ворожбит), зовсім скоро постане в головній ролі на великому екрані у повнометражному фільмі-дебюті режисерки Соломії Томащук «Між нами».
— Ви зіграли одну з головних ролей у стрічці «Між нами». Чому його називають першим в Україні психологічним трилером?
— Бо він фактично перше кіно в Україні в жанрі трилера. А психологічний він, бо все побудовано на взаєминах між двома головними героїнями та їхніх стосунках із іншими людьми. Ми з Ірмою Вітовською зіграли двох подруг, які дуже тепло ставляться одна до одної — там навіть незрозуміло, чи вони дружать, чи це якась історія кохання, чи це історія доньки та мами. Все наскільки змішане — надзвичайно багато різної енергії та різних стосунків, що почуття переливаються одне в одне. Дуже сподіваюся, що фільм саме так у глядачеві й буде відгукуватися.
— Чи відзначаєте особливості у роботі з режисерами-дебютантами? Адже у вас є досвід роботи в трачці «Коли падають дерева»…
— Я багато працюю з дебютантами та молодими режисерами, які ще тільки починають. Це не завжди легко з різних причин: іноді вони щось не продумують, чогось не знають, але це нормально, бо я теж чогось не знаю. Ми разом експериментуємо, я слухаю їх, а вони — мене. Зі Cолею у мене було інакше, вона навпаки — дала повну свободу, й мені було кайфово, бо відчувала, що мені довіряють. Ми довго репетирували, і вона час від часу могла щось змінити, але давала мені можливість цілковито йти від того, як я відчуваю свою героїню.
— Розкажіть про вашу героїню Сашу в фільмі «Між нами»…
— Вона така трохи залежна, майже від усього, інфантильна. У неї криклива зовнішність, вона істерична, нарвана, і в це дуже легко заграватися. Тобто, ти в якийсь момент перестаєш розуміти, де кордони, бо ти їх усі вже проламала. Були моменти, коли Соломія казала мені: «Тут ти вже так не можеш! Бо тобі просто дадуть по обличчю! Давай, трошки зберись докупи».
— Наступного року на екрани має вийти кінодебют режисера Дениса Тарасова «БожеВільні». Ви також граєте у ньому. Про що це кіно?
— Не знаю, чи маю право про нього говорити, бо ми тільки закінчили знімальний період. Якщо коротко, то це фільм про психлікарню часів СРСР. Є такий прикрий історичний факт, що тоді людям, які були так чи інакше проти влади, ставили певний діагноз і примусово запихали до психічної лікарні, а вже там зводили з розуму. Тобто садили на довічне ув’язнення і знущалися. Потім через використання психіатрії з політичною метою СРСР виключили зі Всесвітньої психіатричної асоціації. Я граю в цій психушці медсестру.
— То ваш персонаж — частина тієї жахливої системи?
— Я частина системи, ще й залежна від своїх пристрастей. Моєї героїні дуже небагато, але у «БожеВільних» я також працювала з Ірмою Вітовською.
— Третя запланована кінопрем’єра — фільм «Мрія Кіри» Дениса Колесникова. Ви граєте бібліотекарку, з якою трапиться справжнє диво?
— Цей фільм ще не знятий, є лише тизер, у якому показано, як рухається камера, означено про що приблизно буде кіно, загальне режисерське бачення. Після зйомок тизера ми ще не зустрічалися з режисером. Гадаю, що він вніс до сценарію багато змін, тому, можливо, ідея, яку закладав на початку, буде дещо відрізнятися в остаточному варіанті. Ми хочемо зробити з фільму частково мюзикл, щоб була і танцювальна, й музична складові.
— То ви там і співати будете?
— І співати, і танцювати. Мені здається, це може бути цікаво для нашого кіно. Денис — теж дебютант і сам по собі дуже цікавий як людина, а його режисерський метод абсолютно відрізняється і від Солі, й від Мариськи, у нього метод — нічого тобі не розповідати. Він може навіть дати тобі сцену вже перед входом у кадр, чекає саме людської реакції, не те, що ти відпрацював роль удома і продумав її від початку до кінця. Я ніколи раніше з таким не зіштовхувалася, але чула про таку методу роботи і мені було цікаво, тому намагаюся всіляко йому довіряти. Для мене це буде новий досвід, адже я завжди беру ініціативу й по факту стаю співавтором ролі. А тут раптом зовсім інші режисерські методи — ти не співавтор, а просто носій образу.
— Можете коротко відповісти на запитання: театр чи кіно?
— Я дуже люблю театр, просто лечу на репетиції. Там є можливість розвиватися, іноді буває, здається, що зовсім не хочеться нічого робити, але ця можливість щось нове вигадати надихає й окрилює. З періодом репетиції в театрі — за відчуттями можна порівняти момент зйомок у кіно. Але ж у театрі прем’єри відбуваються раз на місяць, а в кіно — рідше. Робота в кіно, звісно, приваблива ще й тим, що за неї краще платять. Це жорстко, але, на жаль, правда. Щоб знімати орендувати квартиру, доглядати за собою, гідно жити має бути фінансова стабільність, через це ми часто і завзято знімаємося (а не лише тому, що нам так хочеться). В театрі роботи вистачає, але, на жаль, не дуже вистачає фінансового забезпечення. Мені складно обрати, бо люблю роботу і в театрі, й у кіно.
Розмовляла Любов Базів, «Укрінформ»

Як повідомляв «Міст», «Погані дороги» представлять Україну на «Оскарі».

About Author

Meest-Online